Західноєвропейський театр воєнних дій Другої світової війни охоплював Данію, Норвегію, Люксембург, Бельгію, Нідерланди, Велику Британію, Францію та Західну НімеччинуРозгортання німецьких сил на Західному фронті (включаючи Італію та Північну Африку) досягло не більше 40 % від загального числа сухопутних сил і 75 % Люфтваффе. Протягом 1944 нараховувалось 69 німецьких дивізій у Франції, 19 — в Італії. (інформація є приблизною, оскільки кількість військ змінювалось внаслідок їхнього перекидання та прибуття нових сил.) . Згідно з Девідом Глантцом PDF , у січні 1945 Ось відправила 2,3 мільйона чоловік, в тому числі 60 % сил Вермахту та військ союзників, що залишились, в бій проти Червоної Армії. Під час наступної зимової кампанії Вермахт втратив 510 000 чоловік на сході проти 325 000 на заході. До квітня 1945 року 1 960 000 чоловік німецької армії зустріли біля Берліна, в Чехословаччині та багатьох ізольованих на сході оточеннях 6 400 000 чоловік червоноармійців, тоді як чотири мільйона солдат союзників зіткнулись з мільйонним Вермахтом. У травні 1945 Червона армія прийняла капітуляцію 1,5 мільйона німецьких солдат, тоді як майже мільйон чоловік здалися англійцям та американцям, в тому числі ті, хто рятувався від радянських військ. Бої у Південній Європі та в інших місцях, як правило, розглядається в інших окремих рубриках. Західний фронт відзначався двома фазами великомасштабних боїв. Перша фаза охоплює капітуляцію Нідерландів, Бельгії та Франції у травні-червні 1940 року, яка настала після розгрому в країнах Бенілюксу та північній частині Франції і продовжувалася повітряною війною між Німеччиною та Британією, що досягла кульмінації під час битви за Британію. Друга фаза складалася з повномасштабних боїв, що розпочалась у червні 1944 року з висадки союзників у Нормандії і тривала до капітуляції Німеччини в травні 1945 року.

Хоча більшість загиблих у Німеччині було на Східному фронті, німецькі втрати на Західному фронті були незмінюваними, бо більшість ресурсів Німеччини були виділені для Східного фронту. Це означало, що, попри достатність ресурсів, на Захід виділяли занадто мало сил, щоб зупинити натиск західних союзників. Висадка в Нормандії стала великим психологічним ударом для німецьких військових і її лідерів, які боялись повторення війни на два фронти, як це було в Першій світовій війні.

1939-40: Перемога країн Осі 1 вересня 1939 року з нападу Німеччини на Польщу розпочалася Друга світова війна. У відповідь Британія та Франція 3 вересня оголосили війну Німеччині. Наступні кілька місяців війни були відзначені Дивною війною.

Дивна війна

Дивна війна — рання фаза Другої світової війни, яка відзначалася кількома військовими операціями у континентальній Європі впродовж кількох місяців після німецького вторгнення до Польщі і передувала битві за Францію. Хоча великі держави Європи оголосили один одному війну, жодна зі сторін не намагалася розпочати удар першим, тому було відносно мало сухопутних боїв. Це також був період, у якому Велика Британія та Франція не надали значної допомоги Польщі, попри укладений між ними союз.

У той час, коли більша частина німецької армії воювала з Польщею, решта встановлювала лінію Зігфрида — укріплену оборонну лінію на межі з Францією. На іншій стороні кордону, за лінією Мажино, стояли французькі війська, а британський експедиційний корпус із рештою французьких сил створювали оборонну лінію вздовж бельгійського кордону. Були лише невеликі бої місцевого значення. Британські королівські ВПС розкидували пропагандистські листівки над Німеччиною, канадські війська висаджувалися у Британії, а Західна Європа перебувала в стані дивного спокою протягом семи місяців.

У поспіху задля переозброєння, Британія і Франція почали закуповувати зброю у американських виробників, доповнюючи власне виробництво. Цьому сприяли нейтральні США, які надавали західним союзникам пільги щодо продажі військової техніки та постачання. Зусилля Німеччини з метою порушити трансатлантичну торгівлю на морі між союзниками дали старт битві за Атлантику.

Скандинавія Поки на Західному фронті було тихо, у квітні 1940 німці розпочали операцію «Везерюбунг» — вторгнення у Данію та Норвегію. При цьому німці завдали потужних ударів союзникам; союзники планували висадити десант з метою оточення Німеччини, перерізавши їй поставки сировини зі Швеції. Проте, коли союзники зробили контрвисадку у Норвезії, німці відбили їх та розгромили збройні сили Норвегії, змусивши їх йти у вигнання. Незважаючи на це, Крігсмаріне зазнав величезних втрат впродовж двомісячних боїв.

Битви за Люксембург, Нідерланди, Бельгію, Францію

У травні 1940 року німці почали битву за Францію. Західні союзники (перш за все сухопутні війська Франції, Бельгії та Великої Британії) незабаром зазнали поразки під натиском так званої стратегії «бліцкригу». Більшість британських і частини французьких військ евакуювалися з Дюнкерка. Після завершення бойових дій німці почали обмірковувати шляхи вирішення питання про те, як далі боротися з Британією. Якщо б британці відмовилися погоджуватися на мирний договір, одним з варіантів було б вторгнення на острови. Однак Крігсмаріне нацистської Німеччини зазнала серйозних втрат в Норвегії, і для того, щоб навіть розглянути можливість висадки морського десанту, ВПС Німеччини (Люфтваффе) повинні були спочатку здобути перевагу в повітрі або його контроль.

1941—1944: Інтерлюдія

Оскільки Люфтваффе не змогло перемогти Королівські ВПС в битві за Британію, вторгнення до Великої Британії більше не могло розглядатися як варіант. У той час як більша частина німецької армії була зібрана для вторгнення до Радянського Союзу, почалося будівництво Атлантичного валу — ряд оборонних укріплень вздовж французького узбережжя Ла-Маншу. Вони були побудовані напередодні вторгнення союзників до Франції.

Через величезні матеріально-технічні перешкоди, з якими зіштовхнулося б вторгнення через протоку, верховне командування союзників вирішило провести тренувальний напад на французьке узбережжя. 19 серпня 1942 року союзники почали Дьєппський рейд, атаку на Дьєпп. Більшість військ були канадськими, з деякими британськими контингентами і невеликим американським та присутністю Вільної Франції, а також була британська та польська військово-морська підтримка. Рейд закінчився катастрофою, майже дві третини учасників вторгнення стали жертвами. Однак в результаті операції було здобуто чимало уроків, які знадобляться в подальшому вторгненні.

Протягом майже двох років на Західному фронті не було наземних боїв, за винятком рейдів командос і партизанських дій опору за сприянням Управління спеціальних операцій (УСО) і Управління стратегічних служб (УСС). Проте тим часом союзники почали війну в Німеччині, розгорнувши кампанію стратегічних бомбардувань: 8-ма повітряна армія США бомбила Німеччину вдень, а бомбардувальне командування Королівських ВПС бомбардувало вночі. Основна частина союзних армій була розгорнута в Середземному морі, прагнучи розчистити морські шляхи до Індійського океану і захопити аеродромний комплекс Фоджа в Італії.

Два перших британських рейди, за які були вручені бойові нагороди, — це операція «Коллар» в Булоні (24 червня 1940) і операція «Амбасадор» у Гернсі (14-15 липня 1940). Рейди, за які британці були удостоєні бойової нагороди «Північно-Західна європейська кампанія 1942 року», були: операція «Байтінг» — Брюневаль (27-28 лютого 1942), Сен-Назер (27-28 березня 1942), операція «Мірмідон» — Байон (5 квітня 1942), операція «Аберкромбі» — Ардело (21-22 квітня 1942), Дьєпп (19 серпня 1942) та операція «Франктон» — Жиронда (7-12 грудня 1942).

Рейд на острів Сарк в ніч з 3 на 4 жовтня 1942 року примітний тим, що через кілька днів після нього німці випустили пропагандистське комюніке, в якому говорилося, що принаймні один полонений втік, а двоє були застрелені, коли вони опиралися зв'язуванню рук. Цей випадок зв'язування рук полоненим сприяв тому, що Гітлер вирішив видати свій наказ про командос, в якому говорилося, що всі захоплені командос або співробітники командос повинні бути страчені у порядку процедури.

До літа 1944 року, коли німецьке командування відкрито визнало, що воно очікує вторгнення союзників, дислокація військ для їх протистояння перейшло під командування ОБ «Захід» (штаб в Парижі). У свою чергу, він командував трьома групами: Командування Вермахту Нідерландів (Wehrmachtbefehlshaber Niederlande) або ВБН, що прикривало голландське і бельгійське узбережжя, і група армій «B», що прикривала узбережжя північної Франції з німецькою 15-ю армією (штаб в Туркуені) в районі на північ від Сени; 7-ма армія (штаб в Ле-Мані), між Сеною і Луарою, що захищала Ла-Манш і атлантичне узбережжя, і група армій «G», що відповідала за узбережжя Біскайської затоки і Вішістську Францію, з її 1-ю армією (штаб в Бордо), відповідальну за атлантичне узбережжя між Луарою і іспанським кордоном і 19-ю армією (штаб в Авіньйоні), що відповідала за узбережжя Середземного моря.

Неможливо було передбачити, де союзники можуть почати своє вторгнення. Імовірність висадки морського десанту вимагала значного розосередження німецьких мобільних резервів, в яких знаходилася велика частина їхніх танкових військ. Кожній групі армій були виділені свої мобільні резерви. Група армій «B» мала 2-гу танкову дивізію на півночі Франції, 116-ту танкову дивізію в районі Парижа і 21-ту танкову дивізію в Нормандії. Група армій «G», враховуючи можливість вторгнення на атлантичне узбережжя, розосередила свої мобільні резерви, розмістивши 11-ту танкову дивізію в Жиронді, 2-гу танкову дивізію СС «Дас Райх», доукомплектовану в районі південного французького міста Монтобан, і 9-ту танкову дивізію в районі дельти Рони.

ОКВ також зберегло значний резерв таких мобільних дивізій, але вони були розосереджені на великій території: 1-ша танкова дивізія Лейбштандарте-СС «Адольф Гітлер» все ще знаходилася в Нідерландах, 12-та танкова дивізія СС «Гітлерюгенд» і танкова навчальна дивізія розташовувалися в районі Париж-Орлеан, оскільки сектори берегової оборони Нормандії або Küstenverteitigungsabschnitte (КВА) вважалися найбільш імовірними районами для вторгнення. 17-та танково-гренадерська дивізія СС «Ґьотц фон Берліхінген» розташовувалася на південь від Луари в районі Тура.

1944-45: Другий фронт

Нормандія

6 червня 1944 року союзники почали операцію «Оверлорд» (також відому як «День Д») — довгоочікуване визволення Франції. Плани обману, операція «Фортитьюд» і операція «Бадігард», переконали німців, що вторгнення відбудеться в Па-де-Кале, в той час як справжньою ціллю була Нормандія. Після двох місяців млявих боїв в хащах живоплоту операція «Кобра» дозволила американцям прорватися в західній частині плацдарму. Незабаром після цього союзники кинулися через всю Францію. У Фалезькому котлі вони оточили близько 200 тисяч німців. Як це часто траплялося на Східному фронті, Гітлер не надавав дозволу на стратегічний відхід, аж поки не стало надто пізно. Приблизно 150 000 німців змогли втекти з Фалезького котла, але вони залишили більшу частину свого незамінного спорядження, а 50 000 німців були вбиті або взяті в полон.

Союзники ще до Дня «Д» сперечалися про те, чи наступати широким або вузьким фронтом . Якщо британці прорвалися б з плацдарму в Нормандії довкола Кана, коли вони почали операцію «Гудвуд», і просунулися вздовж узбережжя, то факти на місцях могли б схилити аргумент на користь вузького фронту. Однак, оскільки прорив стався під час операції «Кобра» на західному кінці плацдарму, 21-ша група армій, в яку входили британські та канадські війська, повернула на схід і пішла в напрямку на Бельгію, Нідерланди і Північну Німеччину, в той час як 12-та група армій США просувалася на південь через східну Францію, Люксембург і Рурську область, швидко розширюючись в широкий фронт. Оскільки ця стратегія була прийнятною для Верховного головнокомандувача військами союзників генерала Дуайта Ейзенхауера і більшості американського вищого командування, вона згодом була офіційно прийнята.

Звільнення Франції