Турецька музика складається переважно з тюркських елементів; частково вплинула центральноазійська народна музика, арабська музика, грецька музика, османська музика, перська музика і балканська музика. В сучасній музиці також є елементи європейської та американської поп-музики.

Коріння традиційної музики в Туреччині сягають у глибину століть до того часу, коли в XI столітті турки-сельджуки мігрували в Анатолію і Персію. Значну частину сучасної популярної турецької музики сформовано на початку 1930-х років, коли турецькі композитори почали прагнути до вестернізаціїStokes, Martin (2000). Sounds of Anatolia. Penguin Books. ISBN 1-85828-636-0., стр. 396—410..

З асиміляцією в Туреччині іммігрантів з різних регіонів зростала різноманітність музичних жанрів та музичних інструментів. У Туреччині на основі задокументованої народної музики також стали записувати популярну музику в етнічних стилях грецької, вірменської, албанської, польської, азербайджанської та єврейської громад. У багатьох турецьких містах є яскраві місцеві музичні колективи, які підтримують низку регіональних музичних стилів. Попри це, музика західного стилю поступилася в популярності турецькій арабесці наприкінці 1970-х і 1980-х роках, причому навіть її найбільші прихильники — Ажда Пеккан та Сезен Аксу — впали в статусі. Західна поп-музика знову стала популярною на початку 1990-х років після того, як економіка й суспільство в Туреччині стали відкритішими. Завдяки підтримці Сезен Аксу відродження популярності поп-музики призвело до появи декількох зірок турецької естради з міжнародною популярністю, таких як Таркан і Сертаб Еренер. Кінець 1990-х років також відзначено виникненням андеґраундної музики, а саме турецького альтернативного року, електронної музики, хіп-хопу, репу і танцювальної музики на противагу основним жанрам поп-музики й арабески«Istanbul Music Scene»..

Класична музика Османська придворна музика має велику й різноманітну систему режимів або шкал, відомих як макам, та інші правила музичної композиції. Низка систем позначень використовувався для передання класичної музики, серед яких домінує нотопис Амбарцума, використовуваний до поступового введення західного нотопису«Tradition of Notation in the History of Turkish Music».. Турецька класична музика викладається в консерваторіях і громадських клубах, найшанованішим з яких є Музичне товариство Ускюдара в СтамбуліÜsküdar Musiki Cemiyeti.

Специфічною послідовністю класичних турецьких музичних форм стає фасил (тур. fasıl — «розділ»): сюїта інструментального вступу (пешрев), інструментальне завершення (саз семаїсі), а між ними — основний розділ вокальних композицій, який починається з вокалу і акцентується інструментальними імпровізаціями (таксім)«The Ottoman Music».. Повний концерт фасилу включає чотири різні інструментальні форми і три вокальні форми, зокрема легку класичну пісню (шарки). Строго класичний фасил залишається незмінним макамом, починаючи з вступного таксима і зазвичай закінчуючи танцювальною мелодією (оюн хаваси)«The Fasil».. Однак, коротші стародавні композиції, попередниці сучасних пісень, теж є частиною цієї традиції, багато з яких дуже старі, починаючи з XIV століття; багато з них новіші, особливо популярним був автор пісень XIX століття Гарем до и после Хюррем.

Відомі композитори і виконавці жанру

Іншими прихильниками жанру турецької класичної музики були, зокрема, , Алі Уфкі, Димитрій Кантемір, Амбарцум Лимонджян, Татьос Ексерджян, Селім III і Сулейман I. Найвідомішими сучасними турецькими виконавцями пісень під класичну музику є , Бюлент Ерсой, Зекі Мюрен, Мюзейєн Сенар.

Музичні інструменти

До традиційних у турецькій класичній музиці інструментів нині включають танбур — щипкову лютню з довгим грифом, най — флейту з поздовжнім отвором на кінці, кеменче — зігнуту скрипку, уд — щипкову необлицьовану лютню з коротким грифом, канун — щипкову цитру, скрипку і, в музиці мевлеві — ударний інструмент кудюм і арфуПерсидская и турецкая музыка.

Османська гаремна музика: танок живота

Між макамом в османських дворах і мелодіями в османських гаремах утворився вид танцювальної музики, який відрізняється від фасила і оюн хаваси. В Османській імперії гарем був тією частиною будинку, яка відділяла жінок від сім'ї. У гареми не допускалися невінчані чоловіки. Євнухи охороняли гареми султана, які були досить великими, там могли перебувати кілька сотень жінок, які були дружинами й наложницями. Там жінки-танцюристки та музиканти розважали жінок, що живуть у гаремі. Танець живота виконували жінки для жінок. Такі танцюристки знані як раккасе (тур. rakkase — «танцюристка») і вони майже ніколи не з'являлися публічно.

В Османській імперії цей вид гаремної музики вивели з покоїв султана для публіки вуличні артисти-чоловіки і найняті танцюристи — раккаси (тур. rakkas — «танцюрист»). Ці танцюристи публічно виступали на весільних урочистостях, святах, фестивалях і в присутності султанів. Сучасний східний танець у Туреччині походить від цієї традиції османських раккасів. Його помилково порівнюють з грецьким танцем живота цифтетелі й називають на турецький манір — чифтетелі. Проте, чифтетелі тепер є видом народної музики, — з піснями, які описують їх місцеве походження, тоді як раккас, як випливає з назви, має близькосхідне походження«Male belly dance in Turkey».. Танцюристи також відомі грою на кимвалі — музичному інструменті з двох тарілок, також відомому як сагатиТанцы с драконами. Мифы и легенды.

Вплив циганської музики

Міська циганська музика вплинула на класичну турецьку музику через локальну культуру в мейхане і тавернах ТуреччиниМузыка в цыганской культурной традиции. Цей вид музики — фасил (не плутати з музичною формою класичної турецької музики фасил) — з їжею й алкогольними напоями, асоціюють з нижчим класом турецького суспільства, хоча нині музика фасил також може звучати й у більш респектабельних закладахГид: Стамбул.

Циганська музика також вплинула на музичну форму фасилКак развивалась музыкальная культура в Турции. У концертах танцювальну музику, необхідна в кінці кожного фасилу, включено в османські раккаси або мотиви танцю живота. Ритмічний остинато, що супроводжує інструментальну імпровізацію (ритимли таксим) для живота, паралельний ритму класичної газелі, вокальної імпровізації у вільному ритмі з ритмічним супроводом. Популярні музичні інструменти в цьому виді фасилу — кларнет, скрипка, канун і дарбука. Кларнетист Мустафа Кандирали — відомий виконавець музики цього виду фасилу .

Яничарська музика Яничарські ансамблі (тур. Mehter Takımı) вважаються найстарішим видом ансамблів військового маршу в світі«Ottoman Military Music».. Окремих інструменталістів згадано в , які вважаються найдавнішими письмовими джерелами історії Туреччини, датованих VIII століттям н. е. Проте, їх не згадують як ансамблі до XIII століттяПарад военного оркестра янычар. Країни Європи від XVI століття запозичили з Туреччини поняття «ансамбль військового маршу»Дунай. Река империй.

Вплив турецької музики на західну класичну музику Музичні стосунки між турками й іншою Європою можна простежити протягом багатьох століть«A Levantine life: Giuseppe Donizetti at the Ottoman court»., і першим видом музичного сходознавства був турецький стильBellman, Jonathan (1993). The Style Hongrois in the Music of Western Europe. Northeastern University Press. ISBN 1-55553-169-5. стр. 13-14.. Європейські класичні композитори у XVIII столітті зачарувалися турецькою музикою, особливо роллю, відведеною духовим та ударним інструментам у яничарських ансамбляхТурецкая музыка: история и критика.

Йозеф Гайдн написав свою Військову симфонію, включивши до інструментального складу турецькі музичні інструменти, а також використав їх у деяких з опер. Турецькі інструменти включено в Симфонію № 9 Людвіга ван Бетховена, і він написав «Турецький марш» для додаткового збірника музики до «Руїн Афін», опера 113. Вольфганг Амадей Моцарт написав «Ronda alla turca» в своїй Сонаті для фортепіано № 11, а також використовував турецькі мотиви в своїх операх, таких як «Хор яничар» з «Викрадення із сералю». Наслідком впливу турецької класичної музики стало введення тарілок, великого барабана і дзвона в симфонічний оркестр, де вони зустрічаються донині. Джазовий музикант Дейв Брубек написав «Blue Rondo á la Turk» як данину пам'яті Моцарту і турецькій музиці .

Вплив західної музики на турецьку класичну музику Тоді як європейські військові оркестри XVIII століття вводили ударні інструменти яничарських ансамблів, взаємний вплив виник у XIX столітті у вигляді Ансамблю османської армії. 1827 року Джузеппе Доніцетті, старшого брата італійського оперного композитора Гаетано Доніцетті, запрошено як учителя музики до султана Махмуда II. Наступником Доніцетті був німецький музикант Пол Ланге, колишній музичний лектор Американського коледжу для дівчаток і в Стамбулі, а потім його син — Ханс Ланге.

Після створення Турецької Республіки перехід колишнього Імперського оркестру (осм. Mızıka-ı Hümayun) зі Стамбула до нової столиці — Анкари — і перейменування його на президентський оркестр Республіки (тур. Riyaset-i Cumhur Orkestrası) ознаменували вестернізацію турецької музики. Назву пізніше змінено на Президентський симфонічний оркестр (тур. Cumhurbaşkanlığı Senfoni Orkestrası).

Його керівником був Осман Зекі Юнгер, автор музики до національного гімну Туреччини «Марш Незалежності» (). Він підтримував закони, що гарантують обдарованим студентам підтримку держави і видачу стипендій тим, хто навчається за кордоном.

Подальший вплив пов'язаний зі створенням нової школи для навчання викладачів музики західного стилю 1924 року, перейменуванням 1926 року Стамбульської східної музичної школи на Стамбульську консерваторію і відправкою талановитих молодих музикантів за кордон для отримання музичної освіти. Серед них — відомі турецькі композитори, такі як , , Ахмед Аднан Сайгун, і Хасан Феріт Алнар, які стали відомими як Турецька п'ятірка.

Заснування 1936 року Анкарської державної консерваторії, за підтримки німецького композитора і музичного теоретика Пауля Гіндеміта показало, що Туреччина, з точки зору музики, хотіла бути схожою на Захід. Однак за наказом засновника Турецької Республіки Мустафи Кемаля Ататюрка, слідуючи філософії, взятій із Заходу, але щоб залишатися турецькою по суті, 1924 року запущено широкомасштабну класифікацію та архівування зразків турецької народної музики з усієї Анатолії, яка тривала до 1953 року, завдяки чому зібрано близько народних пісень. 1936 року в контексті цих робіт Анкару й південно-східну Туреччину відвідав угорський композитор Бела БартокBartok, Bela & Suchoff, Benjamin (1976). Turkish Folk Music from Asia Minor (The New York Bartok Archive Studies in Musicology, No. 7). Princeton University Press. ISBN 0-691-09120-X., стр. 50..

До 1976 року Турецька класична музика відродилась, і в Стамбулі створено державну музичну консерваторію, і класичні музиканти отримали таку ж підтримку, як і народні. Сучасними представниками західної класичної музики в Туреччині є Фазіль Сей, Іділь Бірет, Суна Кан і сестри Гюхер і Сюхер Пекінель.

Народна музика

Народна музика (тюркю) зазвичай пов'язана з предметами, що оточують повсякденне життя, і використовує менш помпезні теми, ніж любов і емоції, що зазвичай містяться в її традиційній протилежності — османській придворній музики.

Більшість пісень розповідають історії про реальні події та турецький фольклор, або створені під час пісенних конкурсів поетів-трубадурівErderner, Yıldıray (1995). The Song Contests of Turkish Minstrels: Improvised Poetry Sung to Traditional Music (Milman Parry Studies in Oral Tradition). Garland Science. ISBN 0-8153-1239-3., стр. 36.. Відповідно до їх походження народні пісні зазвичай грають на весіллях, похоронах і фестивалях.