Історія Новгородської області Російської Федерації налічує багато тисячоліть, від появи перших людей після сходження льодовика 10 тис. років тому, розселення фіно-угорських племен і переселення східних слов'ян на Східноєвропейську рівнину в VI-VII століттях. Історію області, як складової історії сучасної Росії можна поділити на 7 періодів: найдавнішу (до кінця IX століття), добу скандинаво-слов'янської державності Київської Русі (до середини XII століття), період феодальної роздробленості (до початку XVI століття), підкорення Москвою (кінець XV століття — 1721), імперську добу (1721—1917), радянський період (1917—1991) і сучасну історію (від 1991 року).
Археологія Археологія території області тісно пов'язана з унікальними артефактами середньовічного слов'янського письма на теренах Руси — берестяними грамотами. Перша така грамота (№ 1) була віднайдена 26 липня 1951 року на Неревському розкопі у Великому Новгороді Новгородською археологічною експедицією під керівництвом Артемія Арциховського. Влітку 1956 року було знайдено ряд берестяних грамот (№ 199—210 і 331) з учнівськими вправами грамоті й дитячими малюнками хлопчика Онфима, що жив у Новгороді в XIII столітті. Усього за роки досліджень в Новгороді було знайдено понад 1000 таких грамот. Потужним поштовхом до розвитку археології на території Новгорода була поява великих вільних площ і пустирів після розбирання завалів руїн будівель в центрі міста в повоєнні часи. Результатом цих досліджень стали численні знахідки предметів давньоруського мистецтва і повсякденного побуту. 1966 року експедиція Інституту археології під керівництвом Олександра Медведєва бересту знайшла і в Старій Руссі.
Від 1962 року Новгородською археологічною експедицією керував історик і археолог Валентин Янін. 2000 року на Троїцькому розкопі в Новгороді була знайдена найдавніша книга Русі (кінець X століття) Новгородський кодекс, дослідженням якого займався академік Андрій Залізняк.
Прадавня доба Для Новгородської області не відомо археологічних пам'яток палеолітичної доби. Для мезоліту на території Валдайської височини відомі артефакти валдайської культури. Яка в добу неоліту розселяється півднем регіону, а нарвська культура поширюється на землі на захід від озера Ільмень. Пізніше територію сучасної Новгородської області населяли племена культури ямково-гребінчастої кераміки. В епоху енеоліту (рання бронза) південні терени регіону входили до ареалу волосовської культури, чиї представники розселялись басейнами Ками, верхньої Волги й Оки. До епохи середньої бронзи відносяться могильники фатьянівської культури. У пізню бронзу на початку залізної доби (перша половина I тисячоліття до н. е.) на території області панувала археологічна культура сітчастої кераміки. Споконвічним населенням новгородської землі були фіно-угорські племена, що залишили пам'ять про себе в гідронімії численних річок, струмків, озер та боліт. До доби Великого переселення народів відносяться артефакти ільменської та дяковської культур. VI-VII століттями датується поява слідів археологічної культури слов'янського кола, культури псковських довгих курганів (Зїзжже, Обриня), яка поступово відтісняє дяківців у озерно-лісовий край Валдайської височини. Приблизно до цього періоду відноситься нижній культурний шар городища в Усть-Волмі на Мсті, кургани і сопки.
Середні віки
Розселення слов'ян
Традиційно вважається, що у VI столітті на територію області прийшли племена кривичів, а у VIII столітті під час слов'янського заселення Східноєвропейської рівнини прийшло плем'я ільменських словен (культура новгородських сопок), ймовірно, з Південної Балтії (Північна Польща). Датський філолог з Луганщини Володимир Даль, досліджуючи місцеву топоніміку та лексику, припускав у своїй праці 1863 року їхнє південноруське походження (Коростень і річка Желонь в Україні і село Коростені на річці Шелонь на Новгородщині; Шумськ і Шимськ, відповідно; місцеві діалектизми: пончохи, почекаті, хороніті, ораті, чуті, ослін, черевіки). Одним з найдавніших слов'янських поселень Новгородської області став городок на Маяті, Земляне городище Старої Ладоги (~700 рік), а також городища Георгій і Сергіїв городок на річці Веряжі в Приільменськім Поозер'ї, Холопій Городок на Волхові та селище на річці Прость (VII століття). Розкопки селища на річці Прость виявили матеріали третьої чверті I тисячоліття, тобто найбільш ранні слов'янські старожитності у витоках Волхова, хронологічно більш ранні, ніж напластування в Старій Ладозі. Селище Прость було найбільшим неукріпленим поселенням раннього середньовіччя в Приільменні, можливо, було центром словенського Поозер'я.
В арабських джерелах X століття Аль-Істахрі та Ібн-Хаукаля згадується топонім ас-Славія (), як один з трьох центрів русів поряд з Куябою і Артанією. Вважається, що мова йде про якесь «старе місто» ільменських словен, можливо легендарний Словенськ, в якому відбуваються події епічного літературного твору XVII століття «Сказ про Словена і Руса та місто Словенськ» (), билини про Садка. Археологічно найбільш імовірно з ним можна ототожнювати Рюриково городище, або давнє поселення на місці майбутнього Славенського кінця міста Новгорода. Найдавніша писамна згадка про Новгород ( — Немогард) міститься в творі візантійського імператора Костянтина Багрянородного «Про управління імперією» під 949 роком. Новгород в скандинавських сагах називається Хольмгардом ( — «острівне місто») — столицею Гардарик. Ймовірно, мається на увазі якесь давнє поселення на східному березі Волхова. У німецькій «Слов'янській хроніці» Гельмольда XII століття Новгород прозиваний Острогардом ().
Руська держава
У першій половині 750-х років в низов'ях Волхова з'явилися поселення скандинавів, яких у 760—770 роках витіснили слов'яни. Одне зі значень скандинавської назви Великого Новгорода («Хольмгард») — «скупчення поселень, що їх затоплює під час повіні». Ймовірно, це був ланцюжок поселень від витоків Волхова (Перинь, Рюриково городище) до Холопова городка (навпроти Кречевиць, біля села Новомиколаївське). Скандинави були присутні вже серед перших засновників садиб Новгорода 930-950-х років. Розподіл скандинавських артефактів на території Новгорода свідчить про їхнє вільне розселення та престижні позиції соціальної топографії міста. У IX столітті біля витоків річки Волхов на околиці Славенського пагорба вже існувало поселення Рюриково городище. У цьому столітті Новгородська земля стає ядром зародження давньоруської (нормансько-слов'янської) держави.
За археологічними даними Новгород з'явився приблизно на початку X століття на місці більш ранніх поселень на місці майбутніх Неревського (меря), Славенського (Холм) і Людинського кінців. Офіційною версія дати виникнення міста вважається 859 рік, що ґрунтується на пізньому Ніконовському літописі XVI століття, де під роком 6367 від утворення світу наводиться запис про смерть новгородського старійшини Гостомисла. Автором офіційної дати заснування міста став історик Михайла Тихомиров, який виступив з доповіддю на науковій конференції в Новгороді напередодні 1959, що підводило деяке наукове підґрунтя до святкування ювілею — 1100-річчя Новгорода. Як показують археологічні дані та дендрохронологічні дослідження, найдавніші з досліджених дерев'яних вуличних настилів на території сучасного Новгорода датуються 930-ми роками. Радіовуглецевий аналіз спилів з дубових колод городні (тараси) на місці колишньої Пречистенської вежі Новгородського кремля та зразків зрубу попередника Великого мосту через Волхов, показав вік друга-третя чверть X століття. Культурного шару IX — початку X століть в Новгороді не було виявлено. Найдавніші стилі-писала в Новгороді знаходять в культурному шарі 953—989 років.
Давньоруські літописи дають різні версії виникнення міста. За «Повістю временних літ» (Лаврентіївський список) місто існувало вже до часу приходу Рюрика 862 року і було засноване ільменськими словенами після переселення з Дунаю. За Іпатіївським літописом: Рюрик за цим списком спочатку княжив у Ладозі і лише після смерті братів «пришед к Ильмерю и сруби городе над Волховом и прозваша и Новгород», що суперечить іншому місту в цьому ж літописі про заснування міста словенами. Новгородський перший літопис молодшого ізводу згадує новгородців за часів легендарного київського князя Кия:
Територія сучасної Новгородської області згадується в давньоруських літописах під 862 роком як основна «п'ятина» слов'янського державного об'єднання Новгородська земля. На Волхові, поблизу його витоку з озера Ільмень закладається Рюрикове городище, яке стає княжою резиденцією перших руських правителів.
Згідно Никоновського літопису (XVI століття) вже 864 року новгородці підняли повстання проти варягів на чолі з Вадимом Хоробрим, яке було придушене. Незабаром князь Олег робить похід на південь проти кривичів, спускається Дніпром до Києва у володіння хозар. 882 року столиця руської держави переміщується до Києва, але за традицією старші сини київських князів правили в Новгороді (Володимир, Ярослав тощо). Від того моменту і по 1136 рік Новгородщина перебуває в складі Київської Русі. Так Великий Новгород, Гньоздово (Смоленськ) і Київ стали основними опорними пунктами норманів на річковому шляху «з варяг до греків» (Нева — Ладога — Волхов — Ільмень — Ловать — волоки — Дніпро), що був східною ділянкою загального циркумєвропейських водних військово-торговельних шляхів.
Особливістю Великого Новгорода є те, що він завжди був розділений річкою на дві частини — Торжище і Софійську сторону. У минулому цей поділ носив не тільки територіальний характер, але й соціальний, що відображалось на його історії. Суперництво жителів Торгової та Софійській сторін нерідко призводило до відкритих зіткнень на Великому мосту через річку. З часом Новгород перетворюється на центр Новгородської землі, де формується особливий давньоновгородський діалект. Вже X століття новгородці піднімають антиварязьке повстання. Цією добою датується давньоруське Малишівське городище поблизу селища Любитино. Радіовуглецевий аналіз спилів дубових колод в Городні, знайдених на місці колишньої Пречистенської вежі Новгородського дитинця, дає дати 951±27 і 918±41 роки. Залишки мостового переходу, що перетинав русло Волхова між Нікольським собором на Ярославовому дворищі і втраченим собором Бориса і Гліба в Новгородському дитинці за 170 м від Великого моста вище за течією Волхова, мають датування близько 957 року. Сосни і ялини, з яких була зрубана опора найдавнішого моста закінчили свій ріст в період 932—946 років.
У Новгородській окрузі найбільш ранні скарби куфічних монет в Приільменні та Поволхов'ї з'являються приблизно під 860 роком. У першій половині 870-х років відомі тільки два віднайдені скарби в Південному Приільменні, після чого скарби срібних дирхамів в басейні Ільменя і Волхова до середини Х століття фактично невідомі. Наприкінці цієї хронологічної лакуни під 940 роком в Новгороді з'являються (можливо відлиті на місці з олова) підробні куфічні монети і один невеликий цілий скарб литих підробок. У X—XI століттях серед міської забудови переважають п'ятистінні зруби, поставлені на підмуровок, з окремо прирубленними сіньми. Характер забудови і речові комплекси X століття свідчать про високий соціальний статус першопоселенців Новгорода. У місті діють ремеслені майстерні ткалів, гончарів, кожум'як, зброярів, велике торжище.
980 року князь Володимир намагається заснувати загальноруський культ Перуна, тому створює у Новгороді язичницьке капище Перинь. Але вже 988 року Новгородська земля піддається насильницькому хрещенню — «Добриня хрестив мечем, а Путята вогнем». 989 року в місті зводять перший християнський храм — дерев'яний собор святої Софії з 13 маківками, пізніше храм святих Якима й Анни. 992 року засновується єпископська кафедра — першим новгородським єпископом став Іоаким Корсунянин.