Тудовля́нські гові́рки () — білоруські діалекти, що мають або принаймні мали поширення серед корінного білоруського населення Ржевської волості Тверської губернії — тудовлян, мешканців древніх волостей Старий Туд, Молодий Туд та Туд-Скаваратин по обидва боки річки Туд, права притока Волги.

Основні риси та мовні характеристики Говірка старшого і молодого поколінь особливо різко відрізняється в мові селян Маладатудської волости: у зв'язку з більшою грамотністю молодого покоління говірка молодого покоління не містить характерних і яскравих діалектизмів, яке властиме старому населенню. У фонетичному відношенні мова нового покоління ближче до сучасної російської літературної вимови; у культурному відношенні населення волості тягнеться до Москви.

Що стосується мовлення старшого покоління, то діалектизми особливо було поширені серед неписьменних жінок старше 35 років; це характерно і для старшого чоловічого покоління. Мовлення дітей дошкільного віку, які виховувались під безпосереднім впливом бабусь і дідусів, досить близьке до мовлення старшого покоління.

Фонетика

Акання. Говірка тудавлян є акальною говіркою. У вимові молодого покоління акання московського типу, у свою чергу, у вимові старого покоління акання було архаїчним і носило революційно-дисиміляційний характер.

Наприклад, у першому складі перед наголошеним а у говірці старших є голосний звук, який після твердих приголосних звуково і артикуляційно дуже близький до ы: пыха́ть (вёска Плугіна), у пыпа́ (Маленька Белагубцава), трыва́, скыза́ла (Морщикава), тыба́к, хызя́ін, кыня́ (Підсасоники), сыма́ (Приєздава). Хоча поряд із цим зазначено і а: вада́ (Малий Туд), вата́жым (Мінькіна), сабрала́с (Морщикава). Після поляризованих приголосних у цьому положенні звучить і: тіря′ть (Малий Туд), вісна′, па пліца′м (Приєздава). У початковому складі перед наголошеним а також позначено й і: іна′ (Какуеўка, Малий Туд, Підсасоники і інш.). В інших випадках у першому складі перед наголошенням відзначається а як після твердих, так і після палаталізованих приголосних: перед наголошенням е: бяз де́нек, мяне́, прінясе́ть (Приєздава), тапе́рь (Малий Туд); перед наголошенням і: на хрясьті́нах (Приєздава), сястрі́цы (Ваніна), ня ві́діть (Приєздава), насі́ть (Малий Туд); перад націскным о: тяпло́ (Приєздава), дяўчо́нкі (Малий Туд), пяшко́м (Приєздава), нямно́шка (Какуеўка), вяршо́к (Малий Туд), даляко́ (Загвозьдзьдзе), даро́га (Малий Туд); перед наголошенням у: завяду́ (Малий Туд), в лясу́, бяру́ть (Приєздава), прінясу́ (Какуеўка), яму́ (Приєздава), скату́ (Малий Туд), така вимова також відзначається замість етимологічного і: рясу́нак Косьті; пеед наголошенням ы: бязвы́ханна (Приєздава), ня вы́мыцца (Малий Туд), мяды́ (Ваніна), па сьтяны́ (Приєздава), вады́ (Малий Туд). В інших складах перед наголосом, крім вищезазначеного преакценту, спостерігається коливання вимови. Поряд зі зменшеним звуком звучить голосна повної формації, наприклад: мыладу́ха (Какуеўка), пыласу́ (Малий Туд), тьряму́ (Ваніна), і ня курі́ла (Морщикава), пыд ряшато́м (Підсасоники), павярну́, пагляжу́ (Приєздава). На кінцевому відкритому складі зазвичай а (я): вяро́ўка, няло́ўка (Приєздава), жа́лаваньня (Малий Туд).

Лабіалізація голосних. Лобіалізація голосних звуків дуже добре розвинена в говірці тудовлян; так голосні а, о, ы, можна лабіалізувати, тоді вони звучать як у: сумыва́р (Малий Туд), пува́ліш (Морщикава), пупрасі́л (Малий Туд), у мужыка́х (Приєздава).

Початкові о, у отримують початок в: во́каракі, во́сыпа (Ваніна), во́зера (Малий Туд), ву́зенька (Какуеўка), ву́ска (Малий Туд), ву́хі (Рэдзькіна).

ы на місці давнього ъ. Замість російського о від давньоруського ъ в тудовлянському мовленні звичайне явище ы. Єдиний виняток — грамотна молодь. Особливо помітний перехід ъ > ы у мовленні людей похилого віку та дошкільнят. Наприклад, памы́ю (Ваніна), мы́еть, аткры́й (Малий Туд), закры́ю (Морщикава), накры́еть (Підсасоники), ры́ю (Малий Туд), шы́ють (Косьці). Лабіалізація. Звук в у тудовлянських говірках звучить як огублений і як білабіальний. Ў на місці л. Вимова ў замістьл зафіксовано дослідниками у закритих складах у декількох випадках: ушо́ў (Малий Туд), любі́ў, схава́ўся (Підсасоники), але зараз це явище майже зникло. Цокання. Цокання чітко виражається в мовленні старшого покоління. Звичайна вимова твердого ц замість етимологічного ч: па пліца́м, цо́рные, ніцаво́, с то́цы, у паво́йніцкі, пацыта́лі, пране́цкам, хо́цыть, парасо́нацык (Приєздава), палу́цку, пра́зьніцык (Ваніна). Є одиничний випадок вимови чь замість етимологічного ц: Мы́чьчя (Приєздава) і вимови с замість етимологічного ц: аўса́ с ягнё́нкам. Шиплячі. Звуки ж, ш, як і в літературній білоруській мові, звучать завжди твердо: жызьнь (Малий Туд), жы́та, шы́ла (Приєздава), шэсь (Підсасоники).

Звук ч звичайно м'який: палу́чять (Приєздава), чей (Малий Туд). На місті білоруського шч вимовляється подовженений звук шь: Пыжо́ўшьшіна (Малий Туд), паме́шьшік (Приєздава), шьшю́кі (П'ячуриха).

Зубні. Цілком ймовірно, що тудовлянські звуки ть, дь раніше звучали як білоруські ць і дзь. У сучасних говірках цекання та дзекання не присутнє навіть у вимові людей старшого покоління. Дуже сильна поляризація (пом’якшення) може розглядатися як натяк на колишнє існування цекання та джекання т, а також вимова дь з дуже слабким свистячим звуком (зменшення дзь): д[з]ьве (Малий Туд), д[з]е́ўку (Підсасоники). Але в 1912 році дослідник У. М. Папов говорить цекання у селі Хальмець.

У старих записах із району села Бабровка зазначається як широко поширене явище дзекання та цекання. Палаталізоване д передається через дз: дзѣ́ўка, палаталізоване т — через тс або тц: тсебѣ́,С. Разумихин. Этнографич. Сборник, вып. І, стр. 235. ку́шатць.П. Сокальский. Этнографич. Сборник, вып. V, стр. 60. Велика кількість текстів, які прагнуть до послідовної передачі звуків, а також послідовної передачі дь і ть в Разуміхіна через комбінації дз, тс не дають підстав сумніватися, що ці комбінації слід розуміти як дзекання та цекання. В. М. Попов із почутої ним у 1912 р. вимови тс робить висновок про вимову 50-х років XX століття і вважає, що тс у записах Разуміхіна означає не цекання, а особливу вимову м'якого т.

Свистячі. У деяких селах є особливості у вимові свистячих (Приєздава, Косьці, Морщикава, Підсасоники): звуки з і с вимовляються з шиплячим відтінком. Шипляча вимова спостерігається як при м’яких, так і при твердих свястичих: с[ш]тол, з[ж]найду́, пе́с[ш]ьні (Приєздава), авёс[ш], іс[ш]ьле́давал, з[ж]ярно́, фс[ш]ё, з[ж]е́млю (Косьці), с[ш]ем (Підсасоники), с[ш]е́мей (Морщикава). Шиплячість у сусідніх районах відзначив і В. М. Попов.Op. cit., стр. 264 Прийменники с, із. У говірках тудовлян на замість давньоруських прийменників с, из перед дзвінкими, носовими приголосними завжди є один прийменник з, те саме відбувається з префіксами. Це явище зустрічається як у мовленні старших людей, так і у мовленні нового покоління. На місці давньоруського с позначено з: зле́сь (Ваніна), з вясны́, звалі́л, зру́блен, з ней (Плугіна), зь ей (Мінькіна), з ма́ленькім, звезлі́ (Шаркі), зведі́ (Морщикава), злі́шкам (Маленька Белагубцава), зні́меть (Приєздава), за знё́мачьку (Медзьвяжоўка). На місці давньоруського из позначається з: з варо́т у варо́ты (Приєздава), звезла з ні́так (Косьці), з лі́пы (Маленька Белагубцава).

Відображення в говірках прийменників с, із разом із з відображається в попередніх записах.С. Разумихин. Этнографич. Сборник, вып. I.

Асиміляція голосних. На відміну від звичайної російської асиміляції голосних, у говірці Тудовлян особливо поширена асиміляція приголосних із таким j, як у білоруській мові: клі́каньня (Ваніна), у́гальля (Какуеўка), бельлё́, пла́тьте, вальлё́ш (Малий Туд), назва́ньня (Шаркі), ку́ньню, ігрі́ньня, у пападьде́ (Косьці), да Льлі жать (Мінькіна), сальлю́ть, гнільлё́, Натальля, зьверьрё́ (Маленька Белагубцава), ро́жьжю (Морщикава), на Васі́льлева (Халмец). Це явище, яке відзначалось у мовленні старшого покоління, відзначається і в мовленні нового покоління: с селе́ньня (Шаркі), арте́льлю (Малий Туд), на сабра́ньні (Рэдзькіна). У цих поєднаннях приголосні вимовляються особливо напружено, як зазначає В. М. Попов.Op. cit., стр. 260. Напружені приголосні. Напружені приголосні, крім описаних вище випадків, відзначаються ще в кількох інших випадках, головним чином у складах, що йдуть після наголосу: тре́тьтій (Малий Туд), на сьве́тьте, тро́йкькі (П'ячуриха), выключэньне — сьвіньне́й (Приєздава). Фракативний г. Для мовлення старшого покоління тудовлян характерна вимова фрикативного звука г, як і в білоруській мові: го́ре, наге́, е́герем (Приєздава), пу́гаўка (Малий Туд).

У кінці слова г переходить у х: нох (Малий Туд), ф Пітярбу́рх (Приєздава). У мові старших спостерігається епізодична вимова вибухового звука ґ та його рефлексу на кінцях слів у вигляді звуку к: бяз де́нек, самаґо́ну, у Рі́ґу (Приєздава). У свою чергу, у мовленні нового покоління фрикативний г трапляється дуже рідко (блаґаславі́, Бо́ґа (Малий Туд)), це явище відзначив і В. М. Попов.Op. cit., стр. 253.

Дробныя фанэтычныя зьявы. У тудовлянських говірках відзначається вимова протетичної голосної у словах із давньоруським початковим словом ръ: іржы́ (Приєздава), ірты́ (Мінькіна), аржане́й, пайшлі́ (Малий Туд), ішлі́ (Ваніна), зайшла́ (Морщикава).

Морфологія

Відмінювання іменників. Вживання закінчення -е в іменниках жіночого роду родового відмінку на відміну від загальнобілоруських закінчень -ы, -і широко поширене в мовленні тудовлян: без руке́, а тот без наге́, с сахе́, с каро́ве, с шу́бе (Приєздава), пуд муке́ (Малий Туд), вакру́к руке́.

У випадках, коли наголос робиться не на кінцевому -e, а на попередньому складі, часто в кінці звуку є вимова a: спра́вя бы́ла мно́га, бо́льшэ рабо́та (Приєздава), нет каро́ва (Малий Туд), прінясі́ сало́ма (Маленька Белагубцава), хоча поруч із нею позначена форма на -е: сьте́лють сало́ме. У вказаному явищі можна побачити появу форми давального відмінка на місці родового або перенесення закінчення родової відміни від основ на -ja (ѧ > е). Остання думка є більш вірогідною, оскільки в мовленні дуже рідко спостерігається протилежна зміна форми давального відмінка на форму родового. Форма на -е в мовному мисленні тудовлян повністю несе функцію давнього -ы в родовому відмінку і використовується як форма родової відміни не тільки в однині, але і в подвійному числі: дьве каро́ве, трітцать трі каро́ве (Приєздава) (Приєздава), десяті́не дьве (Підсасоники). Цікаво відзначити утворення місцевого відмінювання множини в іменниках, які роблять наголос на останньому складі: в лаптё́х, в людё́х (Підсасоники), у ферезё́х (Приєздава). Зменшувальні іменники відмінюються по основах на -о, хоча вони мають у називному відмінку однини закінчення -а (ба́тька, дя́тька). Подібні іменники чоловічого роду відмінюються так само, як і в білоруській мові: з ба́тькам, Мі́тькам завуть (Малий Туд), з дя́тькам (Морщикава, Ваніна), з Грі́шам (Ваніна), Се́нем завуть, Ко́лем звалі (Маленька Белагубцава), Пе́тем заву́ть (Высокая), Ку́зем (Морщикава), с Се́нем (Плугіна). Слова середнього роду в називному відмінку множини у мовленні старого покоління мають типове білоруське закінчення -ы: о́кны (Приєздава), вё́дры, варо́ты (Малий Туд). Так само слова чол. роду в називному та знахідному відмінювані та подвійні числа переважно закінчуються на -ы/-і, як у білоруській мові: паясы́ (Приєздава, Маленька Белагубцава), во́каракі, па гла́зы (Маленька Белагубцава). Однак слід зазначити, що збірні форми на -а, -ья, -ье не чужі для тудовлянських говірок, наприклад: лашадя́ (Шаркі), матеря́ (Косьці), набяру́ть зяле́зья, хле́бья, со́лья нада несьті (Приєздава), адно пе́нье было́ (Лукіна). Необхідно відзначити аспекти в області відмінювання іменників. Качкі, гусі, лебедзі й куры в родовому відмінку множини мають форму: уте́й, гусе́й, лібіде́й, куре́й (Малий Туд, Косьці, Приєздава).