Оста́п Миха́йлович Лу́цький (псевдоніми і криптоніми — О.Люнатик, Немирич, 8 листопада 1883, Лука, нині Самбірський район, Львівська область, Україна — 8 жовтня 1941, Котлас, Архангельська область, Російська РФСР) — український поет, публіцист, літературний критик, перекладач, військовий, політичний і громадський діяч, кооператорІван Лучук. Вчинки і бешкети музи Остапа Луцького // Збруч, 11.05.2017.. Здобував вищу освіту у Празькому та Краківському університетах та вивчав право, філософію і літературу, водночас займаючись поетичною діяльністю. Учасник літературної групи «Молода муза». Займався перекладами з чеської, болгарської, польської, французької та російської мов. У роки Першої світової війни служив у австрійській армії, був ад'ютантом австрійського архикнязя з династії Габсбургів, полковника Василя Вишиваного.
З початком польсько-української війни став сотником Української Галицької армії, потому служив начальником штабу 4-ї Золочівської бригади та був старшиною генштабу Армії Української Народної Республіки. Остап Луцький забезпечував, зокрема, зв'язок Головного отамана Армії УНР Симона Петлюри з першим очільником відновленої Польщі Юзефом Пілсудським.
По завершенні війни мешкав на Стрийщині, де став одним із провідників українського руху в Галичині. З 1928 по 1939 був голова дирекції Ревізійного союзу українських кооператорів, водночас від 1930 став головою ради «Центросоюзу». Окрім громадської також займався також політичною діяльністю. Був членом ЦК Українського національно-демократичного об'єднання. З 1928 по 1935 рік був послом польського сейму.
Після введення військ Червоної армії та анексії західноукраїнських земель, 2 жовтня 1939 року був заарештований у Львові органами НКВС та висланий у концтаборі поблизу місті Котлас, Архангельської області, де і помер.
Брат українського галицького військового та громадського діяча Мирона Луцького та батько українського літературознавця та члена Об'єднання українських письменників «Слово» Юрія Луцького.
Життєпис
Народився 8 листопада 1883 року в с. Лука,Пиндус Б. Луцький Остап… — С. 409. нині Самбірський район, Львівська область, Україна (тоді Самбірський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина) в родині інтеліґента. Батько походив зі шляхти, був свідомим українцем-господарником,Качор А. Остап Луцький… — С. 6. власником маєтку, земельних ділянок у с. Лука.За іншими даними — в селі Лука, нині Монастириського району Тернопільщини; див.: Лука з присілком Сеньків // Мати походила з українізованого німецького роду, разом з чоловіком мали 8 дітей. Родина Луцьких походила з німецьких колоністів.
Навчався у народній школі в Луці, яку закінчив близько 1892 року, у Бучацькій (нижчі класи), Станиславівській (1 рік), Самбірській (де склав матуру 1900 року) гімназіях. Студент права Львівського університету, вивчав філософію у Празі та літературу в Краківському університеті.
Літературна діяльність Під час навчання у Кракові брав участь у літературно-мистецькому житті. Був близьким другом Богдана Лепського, а також Василя Пачовського, Петра Карманського, Михайла Яцкова, Степана Чарнецького, Сидора Хвердохліба та Володимиром Бирчаком. Разом вони належали до «Молодої музи».
Перші свої твори друкував у часописі «Руслан» (1902). 1903 року в Коломиї видав своїм коштом збірку поезій «Без маски», куди вмістив кілька влучних пародій на відомих діячів української культури. Одна з них «Іван Храмко» розгнівала адресата, спричинивши літературний скандал. Іван Франко, дарма, що й сам колись критикував літераторів старшого покоління, не пробачив зухвалому юнакові. Того ж року в часописі «Літературно-науковий вісник» (кн. 7, с. 5–6) він надрукував вірш-відповідь під заголовком «Із циклу „Злоба дня“. О. Лунатикові», обізвавши того «малпою». Утім, Луцький не обірвав контактів з ним і зберіг шанобливе ставлення до метра, а 1905 року опублікував три вірші Франка в альманаху «За красою».
Альманах був присвячений Ользі Кобилянській, чиєю творчістю Луцький захоплювався і з якою листувався від квітня 1902 року, а у вересні 1903 року познайомився особисто завдяки Богданові Лепкому.
Повернувшись до Львова, поринув у літературну й навкололітературну діяльність, зійшовся близько з поетом Петром Карманським. У 1905 році видав у Львові другу збірку поезій і перекладів «З моїх днів». Іван Франко написав на неї загалом позитивну рецензію, відзначивши «викінчену і відшліфовану» форму його віршів.https://zbruc.eu/node/65797
Третя збірка Луцького «В такі хвилі» (Львів, 1906), однак, здобулася на розгромну статтю Франка в журналі «Літературно-науковий вісник» (1906, т. 35, кн. 7, с. 180). Після того віршів більше не писав.
Того ж року у Львові Луцький виступив одним з ініціаторів літературної групи «Молода муза» (1906—1909, Львів), для якої придумав назву за твором Михайла Яцківа і написав програмову статтю, опубліковану в газеті «Діло» в листопаді 1907 року. І. Франко розкритикував і її в статті «Маніфест „Молодої Музи“», надрукованій у «Ділі» кілька тижнів по тому.
З 1 жовтня 1907 року відбував однорічну військову службу в 95-му піхотному полку цісарсько-королівської армії, штаб якого перебував у Львові. Отримав звання підхорунжого.Василь Деревінський. Ад'ютант архікнязя: військова кар'єра / Муза і чин Остапа Луцького. — К.: Смолоскип, 2016, С.385—330
Тож у 1908 році (а не 1907) Луцький переїхав до Чернівців співредактором часопису «Буковина», куди його запросив Степан Смаль-Стоцький; тут працював до початку Першої світової війни. Часто навідувався до Ольги Кобилянської, з якою мав платонічний роман. Утім, одружився 25 жовтня 1910 року з дочкою Степана Смаль-Стоцького Орисею.
Упродовж кількох років був фактичним редактором часопису «Буковина», що позитивно позначилося на якості матеріалів — публіцистичних і літературних. Завдяки активній публікації на сторінках «Буковини» творів «молодомузівців», багато з них швидко стали популярними у тогочасному літературному процесі.
Написав низку літературно-критичних статей, присвячених літературному процесові кінця XIX — початку XX століття, у яких проповідував модерністські шляхи розвитку літератури, стверджував про необхідність збагачення та урізноманітнення естетичних та художніх принципів в українській літературі.
На військовій службі
З початком Першої світової війни призваний до цісарсько-королівської армії, служив у 95-му піхотному полку в складі 2-ї армії Едуарда фон Бьом-Ермолі.
Наказом штабу 22-ї k.u.k. бригади призначений ад'ютантом ерцгерцога Вільгельма Ґабсбурґа (Василя Вишиваного), командувача «Групи ерцгерцога Вільгельма» в поході австро-німецьких військ на Правобережну Україну. Сотник Української галицької армії (УГА) — шеф штабу IV Золочівської бригади (зокрема, міста Тернопіль, Бучач — тут проживав з кінця листопада 1918 до 6 травня 1919 року в монастирі оо. Василіан разом з шефом Вільгельмом Габсбургом-Василем ВишиванимШкраб'юк П. Спогади француза з Квебеку о. Жана, ЧСВВ, як засіб концептуалізації конфесійної та національної ідентичности. — С. 154.). Старшина з особливих доручень при штабі Головного Отамана Симона Петлюри. Як член штабу Армії УНР виголосив промову на похороні Євгена Мишковського.
Політична та кооперативна діяльність Від 1921 року — в селі Воля-Довголуцька (тепер Стрийський район). У 1925–1939 роках — член ЦК УНДО. Посол до сейму Польщі (1928–1935)Svoboda-1931-247 (1931) та сенату (1935—1939).Sejm i Senat 1935—1940 IV kadencja, opracował Scriptor. — Warszawa: nakładem Księgarni F. Hoesicka, 1936. — S. 411. Виступав 1938 року в сеймі проти укладення додаткової угоди 20 червня 1938 року до Конкордату 1925 року між урядом Республіки Польща та Ватиканом, внаслідок чого було знищено понад 100 православних церков Підляшшя та Холмщини, ревіндиковано близько 2 800 га землі, що належала церкві.І. Пилипів. Правовий статус Греко-католицької церкви в Другій Речі Посполитій (1925—1939 рр.)Вишневський В. Трагедія православних церков у Польщі // Пам'ятки України. — К., 1990. — № 4; 1991. — № 1. — С. 18—19. — ISSN 0131-2685.
З 1928 року — один з провідних діячів української кооперації в Галичині. У 1929–1939 роках — голова дирекції РСУК. Очолював наглядову раду Центросоюзу (1928—1939)Мартюк І. Центросоюз: Союз Кооперативних Союзів у Львові в роках 1924—1944. . Під час наради у Центросоюзі після пацифікації сказав: «Ми не каліки, щоб світові наставляти наші рани і просити милостині… вертайтесь, продовжуйте працю…».Шипилявий С. Національно-економічне відродження Бучаччини // З ним тісно співпрацювали діячі ОУН, зокрема, про це згадує Провідник ОУН Рогатинщини М. Угрин-Безгріший (у праці «Мій життєпис»).
Автор збірок поезій, перекладів (зокрема творів Богдана Лепкого, Михайла Яцківа), статей на економічні й суспільні теми.
Заарештований НКВД в жовтні 1939 року. Загинув у більшовицькому концтаборі.
Родина
Батько — Михайло Луцький, походив зі шляхти, був власником маєтку, земельних ділянок у села Лука;
Брати та сестри:
Брат — Мирон Луцький (1891—1961), український галицький військовий, політичний та громадський діяч. Сотник УГА, начальник штабу: Групи «Схід» 1-ї бригади УСС та начальник оперативного відділу 2-ї бригади Червоної УГА. Під час Другої світової війни був офіцером батальйону «Нахтігаль» та після війни емігрував до Канади, де і помер; Брат — Володимир Вадюк-Луцький, землевласник Яблонова, Перемишлянського повіту в Західній Україні. Після початку Другої Світової війни переїхав до США, де власноруч побудував хатину-хуторець на краю маленького містечка Нортгемптона. Одружився з Мирославою Городиською гербу Корчак, другою його дружиною стала Олена Томович. Донька від другого шлюбу, Ната Луцька, одружилась з Юрієм Цегельським, родина Лонгина Цегельського, та мала трьох доньок: Ірину, Христину та Марію. Похований на українському католицькому цвинтарі містечка Нортгемптон в Пенсильванії; Брат — Павло Луцький; Сестра — Ольга Луцька (в шлюбі Білинська), як і Володимир проживала в США; Сестра — Юлія Луцька; Сестра — Марія Луцька; Сестра — Наталія Луцька (в шлюбі Стернюк), проживала в Аргентині;
Дружина:
Дружина — Ірина (Орися) Смаль-Стоцька, донька Степана Смаль-Стоцького та сестра Романа Смаль-Стоцький;
Діти:
Син — Юрій Степан Нестор Луцький (1919—2001, ), український літературознавець, літературний критик, славіст, видавець, перекладач. Член Об'єднання українських письменників «Слово». Один із найплідніших дослідників творчості Пантелеймона Куліша на еміграції. Від 1937 року навчався за кордоном. Подіями другої світової був відрізаний назавжди від батьківщини. Служив під час війни в збройних силах Великобританії. Після війни перебував у США, Канаді. З 1952 до 1984 працював професором Торонтського університету, одночасно в 1976-82 pp. — заступник директора Канадійського інституту українознавчих студій Альбертського університету; Донька — Марта Остапівна Луцька, після вторгнення Червоної армії на Східну Польщу разом з мамою виїхали на Захід. Пізніше з Європи переїхала до канадського міста Вінніпег;
Праці
З моїх днів: поезії / О. Луцький. Львів: Накладом Михайла Петрицького, 1905. 60 c В такі хвилі: поезії (1902—1906) / О. Луцький. Львів: З друкарні народової Манєцьких, 1906. 55 c.
Вшанування пам'яті Ім'ям О. Луцького названа вулиця у Залізничному районі Львова.
Примітки
Джерела Волчко-Кульчицький І. Історія села Кульчиць і роду Драґо-Сасів. — Дрогобич : Відродження, 1995. — С. 322—333. Гречанюк А. Остап Луцький — літературний критик (на матеріалі газети «Буковина»). — Біблія і культура. — Випуск 4. — Чернівці : Рута, 2002. — С. 204—207. Ільницький М. П'ять «літературних» років Остапа Луцького. — Жовтень. — 1989. — № 1. Ільницький М. Поети «Молодої музи». — «Українська мова та література в школі», 1990. — № 4. Качкан В. Луцький Остап // Українська журналістика в іменах / за ред. М. Романюка. — Львів, 1999. — Вип. 6. — С. 396. Качор А. Остап Луцький (пам'яті визначного українського громадського діяча) . — Вінніпег, 1952. — 32 с. Луцький О. І. Луцький Остап Михайлович //