Мико́ла Миха́йлович Люби́нський (, Стріхівці, Ушицький повіт, Подільська губернія, Російська імперія — 8 січня 1938, урочище Сандармох, Карельська АРСР, РРФСР, СРСР) — український дипломат і мовознавець, політичний діяч періоду Української національної революції 1917–1920 років. Член Центральної Ради.
Був членом української делегації на переговорах у Бересті. У березні — квітні 1918 року — міністр закордонних справ УНР. Жертва сталінського терору.
Біографія Народився року в селі Стріхівці Ушицького повіту Подільської губернії (нині Ярмолинецького району Хмельницької області) у сім'ї священника.
Навчання
У 1910 році закінчив Кам'янець-Подільську гімназію Випускники Кам'янець-Подільської гімназії 1883—1920 з особливою відзнакою у словесних науках. Упродовж року в селі Рахни Лісові (нині Шаргородського району Вінницької області), куди переїхала сім'я, готувався до вступу в університет: виписував і студіював літературу, очікував довідку з канцелярії губернатора про політичну благонадійність. Микола також давав приватні уроки, організував бібліотеку з 3000 книг, залучив сільську молодь до читання.
У 1911 році вступив на філологічний факультет Київського університету, який закінчив 1916 року. Діалектологію вивчав у професора Розова, методику літератури — у професора Перетця. Історію давньої літератури читав професор Маслов, історію нової літератури — професор Лобода.
Узимку 1915–1916 років працював у Москві — у Рум'янцевській бібліотеці, готував наукові роботи про літературну діяльність Кирила Туровського, про методику й техніку написання наукових робіт.
Був членом ради Української студентської громади, старостою факультету (старостат і громада діяли нелегально).
У добу національно-визвольних змагань
1917 року вступив до Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), 1919 року ввійшов до її ЦК.
На Всеукраїнському національному конгресі 5 квітня 1917 року обраний до Української Центральної Ради (УЦР), у вересні — делегатом Всеросійського з'їзду народів у Києві (секретар Ради народів), а в листопаді — представником від Поділля на Всеросійських установчих зборах.
Наприкінці осені 1917 року вирушив до Берестя у складі Мирової делегації від Української Народної Республіки.
Під час більшовицької окупації У 1920-х роках — співробітник ВУАН. Заарештований у Києві групою ГПУ СССР на початку 1930-х. Про це залишив спогад український хімік, також член УЦР Костянтин Туркало:
Працівниками ГПУ СССР був підданий різноманітним фізичним тортурам. Перебував у концтаборі ГУЛАГу СССР.
Розстріляний 8 січня 1938 року в урочищі Сандармох (Карелія).
Реабілітований 15 вересня 1989 року.
Сім'я
Дружина — Любинська Клавдія Володимирівна (1895—1942), член Української Центральної Ради. Донька — Любинська Ава Миколаївна (1920—1996), кандидат філософських наук, доцент. Викладала естетику та філософію в інститутах міста Москви. Донька — Любинська Лада Миколаївна (1923—2009), кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії Московського інженерно-фізичного інституту. Онука — Любинська Ольга Михайлівна (1951—1994), навчалася в спецшколі з поглибленим вивченням англійської мови № 7, закінчила механіко-математичний факультет Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова. Навчалася в аспірантурі, готувала до захисту кандидатську дисертацію з теорії графів.
Примітки
Джерела та література Т. С. Осташко, С. В. Шевченко. Любинський Микола Михайлович //
Література — Т. 4. — С. 1391. — С. 433. Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. — К., 1998. — С. 120. В. М. Матвієнко. Любинський Микола Михайлович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т. 1 — 760с. ISBN 966-316-039-X Прокопчук В. С. Міністр УНР — вихідець із Стріхівців // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету. Історичні науки. — Т. 6 (8). — Кам'янець-Подільський, 2001. — С. 559–564. Шевченко Сергій. Микола Любинський і логіка червоного терору. Невідомі сторінки українського Розстріляного відродження // Дзеркало тижня. — 2008. — № 15.
Посилання Любинський Микола // Сайт Сергія Клименка. Микола Любинський