Імператорсько-королівське військове міністерство Австро-Угорщини () ― з 1867 по 1918 рр. головне відомство адміністративного управління і забезпечення діяльності Збройних сил Австро-Угорщини. До 1911 р. мало назву Військове міністерство імперії (), в 1911–1918 рр. ― Імператорсько-королівське військове міністерство ().
Історія Загалом, військові міністри не мали особливої політичної ваги в імперії, оскільки в сухопутних військах та на флоті переважно керував Верховний головнокомандувач (імператор), якому допомагав начальник штабу. Це призводило до застою та застарілості управління військами в останніх десятиліттях ХІХ століття.
Структура Військове міністерство очолював Військовий міністр (), він підпорядковувався Головнокомандувачу Збройних сил Австро-УгорщиниAllerhöchster Oberbefehl — Seine Majestät der Kaiser und König — Franz Joseph I. So die offizielle Bezeichnung des Oberbefehlshabers bis 1916 , призначався та звільнювався імператором — Верховним головнокомандувачем Збройних сил Австро-Угорщини.
Військовому міністерству не підпорядковувалися:
Угорський королівський гонвед () ― підпорядковувався уряду Транслейтанії; Австрійський імператорський ландвер () ― підпорядковувався Міністерству оборони.
Військове міністерство складалося з кількох спеціалізованих відділів, допоміжних органів військового міністра та морської секції. Структура міністерства станом на липень 1914 р.Військовий міністр ― фельдцейхмейстер Олександр фон КробатінАд'ютанти: оберстлейтенант Генерального штабу Драгутін Чобан, майор 7-го гусарського полку Ладіслав Дері де ЙоббазаДепартаментиКерівникВідділенняСпрямування, функціїКерівникКанцелярія Генерал-майор К. ф. АдлерхорстПрийомна Й. ф. КроненвальдЕкспедиція Й. ЛьодерерРеєстратура Р. ф. КларБухгалтерія І. БернерДепартамент кадрів Фельдмаршал-лейтенант А. ф. Форагаш1-йОфіцерське К. Герабек2.WУнтер-офіцерське К. Цапп2.St.Призовне Й. ф. РупрехтУправління кавалерією Фельдмаршал-лейтенант Артур Арц фон Штрауссенбург3-єКавалерія і гужові перевезення А. Новотни3.RКінний склад Тамасі фон Фогарас АрпадУправління військовою освітою6-еНавчальні заклади Г. ЛейдльДепартамент військової
юстиції4-йСлідство4.IПрокуратура Й. Кьолер4.IIСуди К. МашкаУправління інженерними військами Фельдмаршал-лейтенант Л. ф. Понтемальгера5-йІнженерія Г. Домашнян5 Е. В.Залізнична дорога І. Штрауб5 Т. В.Зв'язок А. Новотни5.M.Авто-, авіачастини О. ф. Прагенау8-йВійськове будівництво Г. Штовассер8.H.B.Інженерний склад В. ДзюбінскіУправління артилерією7-йАртилерія А. де Надь-Сітке7.PБоєприпаси Е. ф. БенфельдІнтендатське управління Фельдмаршал-лейтенант Л. Яржебецькі9-еСоціальне забезпечення Й. Льобль10-еСтатистика Е. ф. Штайніц11-еІнтендантське В. Ханаузек11.EЖитлове Ф. Фірбас12-еПровіант І. Шуберт13-еРечове А. Сейпка14-еМедслужба Ф. Бек15-еРевізія Г. Варта15.B.Бюджет Й. АндеркаМорська секція Адмірал Антон Гаус
Допоміжні органи військового міністра
Генеральний штаб ЗС Австро–Угорщини Генеральний штаб, офіційно включений до допоміжних органів військового міністра, зміг приймати самостійні рішення в останні десятиліття ХІХ століття, особливо під час Першої світової війни. Начальник штабу мав право особисто звітувати перед імператором. Коли на початку війни в 1914 році було сформовано Ставку верховного командування армії, до складу якого належав Генеральний штаб, Франц Йосиф I доручив Головнокомандувачу Збройними силами ерцгерцогу Фрідріху дозволити Начальнику штабу Конраду працювати і приймати рішення в значній мірі самостійно.
(Відень, 1 округ, вул. Штубенрінг, 1 ― Будівля Військового міністерства та Генштабу)
Начальник Генерального штабу: генерал піхоти Франц Конрад фон Гетцендорф; Ад'ютант: майор Рудольф Кундманн; Заступник начальника Генерального штабу: фельдмаршал-лейтенант Франц Гефер фон Фельдштурм; Начальник офісу управління (): полковник Фердинанд фон Кальтенборн; Начальник оперативного відділу (): полковник Йозеф Мецгер; Начальник інструкторського бюро (): полковник Карл Соос з Бадока; Начальник Державного бюро описів (): полковник Хюго Шмід; Начальник Управління військової розвідки (): полковник Август Урбанський фон Остримеч; Начальник залізничного бюро (): полковник Йоган Штрауф; Начальник відділу зв'язку (): полковник Рудольф Шамшула.
Військові міністри №Звання / титулІм'яПортретРоки на посадіВійськові міністри Австро-Угорської імперії 1Фельдмаршал-лейтенантФранц фон Йон(1815—1876)1867–18682ФельдцейхмейстерФранц Кун фон Куненфельд(1817—1896)1868–18743ФельдцейхмейстерОлександр фон Коллер(1813—1890)1874–18764ФельдцейхмейстерАртур Максиміліан фон Біландт-Рейдт(1821—1891)1876–18885ФельдцейхмейстерФердинанд фон Бауер(1825—1893)1888–18936ФельдцейхмейстерРудольф фон Меркль(1831—1911)18937Фельдмаршал-лейтенантЕдмунд фон Крігхаммер(1832—1906)1893–19028ФельдцейхмейстерГенріх фон Пітрайх(1841—1920)1902–19069Фельдмаршал-лейтенантФранц фон Шьонайх (1844—1916)1906–191110ФельдцейхмейстерМоріц фон Ауффенберг (1852—1928)1911–191211ФельдцейхмейстерОлександр фон Кробатін (1849—1933)1912–191712Генерал-полковникРудольф Штьогер-Штайнер фон Штайнштеттен
(1861—1921)1918
Штаб-квартира У 1867–1912 рр. Військове міністерство Австро-Угорської імперії розташовувалося в 1-му окрузі Відня, пл. Ам-Хоф, буд. № 2. У зв'язку з розширенням апарату Сухопутних військ, до кінця XIX ст. значна частина співробітників Міністерства розташовувалася в орендованих міських приміщеннях, і на початку 1900–х рр. було розпочато будівництво нової будівлі в районі колишніх міських воріт Штубен на кільцевої магістралі Рінгштрассе (сектор кільця Штубенрінг ()), куди переїхав в 1913 р. практично весь апарат Міністерства. На площі перед будівлею був встановлений пам'ятник маршалу Радецькому.
Джерела
k.u.k. Kriegsministerium (Hrsg.): Seidels kleines Armeeschema. Dislokation und Einteilung des k.u.k Heeres, der k.u.k. Kriegsmarine, der k.k. Landwehr und der k.u. Landwehr. Seidel & Sohn, Wien, Nr. 76, 1914.
Walter Wagner: Geschichte des k.k. Kriegsministeriums. 2 Bände, Böhlau, Wien u.a. 1966/71.
Зайончковський А. М. Первая мировая война. — СПб: Полигон, 2000. — 878 с. — Австро-Угорщина // Військова енциклопедія Ситіна: [в 18 т.] / під ред. В. Ф. Новіцького … [і ін.]. — СПб. ; [М.]: Тіп. т-ва І. Д. Ситіна, 1911—1915.
Примітки