Гуменéць — село в Україні, у Щирецькій селищній територіальній громаді Львівського району Львівської області України.
Населення села Гуменець становить 258 осіб (станом на 01.01.2019 р.). Орган місцевого самоврядування — Гуменецький старостинський округ.
Географія Гуменець розташоване за 30 км. на захід від Львова, і за 5 км. на південь від залізничної станції в Щирці. Через село проходить автошлях Т 1416.
Село розташоване в горбистій місцевості. На південь від села височіє пагорб на 313 м. Води протікають вигляді невеликих струмків і утворюють болотисті долини.Humieniec 2.) H. (po rusku Humeneć), [w:] Słownik geograficzny Królestwa Polskiego, t. III: Haag – Kępy, Warszawa 1882, s. 218.
Історія Одна з перших згадок про село Гуменець (пол. Humieniec або Humeneć) датується в документах 1455 роком.
У 1515 та 1648 рр. село Гуменець було зруйновано татарами.
В 40-х роках XIX століття селяни Гуменця брали активну участь в антифеодальному русі.
За підрахунками у 1869 р. у селі було 107 будинків, 635 помешкань в комуні, та 3 будинки і 59 помешкань в садибному масиві.
За шематизмом 1881 р. нараховується 710 греко-католицьких і 18 римо-католицьких картин. Греко-католицька парафія в селі належила до Ачецького деканату; римо-католицька парафія — до Щирця. В селі була дерев’яна церква, школа та міська кредитна спілка з капіталом 2325 злотих.
У 1939 році в Гуменці мешкало 1080 осіб: 1050 українців, 20 латинників, 10 євреїв. Село належало до ґміни Острув Львівського повіту Львівського воєводства Другої Польської Республіки.Dz.U. 1934 nr 64 poz. 546
В 1959 році населення села налічувало 458 мешканців.
У 1968 р. в селі була розташована центральна садиба колгоспу ім. Жданова, що займала 2 тис. га земельної площі. Виробничий напрям — рільництво, тваринництво.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області», село увійшло до складу Щирецької селищної територіальної громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Пустомитівського району, село увійшло до складу новоствореного Львівського району.
Населення Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська33298.52%російська30.88%білоруська10.30%польська10.30%Усього337100%
Історичні пам'ятки Церква Успіння Пресвятої Богородиці збудована у 1913 році. Церква мурована.
Церква розташована в центрі села, біля потічка. Її добре видно з дороги Щирець – Велика Горожанка.
Церква Успіння Пресвятої Богородиці внесена до реєстру пам'яток архітектури за охоронним номером 1942-М. Належить до Пустомитівського деканату, Львівської єпархії УАПЦ.
Адміністративні та інші будівлі
Гуменецька сільська рада; Церква Успіння Пресвятої Богородиці; Народний дім; Футбольне поле; Магазин.
Відомі мешканці
Народились Яків Загайський — український церковний діяч, священик-василіянин, педагог, директор Бучацької василіянської гімназії (1857—1868 і 1869—1870), протоігумен провінції Найсвятішого Спасителя у 1874—1878 роках. Стасів Дмитро Іванович — український лікар, член Українського лікарського товариства у Львові, автор книжки «Ніч серед Полудня». Федір Михайлович Магора — український церковний діяч, настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці села Хлівчани і храму мучениці Параскевії села Тяглів Сокальського району. Подібка Богдан Миронович ( 12.05.1996 -29.01.2024 рр) - солдат. Загинув за Україну в російсько - українській війні поблизу населеного пункту Миколаївка Бахмутського району Донецької області.
Література
— S. 218. Памятники истории и культуры Украинской ССР: каталог-справочник. — К. : Наукова думка, 1987. — C. 334. Лаба В. Історія села Гуменець від найдавніших часів до 1939 р. – Льв.: 1998 р. – 24 с. Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Львівська область / Ред. кол. тому: Маланчук В. Ю. (гол. редкол.), Гнидюк М. Я., Дудикевич Б. К., Івасюта М. К., Крип'якевич I. П., Огоновський В. П., Олексюк М. М., Пастер П. I. (відп. секр. редкол.), Сісецький А. Г., Смішко М. Ю., Челак П. П., Чугайов В. П. АН УРСР. Інститут історії. – К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1968. – С. 602.
Примітки