Кримський похід на Тулу 1552 року — збройний конфлікт між Кримським ханством і Московським царством, викликаний військовою агресією з боку кримської орди. Похід на Тулу в червні 1552 року стало першим походом Девлета I Ґерая на Московію і мав на меті зупинити казанський похід Івана Грозного. Після відбитої облоги під стінами Тули і в результаті нищівної поразки в битві на берегах річки Шиворонь, кримськотатарська орда під проводом кримського хана Девлета I Ґерая була повністю розгромлена московськими військами Івана Грозного.

Підготовка до походу на Казань У 1552 році цар Іван Грозний зібрався раз і назавжди покласти край протистоянню з Казанським ханством і почав підготовку до вирішального походу на Казань. Ґрунтовно плануючи похід і готуючи війська, Іван Грозний брав до уваги ймовірність зимової облоги. Велике військо під командуванням воєводи Олександра Борисовича Горбатого-Шуйського вже стояло в Свиязьку. Навесні 1552 року в декількох місцях збору на південний схід від Москви почалося формування полків царського війська та комплектування військового обозу. 16 червня 1552 цар із Великим полком виступив із Москви до Коломни.

Вторгнення Девлета I Ґерая Кримські правителі вже давно мали власні види на Казанське ханство. Багато років вони намагалися затвердити на казанському престолі нащадків кримської династії Ґераїв, привівши тим самим Казанське ханство у васальну залежність від Криму. У цьому випадку кримський хан отримував не тільки контроль над новими територіями, доступ до економічних, політичних і військових ресурсів Казанського ханства, а й зручного союзника в боротьбі з сусідніми державами, і, особливо, з Російським Царством, що стрімко набирало силу на півночі. Тому, коли в Криму стало відомо про підготовлюваний похід на Казань, хан розсудив, що це безпосередньо загрожує його інтересам.

Новий кримський хан Девлет I Ґерай, поставлений турецьким султаном у 1551 році на чолі Кримського ханства замість його рідного дядька хана Сахіба I Ґерая, вирішив, у що б то не стало зірвати похід Івана Грозного на Казань і запобігти падінню Казанського ханства. Девлет Ґерай негайно приступив до набору війська і формування численних збройних загонів, готових вирушити в набіг. У пошуках союзників він відправив послів у Ногайську орду до Юсуф-бея і в Астраханське ханство до хана Ямгурчі з проханням взяти участь у кримському поході на московитів.

Девлет Ґерай розраховував напасти на Московське царство, застав війська Івана Грозного на підступах до Казані, щоб московські полки витратили якомога більше часу і сил на повернення під Москву, надавши можливість татарам безкарно грабувати, розоряти і бешкетувати в межах московської землі. Кримський хан мав намір своїм вторгненням завдати якомога більшої шкоди, утихомиривши і послабивши тим самим Московське царство, і позбавити його можливості продовжити казанський похід у цьому році.

Але Юсуф-бей відмовився брати участь в кримськотатарському набігу на, не бажаючи починати ворожнечу проти Івана Грозного, у заручниках у якого була його рідна дочка Сююмбіке, віддана казанськими мурзами. Астраханський хан Ямгурчі так само не давав своєї згоди, зволікаючи з відповіддю.

Заручившись підтримкою свого сюзерена — турецького султана Сулеймана I, Девлет Ґерай отримав сучасну артилерію, якої не було у татар. Крім цього, татарській орди були додані загони турецьких яничар, спеціально навчених і підготовлених для захоплення інженерних споруд і укріплених міст.

У червні 1552 року Девлет Ґерею донесли, ніби московське військо вже вирушило в похід на Казань і перебуває досить далеко від столиці, щоб не встигнути зупинити вторгнення кримських татар і запобігти розорення московських земель. Тоді хан Девлет I Ґерай надіслав зібрану ним кримськотатарську орду, підсилену турками Ізюмським шляхом у свій перший набіг на Московське царство. Але вже при переправі кримських татар через річку Сіверський Донець їх виявили донські станичники, які негайно відправили гінця до царя зі звісткою про підготовку вторгнення.

19 червня Іван IV Васильович прибув до Коломни. Тут йому повідомили, що орда кримських татар уже ввійшли в московські землі і йдуть розоряти Рязанські та Коломенські місця. Було вирішено зустріти татар під Коломною. Іван Грозний розпорядився Великому полку стояти біля села Количева під Коломною, передовому полку біля Мстиславля, а полку Лівої руки під Голутвіним монастирем. Цар і його воєводи ще не знали, що до них йде сам кримський хан з усією своєю ордою.

Девлет I Ґерай вів кримських татар розоряти Рязанські землі, спустошивши які, він розраховував рушити на Коломну. Але коли полонені рязанські станичники сказали хану про те, що під Коломною стоїть сам Цар Іван Грозний зі своїми військами, чекаючи на нього, щоб сотворити з татарами «прямое дело» за православну віру, Девлет Ґерай негайно передумав продовжувати набіг і захотів повернутися до Криму. Однак, татарські мурзи, які брали участь у набігу разом із ханом, не захотіли змиритися з таким рішенням і, щоб не втратити обличчя, наполягли на тому, щоб піти в тульську землю, що розташована на більшій відстані від Коломни, вчинивши в Тулі такий же розбій, насильство і руйнування, як і в литовському Бряславлі. Девлет Ґерай, послухавшись своїх мурз, продовжив набіг, і, щоб не покрити себе ганьбою, вирішив взяти хоча б Тулу.

Облога та оборона Тули

21 червня, четвер 21 червня передові загони кримської орди чисельністю до 7 тисяч осіб вийшли до Тулі і взяли в облогу її. Але незабаром велика частина прибулих татар відійшла від міста і роз'їхалася загонами кругом по селах для грабежу і захоплення рабів. У самій Тулі очікували приходу «крымского царевича» з малим військом.

Обороною міста керував князь Григорій Іванович Тьомкін-Ростовський, призначений служити в Тулі першим воєводою після його участі у другому казанському поході 1550 року. Під його командуванням у Тулі перебував лише невеликий гарнізон. Весь інший військовий контингент був мобілізований для участі у третьому казанському поході.

Цим же днем у Коломну, де стояв Іван Грозний із Великим полком, прискакав гонець із Тули, присланий князем Григорієм Івановичем зі звісткою про те, що загони кримських татар вторглися в межі тульської землі і взяли в облогу місто Тулу, піддавши розграбуванню довколишні села та слободи.

Отримавши це послання, Іван Васильович відправив на допомогу обложеному місту полк Правої Руки з Кашири під керівництвом боярина князя Петра Михайловича Щенятева та воєводи князя Андрія Михайловича Курбського. Поряд із полком Правої Руки було наказано вирушити в похід до Тули передовому полку з Ростиславля-Рязанського під керівництвом боярина князя Івана Івановича Турунтая-Пронського і князя Дмитра Івановича Хілкова. У похід так само були підняті деякі з'єднання Великого полку під керівництвом князя Михайла Івановича Воротинського, які стояли біля села Количово, що неподалік від Коломни, з тим, щоб зняти облогу з міста і вибити татар з-під Тули.

Основні сили московського війська на чолі з Іваном Грозним були приведені в готовність виступити проти кримськотатарської орди наступного ранку в разі потреби.

22 червня, середа У середу 22 червня до Тули прийшов сам кримський хан Девлет Ґерай із сином, своїми мурзами і всієї кримськотатарською ордою. Він привіз із собою артилерію, подаровану султаном, і привів під Тулу численні загони турецьких яничар. Обклавши місто з усіх боків щільним кільцем облоги, татари і турки почали готуватися до нападу.

За наказом Девлета Ґерая артилерія почала розстрілювати місто і жителів, що сховалися в ньому. По фортеці били палаючими ядрами, а татарські лучники обстрілювали обложених із луків. У результаті артилерійського вогню в декількох місцях фортеці спалахнули пожежі. У цей момент хан наказав яничарам турецького султана штурмувати стіни. Але нечисленні захисники Тули не здригнулися.

Жінки і діти, що сховалися у фортеці, гасили полум'я пожеж, гасили вогонь, оберігаючи від його поширення споруди всередині стін. Містяни і місцеві жителі допомагали воїнам битися з татарами і турками на стінах і в баштах. Весь день кримськотатарські загони приступали до тульської фортеці. Захисникам Тули вдалося відбити кілька спроб штурму.

Уже під вечір, під час чергового нападу, нападникам вдалося зламати одні з воріт. Утворився пролом, через який татари і турки готові були кинутися в фортецю. Жінки разом з малими дітьми допомагали воїнам обороняти місто, «яко мужи охрабришася», зуміли не тільки не пропустити ворогів у пробиті ворота, але і закрити пролом завалом із каменів і бруса.

До вечора атаки татар і турків на всіх стінах були відбиті захисниками Тули. Із настанням темряви штурм міста був припинений. Але виснажені туляки в очікуванні нападу не сходили зі стін навіть під покровом ночі.

До міста по каширській дорозі наближалося військо князів Петра Щенятева та Андрія Курбського. Після довгого і стрімкого денного переходу їхні полки зупинилися на нічліг за декілька годинах ходу від Тули, щоб вранці на марші вступити в битву з кримськотатарською ордою.

23 червня, четвер Через кілька годин, рано-вранці 23 червня, Девлет Ґерай, бажаючи здійснити задумане і захопити Тулу, велів своїм загонам відновити штурм. Татари і турки бачачи, що людей за стінами небагато, впевнено пішли на приступ використовуючи гармати та пищалі. Незважаючи на це, серед захисників міста почали подейкувати, ніби до Тули «Царь православный приближается» зі своїм військом. Від туляків, що потрапляли в бою до полону, ця чутка поширилася і серед татар. Шпигуни Девлета Ґерая, які повернулися з нічного дозору, також засвідчили, що бачили величезне військо, що розташувалося на нічліг на підступах до Тули. Татари вирішили, що це сам Цар і Великий Князь Іван Васильович йде на них з усім своїм великим військом.

Незабаром захисники Тули побачили зі стін стовпи дорожнього пилу, що клубочаться високо над горизонтом.Московські війська поспішали на допомогу обложеному місту. Дізнавшись про швидке прибуття підкріплення, перший воєвода князь Григорій Іванович Тьомкін-Ростовський зібрав навколо себе всіх уцілілих воїнів та інших захисників, хто міг з ним піти, і почав приготування для здійснення вилазки з фортеці. Взявшись за зброю, в один ряд із воєводами і воїнами в ополчення вставали чоловіки, жінки і діти. Через відкриті ворота на ворога рушило знову сформоване тульське ополчення і вступило в запеклу рукопашну битву з татарами.

Девлет Ґерай не захотів чекати підходу царського війська і втік з-під Тули, ведучи головні сили своєї орди на південь, так і не зумівши ні взяти, ні зруйнувати міста. Татари відходили, залишаючи свої намети, кидаючи колісниці і «всё стяжание их серебряное, златое и ризное».

Натхнення захисників Тули було настільки велике, що їм вдалося перебити і захопити в полон безліч татар і турків. Серед убитих виявився ханський шурин КамбірдейПрим: Н. А. Полевой утверждал, что Камбирдей был взят в плен и сослан в Новгород, где уже умер в тюрьме.//И, Р,Н Т.6. стр. 310//И. Ф. Афремов. Историческое обозрение Тульской губернии. М. Тип. В. Готье. 1850. Осада Тулы 1552 г. Примечание № 77. стр. 135.. У ході битви тульському ополченню вдалося захопити у татар всю турецьку артилерію, весь боєзапас ядер, стріл і величезну кількість пороху, привезені для стрільби по Тулі та її жителям.

До обіду Івану Грозному в Коломну гонець доставив повідомлення від тульського воєводи Тьомкіна-Ростовського про те, що прийшов кримський хан з ордою і обложив місто. Цар відразу ж наказав своєму війську виступити з Коломни і через Каширу йти до Тули.

Не минуло й години після втечі Девлета Ґерая, як до міста приспіли російські полки. Першими до Тули прийшли воєводи князь Михайло Петрович Рєпнін із Пронська і Федір Гнатович Салтиков із міста Михайлова. Князь Тьомкін-Ростовський поспішив спорядити гінця, якогось Григорія Сухотіна, щоб той якомога швидше повідомив царю звістку про зняття облоги з Тули.