Рікардо Рожеріо де Бріто (), більш відомий як Алеман (, 22 листопада 1961, Лаврас) — бразильський футболіст, що грав на позиції опорного півзахисника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер.

Виступав, зокрема, за «Наполі», з яким виграв чемпіонат та Суперкубок Італії, а також Кубок УЄФА, та «Сан-Паулу», ставши з ним володарем Кубка КОНМЕБОЛ та переможцем Рекопи Південної Америки. Також грав за національну збірну Бразилії. У складі збірної — володар Кубка Америки, а також учасник двох чемпіонатів світу.

Клубна кар'єра Народився 22 листопада 1961 року в місті Лаврас. Вихованець футбольної школи клубу «Фабріл». Його прізвисько в перекладі з португальської означає «німець», і він отримав його за світлий колір волосся і шкіри, яким відрізнялися іммігранти з Німеччини .

У дорослому футболі дебютував 1980 року виступами за команду «Ботафогу», в якій провів сім сезонів, взявши участь у 62 матчах бразильської Серії А. З командою здобув «Срібний м'яч» за версією журналу «Плакар», увійшовши до символічної збірної чемпіонату Бразилії 1985 року.

У березні 1987 року Алеман перейшов у іспанське «Атлетіко» (Мадрид), за яке зіграв 4 ігри в Прімері 1986/87 і забив гол, а з наступного сезону став одним із лідерів команди, провів 31 матч у чемпіонаті і забив п'ять голів, за що отримав приз Don Balón найкращому іноземному гравцю чемпіонату Іспанії.

У 1988 році за 4,6 мільярди лір перейшов в італійське «Наполі». З неаполітанською командою, виступаючи із такими зірками як Дієго Марадона та Карека у першому сезоні виграв Кубок УЄФА, забивши гол у фіналі проти «Штутгарта» (3:3), а у наступному сезоні 1989/90 здобув чемпіонство і Суперкубок Італії. 8 квітня 1990 року він був головним героєм епізоду, пов'язаного з перемогою в чемпіонаті: його команда фактично зіграла внічию 0:0 на полі «Аталанти», але під час гри в голову Алемана була кинута з трибун монета в 100 лір. В результаті після матчу неаполітанська команда отримала технічну перемогу 2:0. Ця ситуація викликала широкий резонанс через поведінку масажиста «Наполі» Кармандо, звинуваченого в тому, що він навмисно перебільшив реальні масштаби пошкодження, які сталася з бразильцем і переконав його не повертатись на поле і натомість відправитись до лікарні, оскільки за регламентом для присудження технічної перемоги травмований вболівальниками гравець не може мати змоги продовжити матч. Тим не менш вимога «Наполі» була задоволена, клуб отримав технічну перемогу 2:0, завдяки якій обійшов «Мілан» і вигравши наступні три гри зберіг за собою перше місце і чемпіонство, одне з найбільш скандальних в історії Серії А.

У 1992 році Алеман перейшов до «Аталанти», де провів ще два роки в чемпіонаті Італії, провівши 22 матчі та два голи в першому та 18 матчів у другому.

1994 року півзахисник повернувся до Бразилії, підписавши контракт з клубом «Сан-Паулу». У новій команді він дебютував 28 серпня 1994 року у грі проти «Португези» в національному чемпіонаті. Алеман провів три сезони за «Сан-Паулу», загалом провівши 31 матч у чемпіонаті і у 1994 році виграв з командою Кубок КОНМЕБОЛ та Рекопу Південної Америки.

Завершив ігрову кар'єру у команді «Волта-Редонда», за яку виступав протягом 1996 року.

Виступи за збірну 17 червня 1983 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Бразилії в товариській грі проти Швейцарії (2:1).

У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1986 року у Мексиці, зігравши повністю в усіх 5 іграх команди на турнірі і дійшовши зі збірною до чвертьфіналу. Згодом потрапив до заявки на домашній Кубок Америки 1989 року, де зіграв у 5 іграх, здобувши того року титул континентального чемпіона.

Останнім великим турніром для Алемана став чемпіонат світу 1990 року в Італії. Там півзахисник також був основним гравцем і зіграв в усіх чотирьох іграх. Останній матч у складі національної збірної він провів під час чемпіонату світу, 24 червня 1990 року у 1/8 фіналу проти Аргентини (0:1). Загалом протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 9 років, провів у її формі 36 матчів, забивши 6 голів.

Кар'єра тренера Розпочав тренерську кар'єру 2007 року, очоливши тренерський штаб клубу «Тупінамбас».

2008 року став головним тренером команди «Америка Мінейру», тренував команду з Белу-Орізонті один рік, вивівши її до вищого дивізіону чемпіонату штату Мінас-Жерайс.

Згодом очолював команди «Насьонал» (Манаус), «Сентрал» та «Ріо-Негро», а о останнім місцем тренерської роботи був клуб «Лондрина», головним тренером команди якого Алеман був протягом 2019 року.

Статистика виступів

Статистика виступів за «Наполі» СезонКомандаЧемпіонатНаціональний кубокКонтинентальні кубкиІнші змаганняУсьогоЛігаІгорГолівЛігаІгорГолівЛігаІгорГолівЛігаІгорГолівІгорГолів 1988–89 «Наполі» A 16 3 КІ 10 1 КУЄФА 8 1 - - - 34 5 1989–90 A 27 2 КІ 3 1 КУЄФА 5 1 - - - 35 4 1990–91 A 21 1 КІ 6 0 КВК 4 1 СІ 1 0 32 2 1991–92 A 29 3 КІ 3 0 - - - - - - 32 3Усього за «Наполі» 93 9 22 2 17 3 1 0 133 14Усього за кар'єру ? ? ? ? ? ? ? ? ? ?

Статистика виступів за збірну

Титули і досягнення

Командні Чемпіон Італії (1): «Наполі»: 1989/90 Володар Суперкубка Італії (1): «Наполі»: 1990 Володар Кубка УЄФА (1): «Наполі»: 1988/89 Володар Кубка КОНМЕБОЛ (1): «Сан-Паулу»: 1994 Переможець Рекопи Південної Америки (1): «Сан-Паулу»: 1994 Володар Кубка Америки (1): Бразилія: 1989

Індивідуальні Володар «Срібного м'яча» за версією журналу «Плакар»: 1985 Премія Don Balón найкращому іноземному гравцю іспанської Прімери: 1987/88

Примітки

Посилання