Дмитро́ Іва́нович Яворни́цький (Еварни́цький) (, село Сонцівка (нині Борисівка), Харківська губернія, Російська імперія — 5 серпня 1940, Дніпропетровськ, Українська РСР, СРСР) — український історик, археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, письменник, дослідник історії українського козацтва, музеєзнавець, дійсний член НТШ (1914) і ВУАН (1929). Один із фундаторів Обласного краєзнавчого музею імені О. М. Поля. Автор понад 1500 наукових праць. Один з перших, хто детально вивчив всю історію запорозького козацтва та історію дніпровських порогів.
Походження прізвища Походження власного прізвища Яворницький пояснював від «явора» або «яворника». На багатьох друкованих працях вченого стоїть прізвище «Еварницький» . Уперше «Яворницький» зустрічається в подвійних підписах «Еварницький — Яворницький» у статтях 1890 року в «Екатеринославских губернских ведомостях».
Але ще у 1886 р. в листі до редактора першого українського історичного журналу «Кіевская старина» Феофана Лебединцева Яворницький прохав, щоб його статті підписували саме подвійним прізвищем «Д. І. Еварницький (Д. І. Яворницький)». І пояснював: «Я хочу сказати цим, що я не лях, а українець». Проте на всіх наступних працях знову стоїть «Еварницький». І лише після 1905 року вчений вживає або подвійний підпис, або просто «Яворницький» і зовсім рідко «Еварницький».
За радянських часів іменував себе тільки «Яворницьким». У листуванні з рідними та друзями прізвище «Яворницький» вчений почав уживати набагато раніше, ніж у друкованих працях, ще у 1884 роціВащенко В. В. Мутація імені": деякі аспекти життя Д. І. Яворницького з перспектив психобіографічної та соціологічної парадигм // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті. — Дніпропетровськ: ДНУ, 2007, С. 32 — 34..
Життєпис
Ранні роки Дмитро Яворницький родом із села Сонцівка (тепер у межах с. Борисівка Харківського району Харківської області).
Точна дата народження не була відома до початку ХХІ століття, коли у 2009 році Андрій Парамонов (директор Харківського музею міської садиби, краєзнавець, журналіст) знайшов у харківському архіві витяг із метрики, де вказано, що Дмитро народився 25 жовтня (за старим стилем), а 29 жовтня його охрестили.
Батько Дмитра Яворницького — Іван Якимович Яворницький (1827—1885) походив зі збіднілого дворянського роду, родоначальник якого належав до козацької старшини . За свідченням Дмитра Яворницького, з діда-прадіда він був панського коліна. Свій родовід вчений виводив від галицької шляхти. У книзі «По следам запорожцев» Дмитро Іванович пояснював, що за гербовником дворянських родів царства ПольськогоРезультати пошуку за запитом "По следам запорожцев Яворницький" - Google, виданим 1853 року у Варшаві, відомо вісім панів Яворницьких. Одна гілка цього роду перейшла, мабуть, уже після гетьмана Богдана Хмельницького, у теперішню Харківську губернію і там осіла гніздом поблизу річки Сіверського Донця у Зміївському повіті. У новій батьківщині частина цього роду залишилася у дворянському стані, частина перейшла в духівництво, а частина у міщанствоЭварницкий Д. И. По следам запорожцев. СПб., 1898. С. 199..
Дід Дмитра Івановича — Яким Федорович Яворницький — належав до духівництва і володів невеличким хутором «Яворницький» у Зміївському повіті Харківської губернії. Згодом вчений успадкував цей хутірДержавний архів Харківської області Ф.40, оп. 110, сд. хр. 1251, л. 171 об..
До духівництва належав і батько Яворницького Іван Якимович, останнім місцем служби якого було село Сонцівка, де він був дяком. За словами Дмитра Івановича, його батько був «грамотій-самоучка», добра і розумна людина, не вчивсь ні в якій школі, а сам із себе вивчився писати і читати. Мати вченого — Ганна Матвіївна Терновська (1830—1916) була простою селянкою. Сім'я жила бідно, в селянській хаті.
Дитинство Яворницького пройшло у скрутних умовах матеріальних нестатків. Проте батько — Іван Якимович, хоча й був малоосвіченою людиною, намагався дати синові освіту, залучаючи його до читання. Тривалими зимовими вечорами, коли сім'я збиралась у маленькій хатинці, батько по складах читав дітям книжки. Мати пряла, а Дмитро з сестрою Горпиною лежали на печі й захоплено слухали батька. Особливе враження справив на маленького Дмитра твір Миколи Гоголя «Тарас Бульба». Образ козака Тараса глибоко запав у душу шестирічному хлопчику. Він невтішно ридав над долею козака Тараса Бульби. Пізніше Яворницький згадував, що «як дочитали до того місця, де Бульбу вішають, сльози, дитячі сльози, градом котились у мене із очей». Звідтоді й назавжди захопився Дмитро історією Запорозької Січі та її козаків. Батьківське читання змінювалося піснями, що їх чудово співала мати. Чудовий голос мав і батько майбутнього історика. Музично обдарованим виявився і Дмитро. Згодом він почав записувати пісні в рідній Сонцівці. Саме з цих записів й розпочалася дослідницька діяльність вченого.
Початкову освіту Яворницький здобув у рідному селі, а у 1867 р. почав навчатися в Харківському повітовому училищі, куди він потрапив випадково, завдяки дружбі із сином власника економії в СонцівціШубравська М. М. Д. І. Яворницький. Життя, фольклористично-етнографічна діяльність. — К.: Наукова думка, 1972. — 254 с..
В училищі Дмитро Яворницький вивчав російську і латинську мови, географію, історію, закон Божий та інші предмети. Учнів знайомили з літописними творами, давнім епосом, філософськими трактатами. Найбільші успіхи Дмитро мав у царині словесності.
По закінченні училища він повернувся додому і через деякий час, у 1874 році, за сімейною традицією, вступив до Харківської духовної семінарії. Це сталося за наполяганням батька. Однак священничий сан не вабив Яворницького, особливо через косність та схоластику, які панували в семінарії. Його захоплювали історія рідного краю, народні звичаї та фольклор. Провчившись три роки, Дмитро Яворницький залишив семінарію й у 1877 р. вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету, що свого часу вважався «Слобожанськими Афінами» та уславився ідеями слов'янського відродження, розквітом романтизму, піднесенням зацікавлення етнологією, фольклором.
Харківський університет
Час навчання Яворницького в Харківському університеті (1877—1881) припадає на період в історії, коли студентські заворушення призводили до тимчасового закриття університетів і припинення навчання. Такі події відбувалися й у Харківському університеті.
Вимушені канікули Дмитро Яворницький намагався проводити вдома, щоб допомогти батькам і відпочити, бо слабкий здоров'ям з дитинства, він часто хворів. У рідній Сонцівці він не гаяв часу, а збирав фольклорний матеріал, записував пісні, що їх співали мати та односельці. Декілька записаних ним у студентські роки пісень пізніше були опубліковані його студентським приятелем[Эварницкий Д. И. Песни из Харьковской губернии]. Халанский М. Образцы народного говора южной части Курской и северной — Харьковской губернии. Песни сообщены из Курской губ. г. Зиборовским, учителем народного училища, из Харьковской — студентом университета г. Эварницким // Русский филологический вестник. Варшава, 1882. — Т. 7. — С. 78—85., майбутнім професором Харківського університету Михайлом Халанським (1857—1910), з яким Дмитро під час навчання мешкав в одній кімнаті.
У студентські роки Дмитро Яворницький знову вирішив повернутися до запорозького козацтва. На 2-му курсі він визначився з темою дослідження: «Виникнення та устрій Запорозького коша», почав вивчати літературу, шукати джерел, що висвітлювали історію запорозького козацтва.
Становлення Яворницького як вченого відбувалося під впливом прогресивних професорів Харківського університету, українських патріотів Олександра Потебні та Миколи Сумцова. Український філолог, творець лінгвістичної поетики Олександр Потебня залучив Дмитра Яворницького до участі в студентському гуртку з вивчення історії, побуту та звичаїв народу. Між учителем та учнем встановилися добрі стосунки.
Яворницький був частим гостем у родині Олександра Потебні, який допоміг йому влаштуватися на роботу в одну з харківських гімназій. Етнолог, фольклорист, громадський діяч Микола Сумцов згодом став його колегою і другом. Вони радилися, підтримували один одного в житті й творчості. Їх пов'язували спільні наукові інтереси, збігалися і їхні дослідницькі методи. Від своїх учителів Яворницький перейняв захоплення фольклором, нахил до збирання, записування та публікації пам'яток усної народної творчості. З вдячністю та повагою ставився Дмитро Іванович до своїх університетських вчителів. Їхні образи він втілив в автобіографічному романі «За чужий гріх» (1907 р.), а Сумцову присвятив вірш «Працівнику за Україну», який увійшов до збірки поезій «Вечірні зорі» (1910 р.).
На час закінчення університету Яворницький остаточно вирішив присвятити своє життя науці, а саме дослідженню історії запорозького козацтва. По закінченні університету (1881) він, як винятково обдарований студент, був залишений позаштатним стипендіатом для підготовки до професорського звання. Замість уже обраної ним теми, йому запропонували досліджувати історію Фінляндії. Дмитро Іванович згадував, як попечитель харківського навчального округу генерал-лейтенант Максимович у категоричній формі заявив початківцю: «Ваші запорожці нам не потрібні. Пишіть про Фінляндію». Проте молодий вчений виявив принциповість, не відмовився від обраної ще в студентські роки теми з історії запорозького козацтва. Тема належала до крамольних, тому за це згодом його позбавили стипендії. До цієї невдачі додалася ще й розлука з друзями — Михайлом Халанським та Миколою Липинським, які по закінченні університету поїхали викладати — один у Білгород, другий у Суми.
Залишившись без засобів для існування, Яворницький, за допомогою Потебні та інших харківських знайомих, влаштувався викладачем історії у 3-ю чоловічу гімназію та в жіночу гімназію Н. Я. Григорцевич.
Перші експедиції За порадою Олександра Потебні й Миколи Сумцова він вирушив у Південну Україну, на Катеринославщину та Херсонщину, де свого часу існувала Запорозька Січ. Починаючи з 1882 р., протягом 50 років майже кожного літа Яворницький мандрував землями колишніх Запорозьких вольностей, проводив археологічні розкопки, записував пісні, перекази, розповіді нащадків запорозьких козаків, знайомився з місцевими старожилами та власниками приватних колекцій, досліджував ландшафт і природні умови Запорозького краю, перепливав на дубах Дніпрові пороги, неодноразово ламав руку, тонув у Дніпрі, був засипаний землею в кургані. Про всі свої пригоди Яворницький писав Феофану Лебединцеву.
Разом з Яворницьким дослідженнями козаччини займався історик, фольклорист, археолог і викладач з Олександрівська Яків Новицький. В особі Новицького Дмитро Іванович здобув найвідданішого й найщирішого у своєму житті друга, однодумця, колегу. Багато спільного об'єднувало цих подвижників української культури. Понад 40 років тривали дружба і творча співпраця Дмитра Яворницького з Яковом Новицьким. Вони постійно радилися, ділилися творчими планами, допомагали один одному в дослідженнях, збиранні колекцій, складанні топографічних карт Запоріжжя, записуванні фольклору.
З перших праць наукової діяльності Дмитро Яворницький залучав до своїх досліджень широкий аматорський загал, передусім учителів, лікарів, священників, управителів маєтків, статистиків, земських службовців, колекціонерів та ін. Усі вони «постачали» йому необхідну інформацію, сповіщали про археологічні знахідки, розшукували пам'ятки, записували з вуст народу пісні, думи, перекази. Влітку 1884 р. Дмитро Яворницький через газету «Днепр» звернувся до населення Катеринославщини з проханням надсилати йому усі матеріали, що стосуються історії запорозького козацтва. Наукові подорожі вченого охоплювали значну територію — Катеринославську, Херсонську, Таврійську, Полтавську, Чернігівську та Харківську губернії.