Амірі Барака (7 жовтня 1934, Ньюарк – 9 січня 2014, Ньюарк), справжнє ім'я: Еверетт Лерой Джонс, відомий також як ЛеРой Джонс та Імаму Амір Барака — американський поет, драматург, прозаїк, музичний критик, есеїст. Автор численних збірок поезії та прози, викладач кількох університетів, включаючи Університет в Буффало та Стоні Брук. Він отримав нагороду PEN/Beyond Margins у 2008 році за книгу «Tales of the Out and the Gone».

Барака був активним майже 52 роки і часто торкався в своїй творчості тем звільнення чорношкірих та білого расизму. Поезія та проза Бараки викликали як захоплення, так і засудження. В афроамериканському середовищі Бараку порівнюють із Джеймсом Болдуїном і визнають одним з найбільш шанованих чорношкірих письменників свого покоління.Salaam, Kaluma. Інші критикують його твори за насильство, мізогінію, гомофобію, прихильність до теорій змов та антисемітизм.Watts, Jerry Gafio (2001).

Зокрема, коротке перебування Бараки на посаді поета-лауреата Нью-Джерсі (у 2002-2003 роках) викликало суперечки після публічного читання вірша «Somebody Blew Up America?» (Хтось підірвав Америку?) Його звинуватили в антисемітизмі та піддали критиці літературознавці і політики.

Біографія Ранні роки (1934–1965) Барака народився в Ньюарку, штат Нью-Джерсі, навчався там у середній школі Баррінджера. Його батько Койт Лерой Джонс працював поштовим інспектором і ліфтером, а мати Анна Лоіс (уроджена Рус) була соціальною працівницею. Барака з дитинства цікавився джазом, його кумиром був Майлз Девіс:

Вплив джазу дуже помітний в його творчості. Зокрема, частими прийомами в письмі та декламуванні є ономатопея, різноманітні вокалізації, наспіви, виконання віршів у супроводі джазових виконавців.

У 1951 році він здобув стипендію в Університеті Ратґерса, але в 1952 році перейшов до Говардського університету. Вивчення філософії та релігієзнавства заклало основу його пізніших роздумів і творів. Згодом він навчався в Колумбійському університеті та The New School, не отримавши диплом.

У 1954 році майбутній поет приєднався до ВПС США як стрілець, отримав звання сержанта. Про це рішення він швидко пошкодував:

Цей досвід сильно вплинув на нього. Його командир отримав донос про те, що Барака є комуністом. При обшуку в нього знайшли радянську літературу. В результаті він був переведений на посаду садівника, а згодом і геть відрахований за порушення присяги. Пізніше він описав свій військовий досвід як «расистський, принизливий та інтелектуально паралізуючий». Проте саме там, в Пуерто-Рико, де він служив у бібліотеці військової бази і мав вдосталь часу для читання, натхненний бітниками він почав писати вірші.

Того ж року він переїхав до Гринвіч-Вілледж, працював на складі музичних записів. У цей період розвивався його інтерес до джазу. У той же час він познайомився з авангардними поетами Чорної гори та поетами Нью-Йоркської школи. 1958 року Барака одружився з поетесою єврейського походження Хетті Коен, яка народила двох дочок, Келлі Джонс (1959) і Лізу Джонс (1961). Подружжя заснувало видавництво Totem Press, публікували твори Джека Керуака, Аллена Гінзберга.Baraka himself said he was inspired by Allen Ginsberg's Howl, stating, "I had been moved by Howl because it talked about a world I could identify with and relate to. і багатьох інших. Також вони заснували щоквартальний літературний журнал «Юген» (вийшло вісім номерів у 1958–62).Birmingham, Jed. На вечірці, яку організував Барака, Гінзберг познайомився з Ленгстоном Г'юзом,а Орнетт Коулман грав на саксофоні.

Барака також працював редактором і критиком у літературно-мистецькому журналі «Кульчур» (Kulchur, 1960–65). Разом із Діаною ді Пріма він редагував перші двадцять п’ять випусків (1961–63) невеликого журналу «Плаваючий ведмідь». У жовтні 1961 року поштова служба США арештувала 9-й номер цього журналу; ФБР звинуватило видавців у непристойності через твір Вільяма Берроуза «Roosevelt after the Inauguration» (Рузвельт після інавгурації). Восени 1961 року він разом із Д. ді Прімою, хореографами Фредом Герко та Джеймсом Уорінгом та актором Аланом С. Марло заснували Нью-Йоркський театр поетів. Кілька років Барака мав позашлюбні стосунки з ді Прімою; їхня дочка Домініка ді Пріма народилася в червні 1962 року.

Громадська діяльність поета була пов'язана з лівим рухом та радикальним негритянським націоналізмом. Зокрема, 1961 року він став співавтором «Декларації сумління» на підтримку режиму Фіделя Кастро. Був членом Майстерні поетів Умбри (1962–65), творчого об'єднання молодих афроамериканських націоналістів (серед інших в нього входили Ізмаель Рід і Лоренцо Томас).

Його перша книга поезій «Preface to a Twenty Volume Suicide Note» (Передмова до двадцятитомної записки про самогубство) була опублікована в 1961 році. Уривок з однойменного вірша (переклад українською Валерія Кикотя): І кожної ночі я рахую зірки,І кожної ночі їх рівно стільки ж,А коли вони не виходять на небо,Я рахую дірки від зірок.

Не лишилось ні в кого пісень.

А вчора ввечері я навшпинькиПідкрався до доччиної кімнати,Почув, що з кимсь вона говорить,Ввійшов і побачив, що там нікого…Вона сама стоїть на колінах,

Втупившись у складені долоні.

В той час як інші афроамериканські письменники були переважно одержимі бажанням досягти визнання середнього класу, Барака писав, що так вони ніколи не зможуть висловити свою думку, і це веде їх до невдачі.Martin, Reginald (1995).Nelson, Cary (ed.) (2002).

У 1963 році Барака (під іменем ЛеРой Джонс) опублікував історію розвитку музики афроамериканців від рабства до сучасного йому джазу, Blues People: Negro Music in White America. Коли твір було перевидано в 1999 році, автор підкреслив у передмові свій намір показати, що «музика була партитурою, творчою оркестровкою, відображенням життя афроамериканців… Що музика пояснювала історію, як історія пояснювала музику. І те й інше було виразом і відображенням народу».Jones, LeRoi (2002). Він стверджував, що, хоча раби принесли свої музичні традиції з Африки, блюз був виразом того, чим стали чорношкірі в Америці: «…блюз не існував би, якби полонені з Африки не стали полоненими в Америці».

Під іменем ЛеРой Джонс він написав відому та суперечливу п’єсу під назвою «Голландець». За її сюжетом біла жінка зваблює афроамериканця у нью-йоркському метро, влаштовує з ним скандал і вбиває його. Прем'єра відбулася 1964 року і тоді ж твір отримав премію Обі як найкраща американська п'єса. У 1967 році вийшов фільм за нею, знятий режисером Ентоні Гарві. П’єса кілька разів поверталася на сцену, включаючи постановку 2013 року, здійснену в Russian and Turkish Bathhouse у Іст-Віллідж, Манхеттен.

Після вбивства Малколма Ікса у 1965 році поет змінив своє ім'я з Леруа Джонс на Амірі Бараку. У цей час він залишив дружину та двох їхніх дітей і переїхав до Гарлема, де заснував Репертуарну/театральну школу чорних мистецтв (Black Arts Repertory/Theater School, BARTS). Цей проєкт не пропрацював і року, проте за короткий час привернув увагу багатьох відомих митців, включаючи Соню Санчес, Сан Ра та Альберта Ейлера. Барака повернувся до Ньюарка. Закриття BARTS у Гарлемі викликало жваві обговорення та підштовхнуло митців до створення подібних установ у багатьох місцях по всіх США. Самого Бараку звинувачували у використанні федерального фонду соціального забезпечення для фінансування проєкту.

Барака став провідним прихильником і теоретиком розквіту чорного мистецтва. Як «націоналіст афроамериканської культури», він розірвав стосунки з переважно білими бітниками, критично ставився до Руху за громадянські права, з його ненасильницькими методами та прагненням інтеграції. Революційна поезія Бараки ставала все більш суперечливою. Наприклад, вірш «Чорне мистецтво» (1965), за словами Вернера Соллорса з Гарвардського університету, виражав потребу Бараки вчинити насильство, необхідне для «створення чорного світу».Sollors, Werner (1978).

Поема Бараки «Чорне мистецтво» швидко стало головним поетичним маніфестом однойменного літературного руху. Джонс писав: «ми хочемо віршів, які вбивають, які стріляють і борються з поліцією». Це збіглося з піднесенням збройної самооборони афроамериканців, з гаслами на кшталт «Озбройся чи нашкодь собі» (англійською тут гра слів: arm yourself or harm yourself). Замість того, щоб використовувати творчість як засіб ескапізму, Барака розглядав поезію як дієву зброю.Harris, William J. (1985).

1966–1980 рр У 1966 році Барака одружився вдруге, з Сільвією Робінсон, яка пізніше прийняла ім'я Аміна Барака.See back cover of his book Funk Lore. Подружжя відкрило в Ньюарку об’єкт, відомий як Spirit House, поєднання театру та художньої резиденції. У 1967 році він читав лекції в Університеті Сан-Франциско. Через рік Бараку заарештували нібито за носіння незаконної зброї та опір арешту під час заворушень у Ньюарку 1967 року. Згодом його засудили до трьох років позбавлення волі. Вірш «Чорні люди», опублікований в Evergreen Review у грудні 1967 року, суддя читав у залі суду,Watts, Jerry, "Amiri Baraka: The Politics and Art of a Black Intellectual", p. 299. включно з рядками: «Усі магазини відкриються, якщо ви скажете чарівні слова. Чарівні слова: «До стіни, блядь, це пограбування!»A phrase co-opted by the Up Against the Wall Motherfuckers and used as a slogan by other radical groups. Невдовзі після цього апеляційний суд скасував вирок.Berger, Joseph, "Raymond A. Brown, Civil Rights Lawyer, Dies at 94" , The New York Times, October 11, 2009. Пізніше поет жартуватиме, що його звинувачували у володінні «двома револьверами та парою віршів».

У 1970 р. Барака рішуче підтримав кандидатуру Кеннета А. Гібсона на посаду мера Ньюарка; Гібсон став першим афроамериканцем, обраним мером цього міста. Цікаво, що син поета, Рас Барака, став мером Ньюарка в 2014 році.

В кінці 60-70-х поет перебуває під впливом ідей Нації ісламу, деякі з його віршів того часу спрямовані проти євреїв, поліції, містять заклики до насильства. Розчарований (за його оцінкою) капітулянтством багатьох колег, він відійшов від руху чорного мистецтва. А починаючи з 1974 року Барака дистанціювався і від чорного націоналізму, прийнявши ідеологію маоїмзу у контексті визвольних рухів третього світу.

У 1979 році він став лектором в Університеті Стоні-Брук, Нью-Йорк на кафедрі африканістики (Africana Studies) університетського коледжу мистецтв і наук. 1983 року здобув звання доцента та посаду в Університеті.

У червні 1979 року Барака був заарештований і ув'язнений за звинуваченнями в нападі та опорі арешту. Початковою причиною справи була сімейна сварка, проте коли його засудили до 90 днів ув’язнення на острові Райкерс, дружина спростувала цю версію та заявила, що її чоловік «політв’язень». Барака був звільнений з-під варти на час апеляції. Захист зазначав, що утримання у в'язниці, "не дозволить йому бути присутнім на прийомі в Білому домі на честь американських поетів". На підтримку апеляції приходили листи від посадових осіб, митців і освітян зі всієї країни. Суд змінив початкове рішення, замінивши постійне утримання під вартою на ув'язнення в вихідні з січня по листопад 1982 року, таким чином, не заважаючи викладацькій роботі в Стоні-Брук. Бараці також дозволили відбути свої 48 вихідних поспіль у гарлемському реабілітаційному центрі для залежних замість в'язниці. Там він написав «Автобіографію».

1980–2014 рр