Поляки — один з західнослов'янських народів, який внаслідок сусідства з українцями, панування на їхніх землях, а пізніше — боротьби за свою незалежність залишили багато слідів в історії України, зокрема Києва. Наразі вони становлять одну з національних меншин, які творять багатокультурне обличчя Києва.
Найдавніші часи: X-XIII ст. Розташування Києва на перехресті двох найважливіших торговельних шляхів з Скандинавії до Візантії і зі Сходу до Західної Європи сприяло появі тут купців, ремісників, культурних діячів з різних країн. Що ж стосується поляків, то їх держава під владою Пястів розвивалася майже синхронно з Руссю, підтримуючи з нею постійні контакти. Часом це були союзи та династичні браки, часом відверті війни за приналежність прикордонних, а відповідно спірних земель, таких як Червенські городи. Польські князі та королі втручалися у внутрішні справи Русі, коли на заклик своїх родичів з династії Рюриковичів не тільки ходили утверджувати їх на київському великокнязівському столі, але й принагідно розповсюджували свою владу на найбільш західні землі Русі. Саме так виглядали походи князів Болеслава Хороброго 1018 р. та Болеслава Сміливого на Київ в 1069 та 1077 рр..
В давньоруському Києві наявні пам'ятки, які пов'язані з західною церковною традицією та поляками:
В десятинній церкві Володимир зберігав реліквію привезену з візантійського Херсонеса – мощі четвертого папи римського КлиментаХрами Києва, Енциклопедія. друге видання. 3 Media ltd., 2002..
З Києвом та Руссю ХІ ст. пов’язана історія першого і єдиного єпископа Колобжегу – Рейнберна. Рейнберн супроводжував польську принцесу до шлюбу з Святополком Ярославичем, а потім прибув разом з нею до Турова. Тут він розпочав проповідувати католицизм. Джерела повідомляють що Рейнберн готував змову з метою переходу на латинський обряд з приходом до влади свого спільника – Святополка. Змова була розкрита, після чого великий князь Володимир кинув Святополка з дружиною і їх духовником до київської в’язниціBp Reinbern - pierwszy biskup KołobrzeguІсторія єпископа Рейнберна.
Не пізніше другої половини XII ст. у Києві у зв’язку з активізацією торгових зв’язків міста з Віднем та Регенсбургом формується постійна колонія купців-католиків зі своїми храмами на торговельних подвір’ях. Ці храми спочатку знаходилися під опікою бенедиктинців з шотландського абатства у Відні (припускають, що їх кляштор знаходився у торговельній колонії поляків біля Лядської брами), а потім – домініканців. Зараз важко встановити з якого домініканського осередку походили брати, які заклали перший католицький монастир у Києві: з Польщі, чи з Братства Пілігримів (Societas Fratrum Peregrinantium), заснованого Яном XXII, ченці якого були переважно німцями. У 1174 р. католики у Києві були обкладені податкомAleksejczuk O., Kijów i okolice, Wydawnictwo PASCAL, Bielsko-Biała, 2006, s. 368..
Літопис свідчить, що Лядська брама була дерев’яною і слугувала головним в’їздом до міста з південного сходу. Починаючи у ХІХ ст. дослідники історії Києва пов’язували походження назви Лядської Брами з “ляхами” – поляками.
Інший популярний польський переказ пов'язаний з Золотими воротами. Великопольська хроніка повідомляє що коронаційний меч був пощерблений, коли Болеслав І Хоробрий ударив ним о Золоті Ворота в’їжджаючи Києва у 1018 р., тому він зветься ЩербецьKronika Wielkopolska, przekł. K. Abgarowicz, wstęp i komentarz B. Kürbis, Kraków 2010.. Насправді, і Золоті ворота побудовано пізніше, і меч відомий лише з ХІІІ століття.
На початку 40-х рр. ХІ ст. Ізяслав Ярославич був одружений з Гертрудою – донькою Мешка ІІ. Ізяслав використав це рідство двічі, організовуючи походи Болеслава ІІ Сміливого на Київ. У випадку цих походів не йшлося про польське захоплення Русі, бо польський король добре розумів неможливість поширення сюди своєї влади. Він лише виконували свої родинно-союзницькі зобов’язання та переслідував локальні цілі пов’язані з приналежністю прикордонних територій.
В давньоруському Києві було кілька католицьких костелів. Про це свідчить літописне повідомлення про погром міста військом князя Рюрика Ростиславича разом з половцями у 1203 р., коли “гості, іноземці різних народів, заперлися у церквах, і (нападники) подарували їм життя, а товар з ними розділили навпіл” .
Єдиним католицьким храмом Києва, чия історія документально засвідчена з передмонгольських часів, був храм Пресвятої Діви Марії. Він вже існував, коли у 1222/23 р. польський місіонер з Кракова Яцек Одровонж заснував при ньому домініканський конвент (монастир)Браславець О. Київ католицький. Київ православний. Путівник. К.: Кайрос -2001 - 204 с..
Св. Яцек та брати Годин, Флоріан та Бенедикт створили монастир при костелі Пресвятої Діви Марії з дозволу київського князя Володимира Рюриковича, який був прихильний до проповідника. Адже той начебто вилікував його доньку. Цей київський монастир був другим на Руських землях, після галицького. Після 4 років служіння Яцек пішов з Києва, залишивши Година на чолі київської громади. Після нього останній пріор Мартин з Сандомира керував кляштором до 1233 р., коли київський князь Володимир Рюрикович наказав домініканцям залишити місто. Католицька громада Києва не припинила свого існування у 1233 р., проте мала духівників з Сандомира. Трохи згодом домініканці повернулися до міста. Після Батиєвого погрому доля домініканського храму невідома. Залишки цього костелу давньоруського часу найчастіше асоційовані з фундаментами єдиної у Києві споруди кінця XII — початку XIII ст., де застосоване тесане каміння, яка була знайдена у 1955 р. поблизу будинку по вул. Борисоглібській, 11. Православні згодом забрали цю ділянку і збудували тут Борисоглібську церкву.
Другим достовірно відомим католицьким храмом домонгольського часу, який знаходився у Верхньому місті був Катерининський костел. Вперше про руїни цього храму згадує Еріх Лясота у 1594 р.: “неподалік церкви св.Софії була церква св. Катерини, нині вона зовсім зруйнована, залишився тільки шматок стіни”. Католицький єпископ Кшиштоф Казимирський у 1600 та 1602 рр. скаржився, що київські міщани розбирають мури “костьолу фарного титулу св. Катерини” (фарний костьол — головний храм міста). Імовірно, цей храм вже існував у 1203 р., коли, за літописом, іноземні купці вимушені були сховатися у своїх церквах від вояків Рюрика Ростиславича. Як зазначає Г. Ю. Івакін він загинув десь в XV ст. Більшість дослідників ототожнюють з католицькою церквою св. Катерини фундаменти ротонди, досліджені по вул. Володимирській, 3. Архітектурний тип круглої в плані споруди з єдиним центральним стовпом, на який спиралося перекриття, знаходить прямі аналогії саме серед католицьких храмів Центральної та Північної Європи..
В часи Великого князівства Литовського-Речі Посполитої: XIV ст. -1654 рр.
Загалом про католиків у ранньому пост-давньоруському Києві відомо не багато. 18 січня 1331 р. завдяки постійним старанням київських католиків та толерантній політиці міської влади Київ став столицею єпископства. Функції першого київського єпископа виконував домініканець Генрик (німець), який імовірно ніколи не дістався до Києва. Наступними єпископами були вже переважно поляки. У 1371-1378 рр. цю посаду займав Якуб, а за ним домініканець Микола, а пізніше в 1381-1395 рр. – Пилип. Насправді багато поляків з’явилося у місті після 1385 р., коли Польща та Литва уклали Кревську унію.
Домініканці повернулися до міста за різними даними від кількох років після монгольського нашестя аж по наступне XIV ст. Відбудований домініканський костел розташовувався вже не на вулиці Борисоглібській (куди згодом, імовірно, прийдуть єзуїти), а по вул. Притисько-Микильській (одна з найдавніших вулиць Подолу траса якої зберігається незмінною і в наш час). Наявні відомості, що разом з домініканцями прибули і францисканці.
У 1412 р. новим єпископом київським став Мартин Тшаск. Тоді ж дерев’яний костел домініканців був підвищений до рангу кафедрального. Невдовзі після цього посаду намісника (за новішими даними навіть князя) довірили Андрію Олельковичу Гольшанському, дочка якого Софія у 1422 р. вийшла за Владислава Ягайла.
Зважаючи на ріст автономічних настроїв серед руської шляхти з центром у Києві, польський король Казимір IV Ягеллончик скористався з передчасної смерті київського князя Семена Олельковича та у 1471 р. ліквідував Київське князівство, перетворивши його на воєводство. Тож київський замок став резиденцією Київського воєводи. На початку XVI ст. відбудована фортеця на Замковій горі, за словами польського хроніста М. Мєховського, була з дубового дерева. Перебування Києва під владою литовських князів сприяє збільшенню в ньому кількості поляківОлена Попельницька Київський замок XIV–XVII ст. у світлі писемних та археологічних джерелЗакревский Н. Описание Киева.- М., 1868.- С.201, 449..
У замку знаходився невеликий костьолик. Він вперше згадується у люстрації (описі) 1552 р., але існував і раніше. Можна висловити припущення, що його заснував у 1470-ті роки перший київський воєвода — католик Мартин Гаштольд, брат якого був київським єпископом. Костел, згаданий у люстрації, очевидно з’явився під час відбудови київським городничим Іваном Служкою замку, спаленого 1482 р. Менглі-Гіреєм. Впродовж XVI ст. католиків у місті було дуже мало, через що замковий костьол прийшов до занепаду. Йосиф Верещинський у 1595 р. згадує тільки “капличку в замку, у якій замкові урядники, через зневагу до неї, зачиняли своїх коней”. Очевидно, ця капличка згоріла під час пожежі замку 1605 р. Інвентар (опис) 1619 р. про неї не згадує. Тільки під час воєводства ревного католика Януша Тишкевича (1627—33) знову споруджується замковий костьол. Православні закидали Тишкевичу, що він зробив це на місці православної церкви. Востаннє костьол у замку згадується у 1640-ві рр.
З часом все більшу роль відігравав католицький єпископ київський, який після прийняття Люблінської унії 1596 р. та приєднання Києва до польського королівства входив до складу Сенату Речі Посполитої.
Київський єпископ Ю. Верещинський свідчив, що станом на 1595 р. у Києві діяв лише костел домініканців, і що чотири інші костели лежали в руїнах. Це звичайно є перебільшенням. Відбудований домініканський костел по вул. Притисько-Микільській у Києві описано в люстрації 1569 р. Після спустошення старого конвенту домініканців, монастир було перенесено «під замок на Житній торг» (Житній торг був частиною ринку на сучасній Контрактовій площі). Новий дерев’яний костьол освятили на честь св. Миколая. Мартин Груневег бачив його у 1584 р. «вліво від торгової площі, де напевне знаходилася колонія чи інше місце помешкання католиків». Він же пише, що цей костьол разом з монастирем згорів через необережність, коли пріором був Іорданій Ковальковський.
У 1608 р. посаду київського воєводи зайняв Станіслав Жолкевський, а через 10 років Томаш Замойський. Кількість поляків та католиків в складі населення Києвоподолу зростала. Поляки поступово увійшли до всіх соціальних груп населення Києва. Переважно саме з них складалася залога і замкові урядовці, виключно вони становили католицьке духовенство міста, великий відсоток їх був серед шляхти. Разом з тим, поляки значаться і серед міщан. Втім, на відміну від інших міст Речі Посполитої у Києві полякам та католикам так і не вдалося увійти до Київського магістрату, більшість чиновників якого, починаючи від війта і закінчуючи простими службовцями тут були православні русини-українці. На стіні південного вівтаря київської Кирилівської церкви зберігся епіграфічний запис: "Святий Боже змилуйся… Рік 1562, березня місяця, 1 дня" польською мовою. Збільшення кількості поляків у місті було пов’язано з зростанням його торговельного значення, а також зростанням впливу католицької церкви. Досить багато шляхетських родин оселилося у Києві і на Київщині після 1590 р. коли сейм постановив роздати колоністам з Польщі землі, які називали пустинними. Окрім осіб шляхетського походження почали прибувати також прості польські селяни, ремісники та міщани. З 1576 р. в місті відбувалися сеймики польської шляхти..