Дубане́вичі — село в Україні, у Городоцькій міській територіальній громаді Львівського району Львівської області.
Географічні дані
Село Дубаневичі належить Городоцькій міській громаді, розташоване в західній частині колишнього Городоцького району Львівської області за 2 км на північ від 47-го км автодороги № 24 Львів — Ужгород, за 6 км від залізничної станції Коропуж і за 6,5 км від залізничної станції Рудки, за 18 км від районного центру Городок.
Село розташоване на Сянсько-Дністровській вододільній увалисто-горбистій височині Передкарпаття. Ця височина займає середню частину Сянсько-Дністровського межиріччя, де проходить Головний європейський вододіл. У межах Городоцького району цей вододіл простягається з південно-східної сторони села Вишня, проходить південними околицями села Дубаневичі, перетинає автошлях Львів — Самбір, оминає село Градівка з південної і східної частини і різко повертає на північ у напрямку на Городок. Отже, топографічно село Дубаневичі займає привододільне положення. Сянсько-Дністровська височина простягається від долини р. Вирви на заході до правобережжя р. Вишні на сході, де і лежить село Дубаневичі. Абсолютні висоти в цій частині височини 300—340 м.
З погляду тектонічного районування, територія села належить до зовнішньої зони Передкарпатського прогину. На глибині 1600—1800 м є розвідані поклади вуглеводнів (законсервовані); виходи глини і піску на поверхню спостерігаються в південній і західній околиці села. Глина з урочища «Бугайчик» використовувалась Рудківським цегельним заводом для виробництва глини і керамічних виробів. У західній частині села є два піщані кар'єри, які взагалі зараз закриті. На північному заході від села в урочищі «Колоди», значна частина якого заболочена, є невеликі поклади торфу. Колись торф звідти місцеві жителі використовували для опалення своїх осель. (1; 3)
На території села й околиць переважають сірі лісові ґрунти, чорноземи опідзолені, а також лучно-болотні, дерново-підзолисті. У 80-х роках XX ст. на значній території площ села була проведена меліорація.
Західна й північно-східна околиці села заліснені мішаними лісами, у яких переважають такі види дерев: дуб, сосна, смерека, ялина, береза, граб, липа, клен, вільха та інш. Трав'янистий покрив лісів представлений барвінком, воронячим оком, папороттю, фіалкою лісовою, конвалією, суницями тощо.
Фауну лісів представляють вепр, лисиця, сарна європейська, заєць-русак. Найпоширенішими птахами є сорока, ворона, горобець, дятел, зозуля, жайворонок, перепілка, куріпка, синиця.
Територія села відрізняється м'яким, як для помірного поясу, кліматом. Середні температури січня тут перебувають на рівні −4º С, а липня — +18ºС.
Горбиста місцевість, на якій розташоване село, зумовлює і те, що тут трохи менша кількість опадів, ніж в інших населених пунктах Городоцького району, рідше бувають приморозки пізньою весною. Кількість опадів в середньому за рік становить 650—750 мм. Літом є типовими грози з градом.
Часто бувають і шквальні вітри. (9; 48)
Назва Існує декілька легенд про походження села Дубаневичі. Одна із них розповідає, як князь Невич програв у суперечці дубовий ліс своєму другу. Той з часом вирубав ліс і заснував село під назвою «Дуби Невича» — Дубаневичі. Найправдоподібнішою з переказів та легенд про заснування села є та, у якій сказано, що в давнину на території села і його околицях був суцільний дубовий ліс, який поступово став вирубуватися місцевими жителями. Від дубового лісу і назва «Дубаневичі». Про достовірність цього переказу свідчить і той факт, що в околицях села поширені опідзолені чорноземи, а такий тип ґрунту утворюється з первинних чорноземів шляхом опідзолення під пологом лісу, що підтверджує достовірність походження цієї назви. (2; 18)
Історія
Село виникло в першій половині ХІІІ століття. Перша письмова згадка про село Дубаневичі датована 1292 роком. У грамоті князя Лева Даниловича, яка називалась «А се лист князь Ильвовъ на Добаньвичь» без дати (приблизно 1266—1301 рр.), сказано, що князь передає село Дубаневичі двом братам литвинам Тутенію і Монтсіці. Сама грамота не збереглася. Проте копія грамоти була внесена у Львівську гродську книгу між 1443 і 1446 роком. При копіюванні грамоти з'явились її варіанти і різночитання, на що вказував М. Грушевський.(19; 221)
Середньовіччя Слід відзначити, що історія села досліджена досить слабо, особливо епоха середньовіччя. Даних про цей період розвитку села залишилось небагато. Дубаневичі зазнало нападу монголо-татар, неодноразово було спалене, але відбудовувалось, розросталось. Відомо, що наприкінці XVI ст. село належало . Польський дослідник Владислав Лозінський пише про Яна Острога, який дістав в посаг за жінкою, дочкою Яна Мєлєцького, місто Комарне, що він був одним з найкращих господарів, посідав великі села та маєтки, не віддавав їх у заставу, а сам господарював. Він дбав про понирвацію лісів, у той час, коли інші власники випалювали ліси на «поташі». Острог залісив цілі обшири дубиною, обсадив свій двір у Львові, Комарно, Дубаневичах тополями, тисячами верб, огородив будинки і дбав про охорону звірини.(20; 452)
За Австрії Пізніше відомості про село відносяться до початку XIX століття. В цей період власниками Дубаневич були Казімєж і Грабія Яблуновські. Їхній маєток складався з двора (фільварку), гумна, городу при дворі (2178 сажнів), городу при гумні (706 сажнів), саду за гумном (10353 сажні) і саду за двором (172 сажні). Вже в той час була дерев'яна церква, яка пізніше згоріла, і корчма. В селі було 187 дворів. Найбільшими землевласниками серед селян були Чопко Олекса, Мельник Степан, Дикі Микола, Уніят Павло, Коваль Іван, Касін Андрій, Набор Андрій, Ходорович Іван, Басараба Арсеній. (18; 6)
У 1880 році населення села становило 810 осіб, з них — 658 греко-католиків, 65 римо-католиків і 87 євреїв. Всіх господарств у селі було 137. Власницею фільварку була Марія Фредро. В її володінні було 684 морги 284 сажні землі. З них (моргів): 347 — ріллі, 57 — сіножатей, близько 6 — пасовищ і близько 258 — лісу. Селяни мали: 1036 — ріллі, 181 — лук і сіножатей та 1 — лісу.
Дерев'яна церква св. Покрови, одна з найстаріших в окрузі, в 1860-х роках згоріла. На деякий час село лишилось без церкви. В 1870 році Марія Фредро виділила дерево і найняла майстрів на побудову церкви, яка була освячена в 1892 році іменем святого отця Миколая. Церква збереглася і дотепер, а на її подвір'ї похована Марія Фредро, про свідчить пам'ятний знак з написом на її могилі. Поруч з церквою стоїть стара дерев'яна дзвіниця на три дзвони, яка вціліла під час пожежі церкви, побудована десь у 1860-х роках. З 1892 по 1990 рік церква була дочірньою і входила до складу парафії села Градівка. З 1963 по 1989 рік церква радянською владою була закрита, проте майно не було вивезено і знищено. З 1990 року утворено окрема парафія с. Дубаневичі.
Основним заняттям селян було землеробство і скотарство. Серед зернових культур, які тут вирощували, були жито, овес, ячмінь, пшениця. Серед домашніх тварин переважали корови, свині, коні. Село відоме було на всю округу своїм водяним млином (перша половина XIX ст.). Зерно на помол сюди возили не тільки мешканці Дубаневич, а й Гошан, Угрів, Вишні, Шоломинич, Ятвіг. Водяний млин працював до 1950 року, приміщення його збереглося до сьогоднішніх днів. Останніми приватними власниками були Альберт Антоній та Урбанський (1937—1939 рр.). Славилося село і своїми яблуневими садами; за яблуками в село приїздили купці зі Львова та Комарна.
Водяний млин на річці Вишня в с. Дубаневичі
Після смерті Марії Фредро власником села був Верось Бруніцький, який виїхав в Польщу після приходу радянських військ у 1939 році.
3 серпня 1911 року на засіданні шкільної крайової ради була прийнята постанова про організацію в Дубаневичах однокласної школи. Мова викладання була польська, проте на вимогу громади «мова руська» мала бути предметом навчання.
За Польщі За даними польських видань, в 1939 році в селі Дубаневичі проживало 1192 жителі (більше ніж у 2009 році). За даними місцевих жителів, на 01.01.1939 р. у селі було 1510 жителів, з них 1290 українців-грекокатоликів, 205 українців-римокатоликів, 5 поляків, 10 євреївКубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 . — Вісбаден, 1983. — с. 69.. Село належало до Рудківського повіту Львівського воєводства, входило до ґміни Гошани.
За СРСР
Після приходу радянських військ у 1939 році в село почали приїздити агітатори колгоспного руху. Селяни досить упереджено ставились до цього. Але в 1940 році був утворений перший колгосп. Туди увійшли 12 сімей, серед них господарства Музики Миколи, Ладиги Петра, Гусака Григорія, Тарая Івана, Вільчковського Михайла, Чопка Копа, Словіка Яська, Ключника Григорія, Хамець Марії, Музики Петра, Грабовського Андрія. Головою новообраного колгоспу імені І.Франка було обрано місцевого жителя Блащука Дмитра. Колгосп зайняв частину найкращих земель барона Бруніцького, а також землі деяких селян. Правління розмістилось у панському фільварку. Та проіснував цей колгосп недовго — 2 липня 1941 року до села ввійшли німецькі війська.
З січня 1941 року розпочала роботу Дубаневицька сільська рада народних депутатів Рудківського району Дрогобицької області.
Про воєнний період історії села немає жодних письмових відомостей. Але залишились очевидці, які пам'ятають події сорокових років. На місці колишнього колгоспу було створене підсобне господарство, у якому працювали штатні працівники. Це господарство користувалось тільки колишніми панськими землями. Селяни і надалі залишались власниками своїх наділів. Під час німецької окупації в селі продовжувала працювати школа для дітей. Село особливо не постраждало від німців. За три роки перебування в селі німцями був розстріляний лише один селянин — комсомолець Клюк. Близько 150 жителів села пройшли фронтовими дорогами ІІ світової війни.
В червні 1944 року німецькі війська покинули територію села. В період з 1941 по 1944 рік у Німеччину було вивезено більше десятка молодих юнаків і дівчат на різні роботи. Під час відступу німецьких військ було зруйновано основні будівлі села, зокрема будинок Верося Бруніцького. Брали участь у цьому і місцеві жителі, які остерігалися того, що з приходом радянських військ і встановленням нової влади, приміщення будуть використані для колгоспу.
В повоєнні роки знову розгортається «рух за колективізацію». В село активно приїжджають радянські і партійні працівники агітувати за вступ до колективного господарства. Але вони не знаходили підтримки серед місцевого населення. З активними противниками колективізації почалася відверта боротьба з боку владних структур: селян залякували фізичними розправами, організовували перевірки та обшуки. Під час однієї з таких перевірок був убитий капітан НКВС Тамбов. Це сталося 14 грудня 1949 року. Цього ж дня ближче до вечора з села було вивезено 19 сімей у Сибір. Такого масового вивезення людей не було починаючи з 1947 року, коли почалися репресії — першою вивезеною в Сибір родиною була сім'я Григорія Чопка.
15 грудня 1949 року в село прибуло три вантажівки з партійними і радянськими працівниками. Ходячи від оселі до оселі, вони виводили господарів на вулицю і, погрожуючи зброєю, гнали селян в клуб, де кожен повинен був поставити свій підпис під тим, що він «добровільно» вступає в колгосп і передає сільськогосподарський інвентар в колективне користування.