Квір-анархізм є напрямком анархістської думки, прихильники якої розглядають соціальну революцію як засіб квір звільнення і скасування ієрархій, таких як гомофобія, лесбофобія, трансмізогінія, біфобія, трансфобія, гетеронормативність, патріархат, і гендерний бінаризм. Серед людей, які агітували за права ЛГБТ як за межами, так і всередині анархістських і ЛГБТ- рухів, є Джон Генрі Маккей,"The story of one person's struggle against intolerance and repression during the early 20th century homosexual emancipation movement in Germany. Mackay is a very interesting figure in both anarchist and homosexual circles."Hubert Kennedy. Anarchist Of Love: The Secret Life Of John Henry Mackay. Адольф Бранд і Даніель Герін.«Although by 1968 he could be seen as the „grandfather of the French homosexual movement“, Daniel Guérin has always been better known outside gay circles for his rôle in the revolutionary movement. On the revolutionary left of the Socialist Party in the 1930s, he was later heavily influenced by Trotsky, before becoming attracted to the libertarian communist wing of the anarchist movement.» David Berry. «For a dialectic of homosexuality and revolution» Анархо-індивідуаліст Адольф Бранд видавав Der Eigene з 1896 по 1932 рік у Берліні, перший тривалий журнал, присвячений проблемам геїв.Karl Heinrich Ulrichs had begun a journal called Uranus in 1870, but only one issue («Prometheus») was published. (Kennedy, Hubert, Karl Heinrich Ulrichs: First Theorist of Homosexuality, In: 'Science and Homosexualities', ed. Vernon Rosario (pp. 26–45). New York: Routledge, 1997.
Історія
Рання історія
Боротьба анархізму за індивідуальні свободи зумовила природний захист прав гомосексуалів зі сторони багатьох, як всередині, так і за межами анархістського руху. В «» (1923), Еміль Сіття писав про гомосексуальність: «дуже багато анархістів мають цю тенденцію. Так я знайшов у Парижі угорського анархіста Александра Соммі, який на основі цієї ідеї заснував групу гомосексуальних анархістів». Його точку зору підтверджує Магнус Гіршфельд у його книзі 1914 року «»: «У лавах відносно невеликої партії анархістів, мені здалося, ніби пропорційно більше гомосексуалів та фемінатів, ніж в інших».Hirschfeld, Magnus, 1914. Die Homosexualität des Mannes und des Weibes (Berlin: Louis Marcus) Італійський анархіст Луїджі Бертоні (якого Сіття також вважав гомосексуалом) зауважив: «Анархісти вимагають свободи у всьому, а отже, і в сексуальності. Гомосексуальність веде до здорового почуття егоїзму, до якого повинен прагнути кожен анархіст».
У своєму політичному есе «Душа людини за соціалізму» Оскар Уайльд палко виступає за егалітарне суспільство, де багатство ділиться всім суспільством, водночас попереджаючи про небезпеку авторитарного соціалізму, який знищить індивідуальність. Пізніше він розповість про свої політичні погляди: «Я думаю, що я більше, ніж соціаліст. Я послідовник певних ідей анархізму, я вірю в це».According to his biographer Neil McKenna, Wilde was part of a secret organization that aimed to legalize homosexuality, and was known among the group as a leader of «the Cause». (McKenna, Neil. 2003. The Secret Life of Oscar Wilde.) У серпні 1894 року Уайльд написав своєму коханому лорду Альфреду Дугласу, щоб розповісти про «небезпечну пригоду». Він вийшов у плавання з двома прекрасними хлопцями — Стівеном і Альфонсо — і їх застала буря. «Нам знадобилося п'ять годин у жахливий шторм, щоб повернутися! [А ми] не встигали дійти до пристані до одинадцятої години ночі, усю дорогу темрява, і страшне море. [.. . ] Усі рибалки чекали на нас». Втомлені, холодні та «промоклі до шкіри», троє чоловіків одразу «полетіли в готель по гарячий коньяк і воду», але виникла проблема, оскільки закон стояв на заваді: «Адже минула десята година. У неділю ввечері власник не міг продати нам ніякого бренді чи будь-яких спиртних напоїв! Тому він повинен був віддати його нам. Результат не порадував, а які ж закони!». Уайльд закінчує розповідь: «І Альфонсо, і Стівен тепер анархісти, мені навряд чи потрібно говорити».
Письменник та анархо-синдикаліст Ульріх Лінзе писав про «чітко окреслену фігуру берлінської анархо-індивідуаліської культурної сцени 1900-их років», "передчасного Йоганнеса Хольцмана " (відомого як Сенна Хой): «прихильник вільного кохання, [Хой] оспівував гомосексуальність як „чемпіон культури“ і брав участь у боротьбі проти параграфа 175».Linse, Ulrich, Individualanarchisten, Syndikalisten, Bohémiens, in «Berlin um 1900», ed. Gelsine Asmus (Berlin: Berlinische Galerie, 1984) Молодий Хой (1882 р.н.) опублікував ці погляди у своєму щотижневому журналі (Боротьба) з 1904 року, який наступного року досяг тиражем 10 000 примірників. Він вирішив повністю присвятити себе письменництву та політичній діяльності, підтримуючи анархістську ідеологію. У 1904 році він видав буклет під назвою «Das dritte Geschlecht» («Третя стать»). У ньому він критикував гомофобію, поклавши більшу частину провини на релігію. Перш за все, текст мав бути просвітницьким й охоплювати еволюційну теорію, біологію та проблеми, з якими стикалися гомосексуали того часу. З 1904 по 1905 рік Хольцманн був редактором журналу Der Kampf: Zeitschrift für gesunden Menschenverstand (Боротьба: журнал здорового глузду). Хоча його не публікувало жодне конкретне видання, журнал поширював анархістські ідеї. Окрім вигаданих історій, Der Kampf публікує статті на різні теми, зокрема переважну кількість про гомосексуальність. Серед його авторів були Ельзе Ласкер-Шюлер, Пітер Гілле та Еріх Мюсам, і, у найкращому вигляді, він мав наклад до 10 000 примірників. У цей час Хольцманн написав статтю під назвою «Die Homosexualität als Kulturbewegung» («Гомосексуальність як культурний рух»). Він стверджував, що право на приватність передбачає, що "ніхто не має права втручатися в приватні справи іншого, втручатися в особисті погляди та орієнтації іншого, і що, зрештою, нікого не має цікавити, що двоє дорослих за вільною згодою роблять у своїх домівках. «. Він критикував параграф 175 кримінального кодексу Німеччини, який криміналізовував гомосексуальність.
Німецький психотерапевт-анархіст Отто Гросс теж багато писав про одностатеву сексуальність як у чоловіків, так і у жінок й виступав проти її дискримінації.Gottfried Heuer. „Otto Gross (1877—1920) – Biographical Survey“ Гетеросексуальний анархіст Роберт Райцель (1849—1898) позитивно писав про гомосексуальність з початку 1890-х років у своєму німецькомовному журналі Der arme Teufel (Детройт).
Джон Генрі Маккей був анархо-індивідуалістом, відомим в анархістському русі як важливий ранній послідовник і пропагандист філософії Макса Штірнера. Крім того, Маккей був одним із перших підписантів „Петиції до законодавчих органів Німецької імперії“ Магнуса Гіршфельда щодо „перегляду антигомосексуального параграфа 175 (його ім'я з'явилося в першому списку, опублікованому в 1899 році)“. Він також проявляв особливий інтерес до Оскара Уайльда і був обурений його ув'язненням за свою гомосексуальність. Однак Маккей вступив у конфлікт з Гіршфельдом і його правозахисною організацією Науково-гуманітарним комітетом.
Анархо-індивідуаліст Адольф Бранд спочатку був членом Науково-гуманітарного комітету Гіршфельда, але сформував групу, яка відкололася. Бранд і його колеги, відомі як Gemeinschaft дер Eigenen („Спільнота самовласників“), також в значній мірі під впливом творів Штірнера.
Вони виступали проти медичної характеристики гомосексуальності Гіршфельда та його послідовників як „проміжної статі“.New York: Howard Fertig, 1985. Евальд Чек, інший гомосексуальний анархіст того часу, регулярно публікувався у журналі Адольфа Бранда і навіть написав у 1925 році, що Науково-гуманітарний комітет Гіршфельда становить небезпеку для німецького народу, карикатуючи Гіршфельда як „доктора Фельдгірша“. Хоча Маккей був ближчим у своїх поглядах до Бранда та його „Спільноти самовласників“ у деяких аспектах порівняно з Науково-гуманітарним комітетом Гіршфельда, однак він не погоджувався з антифемінізмом та майже мізогіністськими поглядами Бранда, підтримуючи свій „анархістський принцип рівної свободи для всіх“, який безперечно, стосувався як жінок, так і чоловіків».
був першим журналом для геїв у світі, який видавався з 1896 по 1932 рік Брандом у Берліні. Багато віршів і статей Бранд написав сам. Також до створення журналу долучилися Бенедикт Фрідлендер, Еверс, Мюзам, Курт Хіллер, Ернст Бурхард, Джон Генрі Маккей, Теодор Лессінг, Клаус Манн і Томас Манн, а також художники Вільгельм фон глод, Fidus і Саша Шнайдер. Після приходу до влади нацистів Бранд став жертвою переслідувань та репресій, тому він був змушений закрити свій журнал.
Відомо, що український військовий лідер анархістів Нестор Махно використовував маскування як частину своєї партизанської тактики. Його найчастіше маскування включало в собі нанесення макіяжу та одягання жіночого одягу, щоб махновці могли оглядати позиції ворога без виявлення.
Видатна американська анархістка Емма Голдман також була відвертим критиком упереджень щодо гомосексуалів. Її віра в те, що соціальне звільнення має поширюватися в тому числі й на геїв та лесбійок, була практично нечуваною в той час, навіть серед анархістів. Як писав Магнус Гіршфельд, «вона була першою і єдиною жінкою, справді першою і єдиною американкою, яка взялася за захист одностатевого кохання перед широким загалом».Goldman, Emma (1923). «Offener Brief an den Herausgeber der Jahrbücher über Louise Michel» with a preface by Magnus Hirschfeld. Jahrbuch für sexuelle Zwischenstufen 23: 70. Translated from German by James Steakley. Goldman's original letter in English is not known to be extant. У численних промовах і листах вона захищала право геїв та лесбійок любити, як їм заманеться, і засуджувала страх і стигму, пов'язані з одностатевою сексуальністю. Як писала Голдман у своюму листі до Гіршфельда: «Я відчуваю, що це трагедія, що люди іншого сексуального типу потрапили у світ, який так мало розуміє гомосексуалів і настільки байдужий до різних градацій і варіацій статі та їх великого значення в житті».
Незважаючи на таку підтримку гомосексуалів серед анархістів, анархістський рух того часу, безумовно, не був позбавлений гомофобії, тому редакційна стаття у впливовому іспанському анархістському журналі з 1935 року стверджувала, що анархіст не повинен навіть спілкуватися з гомосексуалами, не кажучи вже про цю цитату з журналу: «Якщо ти анархіст, це означає, що ви морально більш розвинені та фізично сильніші, ніж звичайна людина. А той, хто любить інвертів, не є справжнім чоловіком, а тому не є справжнім анархістом».Quoted in Cleminson, Richard. 1995. Male inverts and homosexuals: Sex discourse in the Anarchist Revista Blanca, Published in Gert Hekma et al. (eds.)"Gay men and the sexual history of the political left" by Harrington Park Press 1995, .