Wild riceZizania palustrisScientific classification Kingdom:PlantaeClade:TracheophytaClade:AngiospermaeClade:MonocotsClade:CommelinidsOrder:PoalesFamily:PoaceaeSubfamily:OryzoideaeTribe:OryzeaeSubtribe:ZizaniinaeGenus:ZizaniaL.Species Zizania aquatica L. Zizania aquatica var. aquatica Zizania aquatica var. brevis Fassett Zizania latifolia (Griseb.) Turcz. ex Stapf Zizania palustris L. Zizania palustris var. interior (Fassett) Dore Zizania palustris var. palustris Zizania texana Hitchc.Synonyms Ceratochaete Lunell Elymus Mitch. Fartis Adans. Hydropyrum Link Melinum Link
Дикий рис (оджибве: , манумін; також званий зизанією, канадським рисом, індіанським рисом або водяним вівсом) — це будь-який з чотирьох видів злаків, які утворюють рід Zizania, і зерно, яке можна зібрати з них. Історично дикий рис збирали і вживали як їжу і в Північній Америці, і в Китаї, але в Китаї дещо менше, там, натомість, у їжу використовується стебло рослини як овоч.
Хоча назва дикий рис доволі поширена в світі, рослина не є споріднена з відомою культурною рослиною рисом — рисом посівним (Oryza sativa) та рисом африканським (Oryza glaberrima). Зерна дикого рису мають волокнисту зовнішню оболонку та ніжну внутрішню частину, яке має трохи трав'янистий смак.
Рослини ростуть на мілководді в невеликих озерах і струмках з повільною течією; часто над водою піднімається тільки супліддя дикого рису. Зерно їдять качки та інші водні дикі тварини.
Види Три види дикого рису походять з Північної Америки:
Дикий рис північний (Zizania palustris) є однорічною рослиною родом із регіону Великих озер Північної Америки, акваторії регіонів Бореальних лісів Північного Онтаріо, Альберти, Саскачевану та Манітоби в Канаді та Міннесоти, Вісконсина, Мічиґану та Айдаго в США. Дикий рис (Z. aquatica), також однорічний, росте по річці Святого Лаврентія і в штаті Флорида , а також на узбережжі Атлантичного океану та Мексиканської затоки в США. Дикий рис техаський (Z. texana) — багаторічна рослина, що трапляється лише на невеликій території вздовж річки Сан-Маркос у центральному Техасі.
Один вид родом з Азії:
Дикий рис маньчжурський (Z. latifolia ; неправильний синонім: Z. caduciflora) — багаторічна рослина родом із Китаю.
Техаський дикий рис перебуває під загрозою зникнення через втрату відповідного середовища проживання в обмеженому ареалі та через забруднення. Пилок техаського дикого рису може подорожувати лише близько 30 дюймів від материнської рослини. Якщо пилок не потрапляє на сприйнятливу жіночу квітку в межах цієї відстані, насіння не утворюєтьсяPollination Habits of Endangered Rice Revealed to Help Preservation Newswise, Retrieved on July 15, 2008.. Маньчжурський дикий рис майже зник з дикої природи у своєму рідному ареалі, але був випадково занесений у дику природу в Новій Зеландії і вважається там інвазивним видом.
Використання в їжу
У якості зерна найчастіше збирають однорічні види роду зизанія: зизанія болотяна (Zizania palustris) та зизанія водна (Zizania aquatica). Перший, хоча зараз одомашнений та вирощуваний на комерційній основі, все ще часто збирають на озерах традиційним способом, особливо корінними народами Північної Америки; останній також широко використовувався в минуломуMoerman, Daniel, Native American Ethnobotany (Timber Press, Portland Oregon 1998), p. 614..
Використання корінними американцями Корінні мешканці Америки та інші збирають дикий рис прямо у свої човни. Пливучи в каное вздовж заростей дикого рису, вони нагинають дозрілі суцвіття до човна та за допомогою двох малих дерев'яних дощечок, які називають «молотилками» або «ціпами», обмолочують насіння в човен.
Одна людина збирає (або «обмолочує») рис у каное, а інша повільно веслує або посуває човен, відштовхуючись жердкою від дна. Рослини не б'ють молотилками, а лише м'яко потирають дощечками, щоб вилущити стигле зерно. Деяке насіння падає на мулисте дно і проростає пізніше протягом року. Розміри молотилок, як і інші деталі, прописані державним і племінними правилами. Згідно зі статутом штату Міннесота, молотилка має бути не більшою ніж 2,5 см діаметром, 76 см довжиною і важити не більше 450 г.
Деякі індіанські культури, такі як оджибве, вважають дикий рис священним компонентом своєї культури. Люди оджибве називають цю рослину manoomin, що означає «збирання плоду». У 2018 рік народи Білих Земель з оджибве надали manoomin певне право (це можна порівняти з правами природи або наданням правової суб'єктності), в тому числі право на існування і процвітання; У серпні 2021 року оджибве подали позов від імені дикого рису, щоб зупинити нафтопровід Enbridge Line 3, який ставить під загрозу середовище проживання рослиниKirsti Marohn, Line 3: White Earth argues DNR water permit violates wild rice rights , August 5, 2021, MPR NewsJessica Douglas, Wild rice sues to stop oil pipeline , September 2, 2021, High Country News.
Племена, які історично збирали урожай Zizania aquatica, - це дакота, меноміні, месквакі, оджибве, крі, омаха, понка, томпсон і хо-чанк (віннебаґо). Корінні люди, які використовували Zizania palustris, - це оджибве, оттава/одава і потаватомі. Способи приготування варіювалися від тушкування зерен з бульйоном з оленини та/або кленового сиропу, приготування з нього начинок для диких птахів або навіть приготування на парі до солодощів, таких як листковий рис, або рисового пудингу, підсолодженого кленовим сиропом. Для цих етнічних груп урожай дикого рису є важливою культурною (і часто економічною) подією. Плем'я Oma͞eqnomenew (Menominee) було названо Omanoominii сусідніми оджибве на честь цієї рослини. На честь цієї рослини названо багато місць в Іллінойсі, Індіані, Манітобі, Мічиґані, Міннесоті, Онтаріо, Саскачевані та Вісконсині, зокрема Маномен, Міннесота та Міномоні, штат Вісконсин; багато озер і струмків мають назву «Райс» (як Райс-Лейк в Онтаріо), «Вайлдрайс», «Дикий рис» або «Зізанія».
Комерціалізація Через його харчову цінність і смак популярність дикого рису зросла наприкінці 20 століття, і комерційне вирощування почалося в США та Канаді, щоб задовольнити підвищений попит. У 1950 році Джеймс і Джеральд Годварди почали експериментувати з диким рисом на лузі площею один акр на північ від Брайнерда, штат Міннесота. Вони побудували дамби навколо поля, вирили канави для дренажу та встановили контроль за рівнем води. Восени обробляли ґрунт. Потім, навесні 1951 року, придбали насіння від Wildlife Nurseries Inc. Вони висіяли насіння в ґрунт, прикопали його і притопили посівну площу. Незважаючи на скептичні прогнози, оскільки їм сказали, що дикому рису потрібна проточна вода, щоб добре рости, насіння проросло і дало врожай. Вони продовжували експериментувати з диким рисом на початку 1950-х років і були першими, хто офіційно став культивувати рослину, раніше відому лише в дикій природіOelke, Ervin..
У Сполучених Штатах основними виробниками є Каліфорнія і Міннесота (де це офіційне зерно штату), і воно в основному культивується на заплавних полях. У Канаді його зазвичай збирають з природних водойм; найбільшим виробником є Саскачеван. Дикий рис також вирощують в Угорщині та Австралії. В Угорщині вирощування почалося в 1974 році на рисовому полі Сарваш.
Маньчжурський дикий рис Маньчжурський дикий рис (), збираний у дикій природі, колись був важливим зерновим злаком у Стародавньому Китаї. Зараз він дуже рідко зустрічається в дикій природі, і його використання в якості зерна повністю зникло в Китаї, хоча його продовжують культивувати заради його стебел.
Набухлі хрусткі білі стебла маньчжурського дикого рису вирощують як овоч, популярний у Східній та Південно-Східній Азії. Стебло набрякає через зараження рослини сажковим грибом Ustilago esculenta. Грибок заважає рослині цвісти, однак культура успішно розмножується вегетативно; інфекція передається від материнської рослини до дочірньої, сприяючи утворенню потовщень, потрібних людям. Збирати врожай потрібно приблизно через 120-170 днів після посадки, після того, як стебло почне набухати, але раніше, ніж інфекція досягне своєї репродуктивної стадії, коли стебло почне чорніти і зрештою розпадеться на спори грибів.
Цей овоч особливо поширений у Китаї, де він відомий як ґаосун (高筍) або цзяобай (茭白). У Японії він відомий як . Інші назви, поширені в англійській мові, - коба і водяний бамбук. Імпорт овоча до Сполучених Штатів заборонений, щоб захистити північноамериканські види від сажкового гриба.
Харчовий продукт
Дикий рис містить відносно багато білку, амінокислоти лізину і харчових волокон, а також низький вміст жиру. Аналіз харчування показує, що дикий рис займає друге місце після вівсу за вмістом білку на 100 калорій. Як і звичайний рис, він не містить ґлютену. Він також є хорошим джерелом деяких мінералів і вітамінів групи В. Одна чашка вареного дикого рису забезпечує 5% або більше добової норми тіаміну, рибофлавіну, заліза і калію; 10% або більше добової норми ніацину, вітаміну B6, фолієвої кислоти, магнію, фосфору; 15% цинку; понад 20% марганцю.
В Україні дикий рис вважається дещо екзотичною стравою, проте відомий як здорова їжа і часом використовується для святкових та вишуканих гарнірів. Може поєднуватись зі сортами звичайного рису та відповідно приправляється.
Безпека Насіння дикого рису може бути заражене високотоксичним грибом ріжків, небезпечним при вживанні в їжу. Заражені зерна мають рожеві або фіолетові плями або нарости гриба, розміром від насінини і до в кілька разів більшихPeterson, Lee, A Field Guide to Edible Wild Plants of Eastern and Central North America (Houghton Mifflin Company, New York City), p. 228..
Археологія дикого рису Міннесоти
Джерело їжі Антропологи з початку 1900-х років зосереджували увагу на дикому рисі як джерелі їжі, часто роблячи акцент на збиранні водних рослин у регіоні Верхнього озера народом анішінаабе, також відомим як чіппева або оджибве. Бюро американської етнології Смітсонівського інституту опублікувало книгу «Збирачі дикого рису у Верхніх Великих озерах: дослідження американської первісної економіки» Альберта Ернеста Дженкса у 1901 році. На додаток до своєї польової роботи, беручи інтерв'ю у представників різних племінних громад, Дженкс вивчив рахунки дослідників, торговців хутром і урядових агентів з початку 1600-х до кінця 1800-х років, щоб детально розглянути «абсолютно унікальну економічну діяльність аборигенів, про яку досі не було жодних публікацій». У дослідженні також відзначається важливість дикого рису в епоху торгівлі хутром, оскільки цей регіон був би майже недоступним, якби не наявність дикого рису та можливість його зберігання протягом тривалих періодів часу . Соціальне та економічне значення дикого рису збереглося і в наш час для анішінаабе та інших представників племен північних лісів, незважаючи на доступність інших джерел їжі, які можна було легко отримати.
Обробка різними культурами