Символіка росіян — це сукупність національної символіки росіян, що становить основу їхньої національної ідентифікації та етнографічного розмежування від інших народів. Тобто, це символи, які є образно символічною основою національного самовизначення росіян як окремого етносу.

Народний одяг

Кокошник

Кокошник — це традиційний жіночий головний убір в Росії, шапочка з високим оздобленим щитком над чолом. Переважно був святковим убором, який носили одружені жінки.  Кокошник походить від головних уборів фіно-угорських народів, має фіно-угорську назву панго (гриб). Панго в фіно-угрів, як і в росіян, головний убір саме дружин, тобто прослідковується повна образно-функціональна запозиченість. Кокошник панго є традиційним жіночим головним убором таких народів, як мордва, марійці, карели та інших.

Косоворотка

Косоворотка — це сорочка з косим коміром, тобто з розрізом збоку, а не посередині, як у звичайних сорочок. Косоворотка є традиційним вбранням фіно-угорських народів, археологічні знахідки залишків сорочок у чоловічих похованнях Владимиро-Суздальського князівства і Новгородської землі свідчать про те, що сорочки з косим коміром існували ще в кінці XI — середині XII століть, тобто в період початку формування російської народності.

Зипун

Зипун (рос. зіпун) є старовинним російським верхнім одягом, широко використовувався російськими селянами. Являє собою каптан (кафтан) без коміра, зшитий з грубого доморобного сукна яскравих кольорів зі швами, оздобленими контрастними шнурами. По суті, зипун — це традиційний тюркський кафтан без коміра. Зипун має другу назву «напівкафтан», обидва слова і зипун і кафтан мають явне тюркське походження.

Сарафан

Сарафан — це традиційний чоловічий, згодом жіночий одяг народів Росії. Російські сарафани складалися з багатьох елементів, тому були дуже важкими, особливо святкові. Косоклинні сарафани шили з «волосини» — шерсті вівці, зітканої та забарвленої у чорний колір відваром із вільхи та дуба.  Розрізнялися святкові та «буденні» сарафани. Святкові щодня декорувалися по подолу «читаном» («гайтаном», «гайтанчиком») — тонкою, в 1 см, тасьмою домашньої роботи з червоної вовни.

Первісно словом «сарафан» називали не жіночий одяг, а один з видів чоловічого каптана — у цьому значенні відомий у письмових пам'ятках з XVI ст. Назва походить через тюрк. särapa (i) від , serāрā («почесний одяг»).

Лапті

Лапті є взуттям, що плетене з кори дерев, таке взуття було поширене свого часу в північній і східній Європі. Лапті спочатку використовували балтійські й фіно-угорські народи Російської імперії. Згодом лапті використовували росіяни і білоруси, та інші.

Шапка-вушанка

Шапка-вушанка — це зимова хутряна, суконна або комбінована шапка (спочатку — чоловіча), поширений головний убір в Росії та в країнах пострадянського простору. Вушанка отримала свою назву через наявність невідкладних навушників — «вух», в піднятому вигляді пов'язаних на маківці або на потилиці тасьмою.

Шапка-вушанка походить від традиційної шапки корінних народів Сибіру малахай. На думку вчених, шапки малахай масово потрапили в Московське князівство під час  монгольської навали на Русь і Суздальщину. Саме в шапках малахай монголи окупували Київську Русь в 1240-х роках. Вона складала невід'ємний атрибут військової форми кожного монгольського воїна. Після монгольської навали шапки-ушанки були запозичені поневоленими народами.

Валянки

Валянки — це теплі повстяні чоботи зі зваляної (тобто виготовленої валянням) овечої (зазвичай) вовни; частіше робляться твердими, але бувають і м'якими, — тоді вдягаються під інше взуття. Валянки є традиційним взуттям тюркських народів Сибіру під назвою «піми». Піми були розповсюджені в тюркських народів Сибіру — алтайці, шорці, сибірські татари та ін. — щонайменше з 6 століття нашої ери. Валянки (як і шапка-вушанка) складали невід'ємний атрибут військової форми кожного монгольського воїна, підчас окупації монголами Київської Русі 1240-х роках. Після монгольського нашестя піми (валянки) були запозичені росіянами (московитами) у монголо-татар.

Житло та господарські будівлі

Ізба

Ізба — це дерев'яний зрубний (зроблений з колод) житловий будинок у сільській лісистій місцевості на території розселення східних слов'ян та фінно-угрів. Рублені будинки поширені в багатьох країнах, багатих лісом. Слово «ізба» походить від «істба», що в перекладі з давньослов'янської мови означає будинок або лазня. Будинки типу ізба розповсюдилися в середньовіччя в фіно-угорських і слов'янських народів північного-сходу Європи.

Кліть

Кліть (рос. клеть) є приміщенням або кімнатою в будівлі, а також окремою спорудою господарського призначення. У звичайному російському житлі кліттю називається, як правило, неопалювальне приміщення (зруб), що примикає через сіні до хати. Зустрічається ж кліть — це основна складова майже будь-якої будівлі, побудованої в стилі російської дерев'яної архітектури. Кліть використовувалася як приміщення для зберігання майна (комірка, комора) і як літнє житло, спальня. В даний час за словом «кліть» закріпилося значення виняткового господарського (кліть, підсобка) технічного призначення (сходова клітка, шахтна кліть). Кліті в середньовіччі розповсюдилися на території росіян, фінно-угорських та скандинавських народів.

Геральдика

Двоголовий орел Двоголовий орел — фантастичний птах, гербова фігура в геральдиці. Зображається у вигляді орла, який має дві голови. Використовується в декоративному мистецтві та геральдиці.

Двоголовий орел є універсальним символом, який, починаючи з Середньовіччя, використовують багато держав; він є одним з найрозповсюдженіших геральдичних символів світу. Вперше двоголовий орел фіксується як символ Бактрійської держави, яка існувала в 2-3 тисячолітті до нашої ери, на території таких сучасних держав як Афганістан, Таджикистан, Узбекистан, й малої частини Туркменістану. Існує дві версії, як символ «двоголовий орел» потрапив до Росії. За першою версією, він спочатку потрапив до Хетського царства, став його символом, а згодом, коли на місці Хетського царства постала Візантія, вона обрала собі цей герб, а вже після цього в 15 столітті символ двоголового орла потрапив у Московське царство За другою версією, символ потрапив з Бактрії до Середньої Азії, звідки до Золотої Орди, а вже в 14-15 століттях потрапив до Московського царства. Цієї версії, зокрема, дотримуються дослідники з Татарстану, наприклад, відомий в Татарстані дослідник, кандидат філософських наук Рафаель Хакімов.

Народні музичні інструменти

Балалайка

Балалайка (балабайка) — це струнно-щипковий музичний інструмент, що походить, ймовірно, від старовинної домри. Характерними прийомами звуковидобування є брязкання і тремоло — удари вказівним пальцем по всіх струнах одночасно.

Походження балалайки є дискусійним. Одні дослідники вважають, що балалайка — тамбуроподібний інструмент, який був поширений серед скоморохів ще за часів Київської Русі, інші думають, що вона походить від народного інструменту киргиз-кайсаків — домбри. Є ще одна версія, згідно з нею балалайка була придумана під час татарського панування, або, принаймні, запозичена від татар. В будь-якому випадку, походження і приналежність інструменту до Росії є спірним.

Гуслі

Гуслі — це струнний щипковий музичний інструмент, що у загальному вигляді являє собою резонаторний корпус з натягнутими над ним 5—20 струнами, що утворюють діатонічний звукоряд.  Належать до сімейства цитр, гуслі з ігровим вікном — до лір.

Гуслі — це традиційний музичний інструмент угро-фінських і балтійських народів. Ще до розселення слов'ян у другій половині I тисячоліття, фінські та балтійські народи, що населяли Північний Захід майбутньої Росії, використовували кантелевидні гуслі, на основі яких, утворився російський традиційний тип крилоподібних гуслівКолчин Б. А. Гусли древнего Новгорода // Древняя Русь и славяне / Отв. ред. Т. В. Николаева. Академия наук СССР. Институт археологии. — М.: Наука, 1978. — С. 358—366. — 449 с.. Хоча гуслі згодом розповсюдилися і на територію Київської Русі, їх батьківщиною вважаються землі Суздальщини і Новгородської землі. Історія появи ліроподібних гуслів на території Росії є спірною, оскільки існує наукова проблематика трактування середньовічних джерел і розмежування ліроподібних гуслів і лір.

Гармонь

Гармонь — це духовий язичковий клавішно-пневматичний музичний інструмент з міхом і двома кнопковими клавіатурами. Ліва клавіатура для акомпанементу: при натисканні однієї кнопки звучить бас або цілий акорд. На правій клавіатурі грає мелодія.

За принципом звучання гармонь була винайдена чехом Франтишеком Киршником в 1780-х роках. Він багато подорожував світом перед тим, як на основі зібраного досвіду виготовити першу гармоніку (гармонь). Але винахід Киршека конструктивно нагадував піаніно.

А в сучасному вигляді ручного інструмента гармонь була вперше виготовлена в Берліні у 1822 році Людвигом Бушманом. У 1829 р. віденський майстер К. Деміан удосконалив конструкцію Бушмана, створивши інструмент з двома частинами корпусу, з'єднаними одним міхом: спочатку з однією клавіатурою, а потім — з двома, по п'ять клавіш на кожній. На правій клавіатурі виконувалась мелодія, а на лівій видобувались акорди для акомпанементу, від чого інструмент було названо акордеоном. Автор швидко запатентував інструмент і налагодив його виробництво в багатьох країнах Європи. У 1830 р. тульський зброяр І. Сизов, вивчивши німецький зразок, почав виготовляти свої гармоніки, і згодом їх виробництво перекинулось в інші міста Росії.

Орнамент

Гжель

Гжель — це народний промисел, вид розпису в характерній блакитно-синій гамі, а також один з центрів виробництва кераміки. З історичного і культурного погляду «Гжель» — обширний район (у XIX ст. — «фабричний округ») у Підмосков'ї, що складається з 27 сіл, об'єднаних у «Гжельський кущ», який отримав назву за селом Гжель. Село Гжель здавна славилось своїми глинами. Широкий видобуток різних сортів глини вівся тут з середини XVII століття.

Слово гжель має балтійське походження, імовірно слово від балтійського gud(i)-el-, що, наприклад, в давньопруській мові означало «кущ».

Національні страви

Щі

Щі або шті є першою заправною стравою, це рідка страва з шаткованої капусти та інших овочів, основна класична російська національна перша страва.

Щі разом із кашею символізували традиційну російську трапезу. Існувало безліч рецептів приготування щів: кислі, скоромні, щі з крупою і без крупи, ліниві щі тощо. На півночі та особливо Приураллі були поширені «товсті щі» з ячної крупи з борошняною заправкою. Повніші за складом щі називалися — «багаті», інші — «порожні», тому що їх часом варили з однієї капусти та цибулі.

Слово з'явилося в російській мові на початку XVI ст. Первісна форма — «шті». Походить від давньоруського і старослов'янського слова «cъtи» і означало «поживний напій, рідка страва, юшка, вариво, суп, заправлений капустою, щавлем та іншою зеленню». Деякі дослідники зближують «щі» зі словом «щавель» (давньоруське «щавьнъ»). Існує така точка зору, згідно з якою слово «щі» запозичене з данської мови. Данське sky, що означає «юшку, відвар», у свою чергу, запозичене з французького: jus — «сік».

Пельмені

Вважається, що назва страви «пельмені» походить від словосполучення на уральських фіно-угорських мовах (у мовах комі і удмуртів): «пель» (вухо) + «нянь» (м'ясо). До російської та татарської кухонь страва, як і багато інших, потрапила з перм'яцької кухні.

Персоналізовані символи

Московський кремль

Московський кремль — найдавніша частина Москви, головний суспільно-політичний, духовно-релігійний і історико-художній комплекс столиці Росії, офіційна резиденція президента Російської Федерації. Має вигляд великої цегляної фортеці, що складається з стін та башт. Має внутрішню забудову. Стіни мають характерні мерлони, як їх часто називають, «ластівкові хвости».