Неопіфагореїзм ( новопіфагореїзм ) — еклектичний філософський напрямок у грецькій філософії, що поєднав елементи піфагореїзму з філософією Платона, Аристотеля та стоїків . До давньопіфагорійського вчення неопіфагореїзм близький любов'ю до містики чисел та загальним релігійно-моральним характером.
Неопіфагореїзм виник у I столітті до н. е. і фактично вичерпав себе до ІІІ століття н. е. Теодор Момзен повідомляє про поширення неопіфагореїзму в Римі наприкінці республіканського періоду Моммзен Т. История Рима Кн.5. Гл.8 .
Основні представники неопіфагореїзму До основних представників неопіфагорійської школи відносяться:
Аполлоній Тіанський Євдор Олександрійський Трасілл Плутарх Херонейський Модерат із Кадісу Нікомах із Гераси Теон із Смирни Нуменій
Філософія неопіфагореїзму Неопіфагореїзм знову надав значення методам математичного символізму. Тісно переплітаючись із середнім платонізмом, неопіфагореїзм спирався на такі класичні платонівські та піфагорійські категорії, як "єдине - багато", " монада - діада ", " тотожність - відмінність", " парне - непарне ", " точка - лінія - площина - тіло ". .
У сфері етики неопіфагорійці розвивали ідеали аскетизму і катартики . Проте, на відміну середнього платонізму неопіфагореїзм вважав першоосновою не Розум ( ), а монаду - діаду . Викладаючи основи піфагореїзму, Секст Емпірик та Олександр Полігістор вказували саме на « монаду - діаду » як на основну категорію всієї піфагорійської метафізики .
Тим не менш, Євдор і Модерат поміщали " єдине " вище " монади - діади ". Модерат розглядав « єдине » трояко: 1) як надбутійний початок; 2) як область ідей - парадигм ; 3) як душу ( ), яка причетна першим двом. На думку деяких дослідників, ця концепція виникла у Модерата в результаті поєднання ідей платонівських діалогів « Парменід » та « Тімей ». У Нікомаха перший бог ( монада ) є деміургом . Деміург народжує діаду . Розум ( ) ж постає як принцип буття та пізнання всіх речей. Нуменій з Апамії проводив різницю між першим богом (Бог-Батько або Розум) і другим богом (Творець).Відомо, що ці два епітети єдиного деміурга Нуменій з Апамії запозичив із платонівського « Тімею ».
Після ІІІ століття н. е. неопіфагорійство втрачає самостійність філософської школи, а весь комплекс піфагорійських ідей, а також піфагорійська математика, аскетика, катартика, божественний статус вчителя, священні тексти — все це засвоюється неоплатонізмом завдяки неопіфагорійській школі.
Література
Афонасін Е. Ст. Доксографія піфагореїзму та неопіфагорійська традиція // Scholae. Філософське антикознавство та класична традиція. 2009. Т. 3. №1. С. 9-65. Ріст Д. Неопіфагореїзм і «другий лист» Платона // Scholae. Філософське антикознавство та класична традиція. 2009. Т. 3. № 1. С. 354-356.
Примітки
Посилання