Матильда-Летиція Вільгельміна Бонапарт (;  — французька принцеса, власниця знаменитого салону часів Другої імперії та Третьої республіки. Донька брата Наполеона I Жерома та його другої дружини Катерини Вюртемберзької.

Біографія Народилася 1820 року в Трієсті, виховувалась у Римі та Флоренції . Була нареченою свого двоюрідного брата, майбутнього Наполеона III, пізніше заручини було розірвано. 1 листопада 1840 року в Римі вийшла заміж за Анатолія ДемидоваЦГИА СПб. ф.19. оп.123. д.1. . Незадовго до весілля Демидов отримав від великого герцога Тоскани Леопольда II титул князя Сан-Донато, оскільки батько Матильди хотів, щоб вона залишилася принцесою. Княжий титул Анатолія не визнавався у Російській імперії. У шлюбі дітей не було.

Шлюб між двома сильними особистостями, якими були Демидов та Матильда, був бурхливим. Князь наполягав на продовженні відносин з Валентиною де Сен-Алдегонде, його бажання зустріло запеклий опір з боку Матильди. У 1846 році Матильда втекла зі своїм коханцем Емільєном де Ньюверкерке, забравши коштовності зі свого посагу (вони були викуплені Демидовим у тестя і були його власністю).

Мати принцеси Матильди була двоюрідною сестрою російського імператора Миколи I, і той став на її бік Матильди під час конфлікту з чоловіком. Через це Демидов більшу частину життя провів за межами Російської імперії. У 1847 році було оформлено розлучення, за умовами якого Демидов мав виплачувати річне утримання колишній дружині у розмірі 200 000 франків, а після його смерті пенсіон Матильді виплачували спадкоємці Анатолія.

Матильда проживала в особняку в Парижі, де за часів Другої імперії, а також після її падіння збиралася мистецька та літературна еліта Франції. Вона охоче приймала діячів культури, опозиційно налаштованих до режиму Наполеона III. Коли Дюма-батько вкотре грубо озвався про імператора в салоні принцеси, у неї запитали, чи не посварилася вона з відомим романістом. Матильда відповіла: «Думаю, що посварилася на смерть … Сьогодні він у мене обідає»Моруа А. Три Дюма // Собрание сочинений в трёх томах. М.: — Пресса. 1992 Т. 1. с. 289. Коли Жорж Санд клопотала про поблажливість до засуджених політичних супротивників Другої імперії, вона воліла звертатися до Матильди або її брата Жозефа-Наполеона. Згадуючи про свого знаменитого дядька, Наполеона I, Матильда одного разу сказала Марселю Прусту: «Якби не він, я продавала б апельсини на вулицях Аяччо». Пруст регулярно бував у салоні принцеси починаючи з 1891 року: «Він подобався власниці будинку, а завсідники салону на згадку про останнього коханця принцеси прозвали Пруста Полон Молодший» . Як реальна історична особа принцеса Матильда введена письменником до умовного сюжету його циклу романів «У пошуках утраченого часу» (1913—1927) . Крім того, деякими рисами принцеси Пруст наділив іншого персонажа циклу — маркізу де Вільпарізі .

Після падіння Імперії Матильда якийсь час жила в Бельгії, пізніше повернулася до Франції.

Коли відповідно до закону 1886 року з країни було вигнано сім'ї, які претендують на трон Франції, Матильда, єдина з Бонапартів залишилася в країні.

Упродовж багатьох років принцеса підтримувала стосунки з російським імператорським двором.

Померла у Парижі у 1904 році, на 84-у році життя.

Примітки

Література

Ferdinand Bac, «La Princesse Mathilde» (Hachette, coll. «Les grandes figures du passé», 1928) Jean des Cars, La Princesse Mathilde (Paris, Perrin, 1988) Jérôme Picon, Mathilde, Princesse Bonaparte (Flammarion, «Grandes Biographies», 2005) Henri Lemière, « Histoire d'un collier, ou la mémoire des Bonaparte» (Presses de La Renaissance, 1987)

Посилання