Земля за звичаєм — це земля, яка належить корінним громадам і керується відповідно до їхніх звичаїв, на відміну від законного володіння, яке зазвичай вводилося під час колоніальних періодів. Спільна власність є однією з форм звичаєвої власності на землю.
З кінця ХХ століття законодавче визнання та захист прав на землю корінного населення та громад продовжує залишатися серйозною проблемою. Розрив між формально визнаною землею та землею, що знаходиться у звичайній власності та підпорядкуванні, є значним джерелом недорозвиненості, конфліктів та погіршення стану навколишнього середовища."Indigenous Community Land Rights" , Land Portal
Земельне право У Законі про землю Малаві 1965 року «Земля звичаю» визначається як «вся земля, яка утримується, окупована або використовується відповідно до звичаєвого права, але не включає жодну державну землю».Malawi Land Act of 1965, ILO
У більшості країн тихоокеанських островів звичаєва земля залишається домінуючою формою землеволодіння. На різних островах і в районах Тихоокеанського регіону виникли різні звичаєві системи володіння. У будь-якій країні може існувати багато різних типів звичаєвого володіння.AusAID: Making Land Work: Reconciling customary land and development in the Pacific, Canberra 2008 , retrieved 2009-09-07
Обсяг звичайної власності на землю із загальної площі земель тихоокеанських острівних держав становить: 97% у Папуа-Новій Гвінеї, 90% у Вануату, 88% на Фіджі, 85% на Соломонових островах і 81% у Самоа.
Див. також Титул тубільців Права на землю корінного населення Корінні народи
Посилання