— японський залізничний службовець, пасажир другого класу, який врятувався під час катастрофи «Титаніка». На батьківщині в Японії він зазнав остракізму за те, що врятував себе, а не залишився на кораблі який тонув.

Його онук — відомий японський композитор та електронний музикант Харуомі Хосоно .

Раннє життя та кар'єра Масабумі Хосоно народився 15 жовтня 1870 року в селі Хокура, яке зараз є частиною міста Джьоецу у префектурі Ніїґата. У 1896 році він закінчив Токійську вищу комерційну школу (нині Університет Хітоцубаші) та приєднався до акціонерної компанії Mitsubishi. У 1897 році він залишив компанію, щоб працювати вантажним клерком на терміналі Шіодоме у Токіо. У 1906 році він закінчив курс російської мови в Токійській мовній школі (нині Токійський університет іноземних мов) і наступного року став менеджером у відділі бухгалтерського обліку та розслідувань Імператорського залізничного управління. У 1908 році він став директором залізниці.

У 1910 році Хосоно, працюючи в Міністерстві транспорту, був направлений до Росії для дослідження російської державної залізничної системи. Його подорож назад до Японії спочатку привела його до Лондона, де він зупинився на короткий час, а потім до Саутгемптона, де 10 квітня 1912 року він сів на борт «Титаніка» як пасажир другого класу.

Титанік​ У ніч з 14 на 15 квітня його розбудив стюард. Спочатку йому не дозволили потрапити на шлюпкову палубу «Титаніка», оскільки член екіпажу припустив, що він пасажир третього класу. Зрештою він подолав перешкоду та дістався шлюпкової палуби, де з тривогою побачив, що в повітря безперервно запускаються аварійні сигнальні ракети:

«Увесь цей час у повітря безперервно випускалися сигнальні ракети, що сигналізували про надзвичайну ситуацію, а жахливі сині спалахи та шуми були просто жахливими. Я ніяк не міг позбутися відчуття цілковитого жаху та спустошення».

Хосоно побачив, як спускають на воду чотири рятувальні шлюпки, і усвідомив свою неминучу загибель. Його поглинали думки, що більше не зможе побачити свою дружину та дітей, оскільки для нього не було іншого вибору, окрім як розділити долю «Титаніка». Оскільки кількість рятувальних шлюпок, що залишилися, швидко зменшувалася, він, за його словами, «Намагався підготуватися до останньої миті без жодного хвилювання, вирішивши не залишати нічого ганебного як японський підданий. Але все ж я шукав і чекав будь-якого можливого шансу на виживання.»

«Після того, як корабель затонув, було чутно жахливі пронизливі крики тих, хто тонув у воді. Наша рятувальна шлюпка також був сповнена риданнями дітей та жінок, які хвилювалися за своїх чоловіків та батьків. І я також був таким же пригніченим та нещасним, як і вони, гадки не маючи, що зі мною станеться в довгостроковій перспективі.»Близько 8 ранку 15 квітня пасажирів рятувальної шлюпки врятував корабель «Карпатія». Опинившись на борту, Хосоно спав у курильній кімнаті, але в інший час її уникав, оскільки відчував неприязнь від моряків. У його кишенях пальта все ще була пачка паперового приладдя з бланком «Титаніка», на якому він почав писати листа дружині англійською мовою. Під час подорожі «Карпатії» до Нью-Йорка він використав папір, щоб написати японською мовою розповідь про свій досвід. Це єдиний відомий такий документ, що існує на бланках «Титаніка».

Повернення до Японії Спочатку історія Хосоно не привернула особливої ​​уваги. Він пішов до офісу Mitsui в Нью-Йорку, щоб попросити друзів допомогти йому дістатися додому. Звідти він вирушив до Сан-Франциско, щоб знайти корабель назад до Японії. Місцева газета почула про його історію та назвала його «Щасливчиком-японцем». Повернувшись до Токіо, він дав інтерв'ю кільком журналам та газетам, зокрема щоденній газеті «Йоміурі Сімбун», яка опублікувала його фотографію з родиною.

Згідно зі статтею 1997 року, опублікованою приблизно в той час, коли вийшов фільм «Титанік», Хосоно невдовзі став об’єктом публічного осуду. Його публічно засудили у Сполучених Штатах. Арчібальд Ґрейсі, автор бестселерів про катастрофу, описав його як «безквиткового пасажира» на борту рятувального човна №10, тоді як член екіпажу, відповідальний за човна, моряк Едвард Б’юлі, заявив на розслідуванні Сенату США, що Хосоно та інший чоловік переодягнулися жінками, щоб непомітно потрапити на борт. Це хибне звинувачення не було повідомлено в Японії.

Згодом він втратив роботу, а японська преса засудила його як боягуза. У статті 1997 року стверджувалося, що шкільні підручники зображують його як приклад безчесності, а професор етики засудив його як аморального. Повторне розслідування Андо Кенджі 2007 року, опубліковане в Shinchō 45, не змогло знайти жодних таких підручників. Невдовзі його знову взяли на роботу в Міністерство, оскільки він був надто цінним співробітником, і він продовжував працювати там до своєї смерті в 1939 році.

Західні науковці, які прочитали статтю 1997 року, висунули різні пояснення, чому Хосоно зіткнувся з такою ворожою реакцією від японського суспільства. Вони припустили, що його вважали «зрадником самурайського духу самопожертви». Інша гіпотеза, висловлена ​​Джоном П. Алстоном та Ісао Такеєм, полягає в тому, що він не продемонстрував очікуваної поведінки, і вважали, що він егоїстично відштовхнув інших пасажирів, щоб сісти у рятувальну шлюпку самому. В результаті на батьківщині його піддали остракізму.

Маргарет Д. Мел пояснює остракізм в його сторону тим, що протокол «спочатку жінки та діти» не був частиною самурайського кодексу, а натомість потрапив до Японії через книгу 1859 року «Самопоміч» Семюеля Смайлза, яка мала величезний успіх у перекладі та виявилася надзвичайно впливовою на впровадження західних цінностей у Японію. Мел коментує: «Нездатність Хосоно діяти так, як англосаксонські нації, очевидно, очікували від своїх людей, викликала збентеження в Японії, але більше через прийняття японцями західних цінностей, ніж через їхні власні традиції». Згідно з такими повідомленнями, як «Шюкан Буншюн» (випуск від 18 грудня 1997 року), у книзі «Втрата СС «Титанік», опублікованій у 1912 році англійцем Лоуренсом Біслі, одним із тих, хто вижив на «Титаніку», Хосоно зазнав критики з боку газет і підручників того часу.

У статті Кендзі Андо дійшов висновку, що в поводженні з Хосоно, яке було сенсаційно представлене відповідно до статті 1997 року, що супроводжувала вихід голлівудського фільму, не було нічого незвичайного, і насправді воно нічим не відрізнялося від лікування чоловіків, які пережили це на Заході, таких як Дж. Брюс Ісмей.

Після його смерті Хосоно помер уві сні 14 березня 1939 року у віці 68 років, все ще вважаючи себе ганьбою для своєї родини та Японії. Ще довго після його смерті історія Хосоно залишалася джерелом сорому для його родини протягом десятиліть. Він ніколи не говорив про це сам, хоча його лист до дружини був опублікований щонайменше двічі: невдовзі після його смерті та пізніше, у 1980 році, коли було організовано невдалу спробу знайти уламки "Титаніка".

Наприкінці 1990-х років родина Хосоно оприлюднила листа ЗМІ після надзвичайно успішного фільму Джеймса Кемерона "Титанік" 1997 року. Харуомі Хосоно, онук Масабумі та провідний учасник гурту Yellow Magic Orchestra, заявив, що він "відчуває надзвичайне полегшення. Честь Хосоно повернуто". Як зазначає Джуліан Стрінґер, лист «дозволяє Харуомі побудувати «міст» назад до емоційного життя свого діда, і таким чином повернути назад роки соціальної ганьби, які нашарувалися з часом. У квітні 2014 року, в річницю загибелі «Титаніка», в Йокогамі відкрилася виставка, присвячена Масабумі Хосоно, єдиному японцю, який був на борту «Титаніка» В Иокогаме откроется выставка Масабуми Хосоно

Примітки

Література