Нацистські спалення книг були кампанією, яку проводив (), урочисто спалити книги в нацистській Німеччині та Австрії в 1930-х роках. Книги, які підлягали спаленню, були книжками, які розглядалися як підривні або репрезентують ідеології, протилежні нацизму . Серед них були книги, написані єврейськими, комуністичними, соціалістичними, анархістськими, ліберальними, пацифістами та сексологами. Першими спаленими книгами були книги Карла Маркса та Карла Каутського, але включали дуже багато авторів, включаючи Альберта Ейнштейна, Хелен Келлер, письменників французькою та англійською мовами, і фактично будь-яку книгу, яка не палко підтримувала нацизм. Під час кампанії культурного геноциду нацисти масово спалювали книги на окупованих територіях. Hench, John B. (2010) Books As Weapons, pg. 31. Ithaca, New York: Cornell University Press.

Кампанія

Оголошення 8 квітня 1933 року Головне управління преси та пропаганди оголосило загальнонаціональну «Акцію проти ненімецького духу», яка мала завершитися літературною чисткою або «чисткою» («Säuberung») вогнем. За словами історика Карла Дітріха Брахера:Виключення «лівої», демократичної та єврейської літератури мало перевагу над усім іншим. Чорні списки... варіювалися від Бебеля, Бернштейна, Пройсса і Ратенау через Ейнштейна, Фрейда, Брехта, Брода, Дебліна, Кайзера, братів Манн, Цвейга, Плів’єра, Осіцького, Ремарка, Шніцлера та Тухольського . Бергенгрюен, Брох, Гофмансталь, Кестнер, Касак, Кестен, Краус, Ласкер-Шюлер, Унру, Верфель, Цукмайер і Гессе. Каталог пішов досить далеко назад, щоб включити літературу від Гейне і Маркса до Кафки.

Місцеві відділи мали забезпечувати пресу релізами та замовними статтями, спонсорувати відомих нацистів, щоб вони виступали на громадських зібраннях, а також домовлялися про час радіомовлення. Німецький студентський союз зв'язався з чиновником з Міністерства пропаганди, щоб попросити про підтримку їхньої кампанії, зокрема, щоб міністр пропаганди Йозеф Геббельс був головним доповідачем на заході в Берліні. Оскільки Геббельс навчався у кількох єврейських професорів і в минулому вихваляв їх, незважаючи на його визнаний антисемітизм, він боявся, що виступ під час спалення книги призведе до того, що його вороги викопають ці минулі зауваження. В результаті він до останнього моменту офіційно не прийняв запрошення виступити незважаючи на те, що він був зазначений у попередньому розголосі.

Того ж дня Студентська спілка опублікувала « », назву, обрану таким чином, щоб нагадувати дві події в історії Німеччини: спалення Мартіном Лютером папської булли, коли він опублікував свої дев’яносто п’ять тез у 1520 році, і спалення купки предметів, у тому числі 11 книг, на 1817 року на 300-ту річницю спалення Лютером булли. Однак це було хибне порівняння, оскільки «спалення книг» на тих історичних подіях були не актами цензури чи знищення чужого майна, а суто символічними протестами, які знищували лише один окремий документ кожної назви на загальну суму. з 12 окремих документів, не намагаючись приховати їх зміст, тоді як Студентська спілка спалила десятки тисяч томів, усе, що вони змогли знайти зі списку, що містить близько 4000 назв.

«Дванадцять тез» закликали до «чистої» національної мови та культури. Плакати оприлюднювали тези, які атакували «єврейський інтелектуалізм», стверджували про необхідність «очищення» німецької мови та літератури, вимагали, щоб університети були центрами німецького націоналізму. Студенти охарактеризували акцію як «відповідь на всесвітню єврейську наклепницьку кампанію проти Німеччини та утвердження традиційних німецьких цінностей».

Початок спалення

Перше велике спалення відбулося 6 травня 1933 року. Німецький студентський союз здійснив організовану атаку на Інститут сексуальних досліджень Магнуса Гіршфельда (Інститут сексуальних досліджень). Його бібліотеку та архіви близько 20 000 книг і журналів були публічно вивезені та спалені на вулиці. Його колекція включала унікальні роботи на теми інтерсексуальності, гомосексуальності та трансгендерності . Вважається, що під час нападу була вбита Дора Ріхтер, перша трансгендерна жінка, яка, як відомо, перенесла операцію зі зміни статі (лікарі інституту). . Revised edition published 1995, .

10 травня 1933 року студенти спалили понад 25 000 томів «ненімецьких» книг на в Берліні, провіщаючи таким чином епоху безкомпромісної державної цензури. У багатьох інших університетських містах студенти-націоналісти марширували на парадах із смолоскипами проти «ненімецького» духу. Скриптові ритуали цієї ночі передбачали звернення до учасників та глядачів високих нацистських чиновників, професорів, ректорів та студентських лідерів. На місцях зборів студенти кидали у багаття пограбовані заборонені книги з великою радісною церемонією, яка включала живу музику, співи, «вогненні клятви» та заклинання. У Берліні близько 40 000 людей почули, як Йозеф Геббельс виголосив полум’яну промову: «Ні декадансу та моральній корупції!» Геббельс наказав натовпу. «Так порядності та моралі в сім’ї та державі! Я піддаю вогонь твори Генріха Манна, , Frei, Norbert (1993) National Socialist Rule in Germany: The Führer State 1933-1945. Translated by Simon B. Steyne. Oxford, Blackwell Publishers. p.62 Еріха Кестнера ».

У своїй промові – яку транслювали по радіо – Геббельс назвав авторів, чиї книги спалені, «Інтелектуальною нечистотою» та «Єврейськими асфальтовими літераторами ».

10 травня не всі спалення книг відбулися, як планував Німецький студентський союз. Деякі були перенесені на кілька днів через дощ. Інші, виходячи з уподобань місцевої глави, відбулися 21 червня, літнього сонцестояння, традиційної дати святкування. Тим не менш, у 34 університетських містах Німеччини «Акція проти антинімецького духу» мала успіх, залучивши широке висвітлення в газетах. А в деяких місцях, зокрема в Берліні, радіопередачі донесли промови, пісні та церемоніальні заклинання «наживо» до незліченної кількості німецьких слухачів.

Усі наступні види літератури, як їх описували нацисти, мали бути заборонені:

Твори зрадників, емігрантів та авторів із зарубіжних країн, які вірять, що можуть напасти та очорнити нову Німеччину ( Г. Г. Уеллс, Ромен Роллан ); Література марксизму, комунізму та більшовизму ; пацифістська література; Література з ліберальними, демократичними тенденціями та поглядами, а також твори на підтримку Веймарської республіки ( Вальтер Ратенау, Генріх Манн, Томас Манн ); Усі історичні твори, метою яких є принизити походження, дух і культуру німецьких народів, або зруйнувати расовий і структурний лад народу, або які заперечують силу та важливість провідних історичних постатей на користь егалітаризму та маси, і яка прагне затягнути їх крізь багнюку ( Еміль Людвіг ); Книги, які пропагують «мистецтво», яке є декадентським, безкровним або суто конструктивістським ( Джордж Грос, Отто Дікс, Баухаус, Фелікс Мендельсон ); Труди про сексуальність і сексуальне виховання, які служать егоцентричному задоволенню особистості і, таким чином, повністю руйнують принципи раси та народності ( Магнус Гіршфельд ); Декадентські, деструктивні та руйнівні твори літераторів «Асфальт і цивілізація»: ( Оскар Марія Граф, Генріх Манн, Стефан Цвейг, Якоб Вассерман, Франц Блей ); Література єврейських авторів, незалежно від галузі; Популярна розважальна література, яка зображує життя і життєві цілі в поверхневій, нереалістичній і хворобливо-солодкій манері, заснованій на погляді на життя буржуазного чи вищого класу ; Патріотичний кітч в літературі. Порнографія та відверта література Усі книги, що принижують німецьку чистоту.

Багато німецьких студентів були причетними до нацистської кампанії спалення книг. Вони були відомі як Deutsche Studentenschaft, і коли у їхніх власних бібліотеках закінчилися книги, вони звернулися до незалежних книгарень. Бібліотеки попросили укомплектувати полиці матеріалами, які відповідали стандартам Гітлера, і знищити все, що не відповідало стандартам.

Культурний геноцид на окупованих територіях Серед нацистських злочинів проти польського народу була кампанія культурного геноциду, яка включала спалення мільйонів книг, що призвело до знищення приблизно 80% усіх шкільних бібліотек і трьох чвертей усіх наукових бібліотек країни. Нацисти також захопили багато книг у єврейських громад у Східній Європі. Після того, як остаточне рішення було успішно завершено, вони мали намір зберігати та виставляти кілька рідкісних і стародавніх книг у музеї іудаїзму. Lyons, Martyn. Books: A Living History. Los Angeles: J. Paul Getty Museum, 2011. chapter 5 p.200-1

Переслідувані автори Серед інших німецькомовних авторів, чиї книги спалили студентські лідери, були такі:

Вікі Баум, Вальтер Беньямін, Ернст Блох, Франц Боас, Альберт Ейнштейн, Фрідріх Енгельс, Етта Федерн, Ліон Фойхтвангер, Марілуїза Фляйсер, Леонард Франк, Зігмунд Фройд, Іван Голл, Ярослав Гашек, Вернер Хегеманн, Герман Гессенріх, Едуард Якоб, Франц Кафка, Георг Кайзер, Альфред Керр, Егон Кіш, Зігфрід Кракауер, Теодор Лессінг, Александр Лернет-Холенія, Карл Лібкнехт, Георг Лукач, Роза Люксембург, Клаус Манн, Людвіг Маркузе,Карл Маркс, Роберт Оссі , Ервін Піскатор, Альфред Полгар, Гертруд фон Путткамер, Еріх Марія Ремарк, Людвіг Ренн, Йоахім Рінгельнац, Йозеф Рот, Неллі Сакс, Фелікс Салтен, Анна Зегерс, Абрахам Наум Стенкл, Карл Штернхейм, Берта фон Зюллернер, Ернсткін Толлер Франц Верфель, Грета Вайскопф і Арнольд Цвейг.

Були спалені не лише німецькі автори, а й французькі автори, такі як Анрі Барбюс, Андре Жид, Віктор Гюго та Ромен Роллан ; американські письменники, такі як Джон Дос Пассос, Теодор Драйзер, Ф. Скотт Фіцджеральд, Ернест Хемінгуей, Хелен Келлер, Джек Лондон, Аптон Сінклер і Маргарет Сенгер ; Staff (Winter 2002/2003) "The Sanger-Hitler Equation" New York University: The Margaret Sanger Papers Project, Newsletter #32 а також британських авторів Джозефа Конрада, Редкліффа Голла, Олдоса Хакслі, Д. Х. Лоуренса, Генрі де Вера Стакпула, Х. Г. Уеллса, ірландських авторів Джеймса Джойса та Оскара Уайльда ; і російські автори, зокрема Ісаак Бабель, Федір Достоєвський, Ілля Еренбург, Максим Горький, Володимир Ленін, Володимир Маяковський, Володимир Набоков, Лев Толстой і Лев Троцький.

Спалення книг є кульмінацією переслідування тих авторів, чиї усні чи письмові думки були протилежні нацистській ідеології. Багатьом художникам, письменникам і вченим заборонили працювати та друкуватися. Їхні роботи більше не можна було знайти ні в бібліотеках, ні в навчальних програмах шкіл чи університетів. Деякі з них були вигнані (наприклад, Альберт Ейнштейн, Зигмунд Фрейд, Магнус Гіршфельд, Вальтер Мерінг і Арнольд Цвейг); інші були позбавлені громадянства (наприклад, Ернст Толлер і Курт Тухольський) або змушені самостійно вигнати з суспільства. Для інших письменників нацистські переслідування закінчилися смертю. Деякі з них загинули в концтаборах через наслідки умов ув'язнення або були страчені (наприклад, Карл фон Осіцький, Еріх Мюсам, Гертруда Кольмар, Якоб ван Ходдіс, Пол Корнфельд, Арно Надель, Георг Герман, Теодор Вольф, Адам Кукхофф, Фрідріх Рек-Маллецевен і Рудольф Гільфердінг ). Вигнані автори впали у відчай і померли від самогубства, наприклад: Вальтер Хазенклевер, Ернст Вайс, Карл Ейнштейн, Вальтер Беньямін, Ернст Толлер і Стефан Цвейг.

Відповіді Хелен Келлер опублікувала «Відкритий лист німецьким студентам», у якому написала: "Ви можете спалити мої книги та книги найкращих розумів Європи, але ідеї, які містяться в цих книгах, пройшли через мільйони каналів і будуть продовжуватися." Baez 2011, p. 211

Німецька бібліотека свободи