Parascaris equorum (Goeze, 1782), застаріла назва Ascaris megalocephala (Cloquet, 1824) — гельмінт, вид аскарид, який паразитує в коневих і є збудником параскаридозу. Власники коней у просторіччі називають цих паразитів «аскаридами». Цей гельмінт є специфічним стосовно хазяїна кишковим паразитом, який може інфікувати коней, ослів і зебр. Найбільш сприйнятливими до зараження є коні до шестимісячного віку. Після цього віку рівень зараження починає знижуватися, і паразит надзвичайно рідко трапляється у коней старше дванадцяти місяців. Він не може заражати людей чи інших тварин. Паразит жовто-білого кольору, довжина самки може сягати 38 см. Поширений в усьому світі, є одним із паразитів коней, яких найважче знищити, тому потребує більших доз потужніших антигельмінтних препаратів, ніж для інших паразитів коней.
Життєвий цикл P. equorum характеризується статевим диморфізмом, самки значно більші за самців: вони можуть виростати до 50 см, тоді як самці — лише до 15–28 см. Це циліндричні хробаки білого кольору з трьома дуже великими губами. Парування відбувається в тонкій кишці непарнокопитних. За добу самка здатна відкласти понад 170 000 яєць, а за рік — 60 000 000 яєць. Яйця мають товсту багатошарову оболонку для захисту та здатні прилипати до будь-якої поверхні, до якої вони торкаються після виходу назовні. Яйця виділяються з калом, який потім потрапляє до коня під час поїдання ним зараженої трави, або коли він п'є заражену воду. Інвазійним є яйце з личинкою 2-ї або 3-ї стадії (тобто після 1-го або 2-го линяння). Протягом тримісячного життєвого циклу з проковтнутих яєць виходять личинки, які мігрують з тонкої кишки в кровоносні судини, звідти потрапляють у печінку, де перетворюються на наступну личинкову стадію. Звідти личинки мігрують у легені, де виходять із кровоносних судин у альвеоли. На міграцію через печінку та легені витрачається від 14 до 17 днів. Завдяки кашлю личинки потрапляють у ротову порожнину та повторно проковтуються. У кишці личинки дозрівають до статевозрілої стадії, яка продукує яйця. Черв'якам потрібно від 79 до 110 днів, щоб досягти дорослого стану. P. equorum живиться, всмоктуючи рідкий вміст кишки, і іноді може також висмоктувати кров зі стінки кишки.
Клінічні ознаки інвазії На стадії міграції у легенях у коней можуть з'явитися кашель і виділення з носа. Під час міграції паразитів можуть утворюватися рубці на внутрішніх органах, зокрема на легенях і печінці. Важкі інвазії дорослими P. equorum можуть спричинити коліки, закупорку та потенційний розрив кишки. Поглинання корму часто знижується, через що виникає втрата ваги, а інші клінічні ознаки можуть включати здуття живота, діарею, грубу шерсть, уповільнення росту, перитоніт, утворення абсцесів.Mehlhorn H. Encyclopedia of Parasitology. 4th Ed. Springer: 2016.
Важкі інвазії P. equorum здатні створити механічну закупорку кишки. У деяких випадках дегельмінтизація може фактично спровокувати закупорку кишки мертвими та вмираючими паразитами; з цієї причини у важких випадках може знадобитися багаторазове лікування слабкішими за своєю дією препаратами.
Діагноз параскаридозу можна встановити шляхом мікроскопічного дослідження калу, де знаходять яйця; вони мають розмір 90–120×60 мкм. Обмеження цього методу полягає в тому, що тільки зрілі черв'яки можуть бути виявлені через їх яйця; незрілі форми личинок важко виявити, а аналізи крові ненадійні.
Лікування Зрілі коні, здається, розвивають певний ступінь стійкості до цього паразита, але він викликає занепокоєння у молодших коней віком приблизно до двох років. P. equorum є одним із небагатьох паразитів, до яких у господаря розвивається природний імунітет. Однак, коли інфекцію виявляють у дорослого коня, кількість глистів і яєць є дуже низькою.
Дегельмінтизацію можна починати у коней віком від чотирьох до восьми тижнів і повторювати приблизно кожні 60 днів. Лікування проводиться за допомогою антигельмінтних препаратів, і рекомендується чергувати різні класи таких препаратів. Ефективні засоби лікування включають макроциклічні лактони, зокрема івермектин або моксидектин, які можуть вбивати ранні стадії личинок до того, як вони мігрують у печінку та легені. Іншим класом ефективних ліків є бензімідазоли, такі як фенбендазол та оксфендазол. Пірантелу памоат також використовується, а його близький варіант, пірантелу тартрат, можна згодовувати як добову дозу, яка ефективно знищує личинки. До розробки цих препаратів, протягом 1950-х і 1960-х років, використовувалося лікування піперазином, дихлофосом і трихлорфоном. Також використовуються піперазин (для дорослих стадій паразита, а для личинок, що розвиваються в молодих конях, потрібно повторювати дозу з 10-денним інтервалом), фебантел, морантел.
Профілактика Доведено, що утримання пасовищ і конюшень вільними від гною є ефективним у зниженні зараження коней паразитами. Чергування пасовищ, зокрема шляхом введення в сівозміну тварин інших видів, також може зменшити зараження паразитами.
Примітки