Лінійні кораблі класу «Беллерофон» () — серія дредноутів, побудованих для Королівського флоту Великої Британії у 1906—1909 роках. «Дредноут», що започаткував новий однойменний тип кораблів, був єдиним у своїй серії. Побудована слідом серія лінійних кораблів — головний «Беллерофон» та його систершипи «Темерер» та «Суперб», стала першою серією дредноутів не тільки у Британському флоті, але й у світі.

Лінкори класу «Беллерофон» стали еволюційним продовженням «Дредноута», фактично скопіювавши його конструкцію з незначними змінами. Вони мали такий же головний калібр: 5 башт із спареними 305-мм (12") гарматами, паротурбінну силову установку та швидкість ходу у 21 вузол. Схема бронювання зазнала деяких змін. На відміну від броньових екранів навпроти погребів, «Беллерофони» отримали протиторпедну перебірку, яка захищала не тільки погреби, але й силову установку. Ціною за це стало зменшення товщини головного бронепоясу на 25 мм — до 254 мм. Були усунені деякі виявлені недоліки «Дредноута»: єдина його фок-щогла стояла позаду димової труби та потерпала від диму і розпечених газів, на проєкті ж «Беллерофон» поставили дві триногі щогли з контрольними постами, та винесли фок-щоглу попереду носової труби. Замалі 76-мм протимінні гармати були замінені на 102-мм.

Кораблі класу «Беллерофон» провели основну частину служби у складі Домашнього та Великого Флотів ВМС Великої Британії. Крім участі в Ютландській битві у травні 1916 року, а також у безрезультатній операції 19 серпня того ж року, коли німецький флот черговий раз виходив в море, їхня роль у Першій світовій війні обмежувалася патрулюваннями та навчаннями у водах Північного моря.

Після завершення війни у листопаді 1918 року, «Беллерофон» взяв участь у церемонії капітуляції німецького Флоту Відкритого моря. «Темерер» та «Суперб» були передані Середземноморському флоту для підтримки сил союзників у Середземномор'ї та на Чорному морі. «Суперб» став флагманом віцеадмірала , Головнокомандувача Середземноморського флоту. У листопаді вони зайшли до Севастополя, «Суперб» у грудні відвідав Одесу. Вже у 1919 році «Беллерофони» вважалися застарілими та були виведені у резерв, а пізніше знайшли застосування у ролі навчальних кораблів. «Суперб» використовувався для артилерійських експериментів у 1920 році, після чого став кораблем-мішенню у 1922-му та був проданий для утилізації того ж року. «Беллерофон» та «Темерер» були продані наприкінці 1921 року, після чого розібрані на метал.

Проєктування У жовтні 1904 року Джон Фішер обійняв посаду Першого морського лорда, маючи на меті велику модернізацію флоту, у першу чергу будівництво нових класів лінкорів та крейсерів. За поданням Фішера Рада Адміралтейства створила спеціальний «Комітет із проєктування» (), який повинен був видавати завдання на проектування нових кораблів та оцінювати ці проекти.

У жовтні 1905 року був закладений новий лінкор «Дредноут». Цей корабель мав революційний дизайн: він був побудований за новою концепцію єдиного головного калібру ( — «тільки великі гармати») і порівняно з минулим класом броненосців «Лорд Нельсон» мав у два рази більший бортовий залп — вісім 305-мм гармат замість чотирьох. Також «Дредноут» став першим у світі лінкором, що був оснащений паровими турбінами та мав 21-вузлову швидкість, на відміну від 18-узлових броненосців того часу. Це зробило його епохальним кораблем. Конструкція «Дредноута» була якісно новою і його власна назва стала загальною нового типу. Усі наступні лінкори, побудовані за цією концепцією, почали називати «дредноутами».

Серед тих, хто займався проєктуванням та будівництвом лінкора «Дредноут» (1906), мав місце певний рівень занепокоєння через його конструкцію з великою кількістю нововведень. Через це вони вважали, що подальше будівництво основних кораблів треба призупинити до отримання результатів випробувань «Дредноута». Проте усі погоджувалися, що створення нового лінкора виведе Велику Британію на позицію лідера з будівництва кораблів нового типу, і таке лідерство слід зберегти.

Майже не було сумнівів, що поява «Дредноута» спровокує гонитву озброєнь великих держав. Перший лорд Адміралтейства 30 листопада 1905 року опублікував меморандум щодо майбутніх кораблебудівних програм. Його гаслом було «будуй мало, будуй швидко, кожен наступний могутніший за попереднього». Кодор передбачав злиття броненосного крейсера та лінкора в один клас основного корабля, тому запропонував закладати кожного року чотири кораблі, подібні до «Дредноута» та «Інвінсібла». Британія мала можливість будувати їх за два роки. Головний суперник — Німеччина, будувала свої лінкори три роки, а її першою відповіддю на «Дредноут» мали бути два лінкори програми 1906 року. Отже, за розрахунками Кодора у 1908 році Британія мала б десять нових кораблів: п'ять лінкорів подібних до «Дредноута», три лінійних крейсери класу «Інвінсібл», та два броненосці класу «Лорди Нельсон», проти двох нових німецьких лінкорів класу «Нассау».

Меморандум Кодора підтримував Перший морський лорд Джон Фішер. Він запропонував гібрид лінкора та крейсера — ескізний проєкт X4, датований 2 грудня 1905 року. Це був лінкор з озброєнням і бронюванням «Дредноута» та швидкістю «Інвінсібла». «Дредноут» критикували за слабкий протимінний 76-мм калібр, тому новий проєкт отримав на додачу 102-мм гармати. Також він мав дві традиційні триногі щогли, на відміну від «Дредноута», та суцільну протиторпедну перебірку завтовшки 38-51 мм. Цей лінкор з розрахунковою водотоннажністю 22 500 дов. тонн мав бути на третину дорожчим за «Дредноут».

Основні ТТД проєктів британських капітальних кораблів 1905—1906 роківХарактеристика «Дредноут» Проєкт Х4 «Інвінсібл»проєкт лінкорапрограми 1906 рокуДата специфікації 12 травня 1905 2 грудня 1905 22 червня 1905липень 1906Довжина між перпендикулярами, м 149,4 176,8 161,5 149,4Довжина найбільша, м 160,3 189,9 172,8 160,3Ширина, м 25,0 25,3 23,9 25,0Осадка, м 8,1 8,4 7,9 8,5Потужність СУ, к. с. 23000 45000 41000 23000Швидкість, вузли 21 25 25 21Озброєння305-мм 10 10 8 10102-мм - 8 - 1676-мм 18 18 18 -ТА 5×457-мм 3×457-мм 5×457-мм 5×457-ммБронювання, ммпояс 279 279 152 254барбети 279 279 178 башти 279 279 178 279бойова рубка 279 279 254 Статті вагового навантаження, дов. тоннКорпус 6100 7350 6200 6190Обладнання та запаси 650 750 660 670Механізми 1990 3550 3300 2100Інж. запаси 60 90 Вугілля 900 1000 1000 900Бронювання 5000 6540 3460 5340Озброєння 3100 3210 2440 3200Запас водотоннажності 100 100 100 100Усього проєктна водотоннажність 17 900 22 500 17 250 18 500

Станом на 26 грудня 1905 року за програмою кораблебудування 1906—1907 року мали бути закладені чотири лінкори — по одному на казенних корабельнях у Девенпорті на Портсмуті та два на приватних. Кодор був представником Консервативної партії, й меморандум грав роль передвиборчої програми на виборах, запланованих на листопад 1905 року. Але консерватори програли вибори Ліберальній партії, яка перемогла з програмою збільшення соціальних виплат коштом зменшення витрат на озброєння. Кодора на посту Першого лорда змінив . На відміну від звичної практики, він не став міняти морських лордів, але програмі 1906 року поталанило менше.

Першою жертвою став проєкт X4. Фішер розумів, що за політики економії цей проєкт йому не дадуть реалізувати, тому сам порушив питання вибору проєкту лінкора 1906 року на засіданні комітету. Було вирішено, допоки нема результатів випробувань «Дредноута», взяти його проєкт за основу та доробити, щоб була можливість за необхідності швидко зробити зміни.

Наступним кроком навесні 1906 року стало скорочення майбутніх кораблебудівних програм з чотирьох до трьох лінкорів на рік. Морські лорди не змогли довести потребу будівництва саме чотирьох кораблів. Це викликало бурхливу реакцію в пресі, але мало й свої причини. По-перше, чекали, що провідні морські держави — Франція, США та Німеччина, — запланують наново свої кораблебудівні програми, але фактично цього не відбулося до публікації рішення Адміралтейства, тому в їхніх програмах утворилася пауза. По-друге, ліберальна партія розраховувала на успіх конференції зі скорочення озброєнь, яку вони запропоновували провести у Гаазі у 1907 році.

У травні 1906 року були замовлені башти для перших двох лінкорів. Перші ескізи лінкора програми 1906 року з'явилися 1 червня 1906 року. Від проєкту Х4 до нього перейшли 102-мм гармати — але вже 16 102-мм замість 27 76-мм, та дві триногі щогли. Бортова броня мала товщину від 254 до 127 мм, замість від 279 до 102 мм, та башти ГК 254 мм, а не 279. Проєкт мав розміри «Дредноута» та водотоннажність 18 400 тонн замість 17 900.

16 червня Філіп Воттс замовив заміну 254 мм броні на 279-мм на бортах та барбетах. Очікувалося, що ця зміна обійдеться у 100 тонн. Ще однією зміною було продовження внутрішнього днища, як подвійного борту до схилу броньової палуби, а торпедна перегородка була перенесена далі всередину. Модифікований проєкт, схоже, був поданий DNC на розгляд Бюро 11 липня 1906 року. Його водотоннажність становила 18 500 тонн, а розміри збігалися з розмірами «Дредноута». Зростання водотоннажності було отримано шляхом поглиблення корабля на 152 мм. Головний бронепояс залишився завтовшки 254 мм, але був вищим — 1 м (3 фути 6 дюймів) над ватерлінією замість 0,61 м (2 фути) на «Дредноуті», та був постійної товщини — під водою також 254 мм, замість звуження до 178 мм. Стінки башт ГК були 279 мм, як і на «Дредноуті». Бортову броню на носі та кормі було потовщено. Близько половини носової 152-мм броні було збільшено до 178 мм, а в кормі уся 102-мм була збільшена до 127 мм. Бронепалуба тепер була однакової товщини 44 мм, без потовщення схилів до 70 мм. Задля часткової компенсації росту водотоннажності була зменшена протиторпедна перебірка.

Переглянута специфікація була подана 6 серпня 1906 року та 7 серпня була затверджена Бюро, отримавши штамп. Водотоннажність виросла до 18 600 т. Головною зміною, зазначеною Вотсом у супровідній записці, була протиторпедна перебірка по всій довжині силової установки та погребів, на відміну від екранів на «Дредноуті», які розташовувалися лише навпроти погребів. Встановлення такої перебірки було зумовлено проведеними експериментами. Перебірки йшли щонайменше у 3,35 м (11 футів) від борту судна, а в деяких місцях і далі. Їхня товщина змінювалася від 25 до 76 мм, залежно від відстані до борту.

Передбачалося, що ці перебірки будуть без розрізів, а вугілля з бортових бункерів буде підійматися над середньою палубою і тільки потім подаватиметься через внутрішні перебірки та вниз по жолобах до котлів. Але контролер флоту наказав прорізати двері у перебірці, як зазвичай, щоб через них можна було наповнювати та спорожняти бункери, а також евакуювати персонал, що займався завантаженням вугілля. Хоча жоден з кораблів не зазнав торпедного влучання, щоб перевірити надійність захисту, але вочевидь ці двері його погіршили.

На тій підставі, що снаряди, які потрапляють у верхню палубу, ймовірно, вибухнуть, не досягнувши барбетів, не було особливої причини збільшувати товщину барбетів під верхньою палубою. Натомість вони мали однакову товщину, щонайменше 8 дюймів. Товщину барбета, що виступав над верхньою палубою, бажано було збільшити, але вона була усього 0,76 м заввишки, тому це було визнано недоцільним, і товщину барбета залишили незмінною від головної палуби до самого верху. Барбети бортових башт «B» і «C» зробили товстішими — 254 мм, на тій підставі, що в них могло бути пряме влучання. Усі барбети нижче головної палуби мали товщину 127 мм. Перероблений проєкт отримав штамп Бюро 7 серпня 1906 року. Кораблі мали бути побудовані за два роки, починаючи з 1 січня 1907 року — один у Портсмуті, один в Девенпорті, та один за контрактом.

Конструкція

Озброєння