Ян Беніславський (польск. Jan Benisławski; у ряді джерел - Іван або Йоан; 1735-1812) - діяч Римо-Католицької Церкви в Російській імперії.
Біографія Ян Бениславський народився в 1735 в Інфлянтах, ще в юні роки вступив до ордену єзуїтів, 1768 р. прийняв священний сан. Після закриття ордена, за призначенням освітньої комісії (у яку сам входив), якийсь час був ректором брестських шкіл«Encykloped. powszechna» Olgelbrand’а, t. III..
Переселившись потім у Росію, Беніславський через свого родича Михельсона (відомого з упокорення Пугачовського повстання) познайомився з Потьомкіним і зумів повністю зачарувати його, а разом з тим придбати повну довіру, так що Потьомкін радився з ним про всі заходи, що стосувалися католицтва у Росії. Цією обставиною зуміли скористатися єзуїти на користь свого ордену. За допомогою Беніславського, який був у цьому випадку слухняним знаряддям єзуїтів, реалізовано проект про заснування в Росії посади римо-католицького архієпископа, яким був призначений Станіслав Богуш-Сестренцевич; на посаду ж коад'ютора призначено (1783 р.) Беніславського, чим хотіли паралізувати переваги, дані неугодному єзуїтам СестренцевичуТолстой. «Римский католицизм в России» (том II)..
В 1783 р. Ян Беніславський був посланий російським урядом до Риму для переговорів з Папою Римським про затвердження римо-католицького архієпископства в Російській імперії, а також про те, щоб залишити єзуїтів в Білорусії на колишніх підставах. Перед відправленням до Риму Беніславський мав аудієнцію у Катерини ІІ, яка сказала йому: «Пам'ятайте, що я доручила вам найважливішу справу для моєї держави»M. Godlewski, Jan Benisławski. Polski Słownik Biograficzny, t. I, 1935, s. 434-435 (tu podana data urodzin: 1736 i śmierci: 1806)..
1 березня 1783 р. Бениславський прибув до Риму і на третій день після приїзду прийнятий був Папою в урочистій аудієнції. Затвердивши Сестренцевича та Беніславського на посадах архієпископа та коад'ютора, Папа рішуче відмовився визнати канонічне існування єзуїтського ордену в Білорусії. Втім, після повернення до Росії Беніславський стверджував, ніби Папа словесно визнав законним існування ордена в Білорусії і не видав письмового документа лише внаслідок протесту бурбонських дворів; згодом Бениславський не посоромився це хибне своє свідчення підтвердити письмово і навіть присягою.
8 лютого 1784 року Ян Бениславський був хіротонізований нунцієм Аркетті в сан єпископа Гадаринського у Palaestina Secunda, а незабаром (19 березня) поїхав з Потьомкіним до Криму, де хотів займатися улаштуванням церковних справ через наплив колонізаторів з-за кордону. При заснуванні шести римо-католицьких єпископій у Росії Беніславського призначено суфраганом полоцьким; при цьому на нього покладено був обов'язок цензурувати книги, що друкувалися в полоцькій друкарні, але в 1800 р. Беніславський був відкликаний із посади цензора за появу в календарі на 1800 рік статті, наповненої похвалами англійському флоту (що було порушенням виданого тоді для журналістики наказу - відгукуватися осудами про все, що стосується Англії). Призначений в 1801 головою римо-католицької колегії, Беніславський віддався в розпорядження єзуїтів і вирішував усі справи за їх вказівками Piotr Nitecki, Biskupi Kościoła w Polsce w latach 965-1999. Słownik biograficzny, Instytut Wydawniczy "Pax", Warszawa, 2000..
Бениславським написано два твори: "Institutiones logicae see brevis tratatus de cultura ingenii" (Wilno, 1774) і "Rozmyślania dla księźy swieckich o powinnościachInstitutiones logicae seu brevis tractatus de cultura ingenii, Wilno 1774 (latīniski). z listów i Ewangelii wzięte" (2 т., Polock, 1779, Warsz. 1859).
У записці Сестренцевича, поданої ним імператору Олександру I, містяться дуже невтішні відгуки про Я. Бениславського - особливо щодо поведінки його в Римі, де він нібито "багато надав знаків благочестя свого нахабними і безсоромними вчинками"«Изображение происшествий в духовенстве Западного последования, в России пребывающем, от того времени, как поручено оное епископу, а ныне митрополиту Сестренцевичу Богушу» («Русский архив», 1870 года)..
Єпископ Беніславський був типовим єзуїтом. На його частку випала роль виконавця досить складних планів, спрямованих на підтримку ордену в одну з критичних хвилин його життя, і цю роль Беніславський виконав з успіхом, не розбираючи, звичайно, коштів. Він здобув прихильність Сестренцевича, чим скористався виключно для цілей ордену і митрополит розгадав його лише тоді, коли влада фактично виявилася вилученою з його рук: звідси пояснюються закиди в невдячності, розсипані в записці СестренцевичаНовый энциклопедический словарь.
Ян Бениславський помер 25 березня 1812 року в містечку (Берзпілська волость).
Польська поетеса (1747—1806) була дружиною Петра — брата Яна Беніславського.
Примітки
Література
Бениславский, Ян // Русский биографический словарь : в 25 томах. — СПб.—М., 1896—1918. Морошкин. «Иезуиты в России» (, 1867—70).