Араго́нська Коро́на (; ; ; ) — монархічне державне утворення в Європі, що існувало у 1162—1716 роках на північному сході Піренейського півострова. Займала територію сучасної північно-східної Іспанії. Постала в результаті матримоніального союзу між графом Барселони Рамоном-Беренгером IV та королевою Арагону Петронілою (1137). Була певним типом конфедерації Арагонського королівства і графства Барселони, до якої пізніше було включено інші держави та території. У цьому сенсі, Корону Арагону не слід плутати із будь-якою з її складових частин, як наприклад Арагонське королівство, що дало ім'я цьому союзу. Керувалася королями, що носили титул арагонських королів і барселонських графів. Столицею було місто Сарагоса.
У XIV—XV століттях, на піку своєї могутності, Арагонська корона була найсильнішою морською державою, що контролювала землі східної Іспанії (Валенсія) і південної Франції, а також свою розлогу «середземноморську імперію» — Балеарські острови, Сицилію, Корсику, Сардинію, Мальту, Південну Італію (з 1442) і частину Греції (до 1388). Залежні території мали широкі самоврядні права. Офіційною мовою була латина, але широко вживалися арагонська, кастильська, каталонська, сицилійська, окситанська, грецька, неаполітанська. 1469 року, внаслідок династичного шлюбу католицьких королів, об'єдналася з Кастильською Короною, утворивши королівство Іспанія.
Титул Арагонської корони в числі додаткових титулів використовувався іспанськими монархами до 1716 року, коли їх було скасовано декретами Нуева-Планта, внаслідок поразки претендента на трон, якого підтримували колишні держави, що складали Корону Арагона, у Війні за іспанську спадщину. Фактично перестала бути самостійною державою ще за правління Філіпа II. Остаточно ліквідована 1716 року за наказом іспанського короля Філіпа V після війни за іспанську спадщину.
Назва
Назви королівства У 1289 році, під час проведення засідання арагонського парламенту у місті Монсоні (, ), ті території, які входили до Арагонського королівства офіційно було названо Corona Reial (Королівська корона), Ceptre Reial (Території під королівським скіпетром) та Corona d'Aragó i de Catalunya (Короною або Королівством Арагону та Каталонії). Від XIV ст. вживалися коротші назви — Corona d'Aragó (Арагонська корона), regnes d'Aragó (Арагонські королівства) або просто Aragó (Арагон).
У сучасні часи для позначення цього середньовічного королівства побутують також назви Confederació catalanoaragonesa (Каталонсько-арагонська конфедерація), Corona catalanoaragonesa (Каталонсько-арагонська корона або королівство) та Catalunya-Aragó (Каталонія-Арагон).
Титули суверенів Хоча король Арагону Раміро ІІ і передав графу Барселони Рамону Барангеру IV владу над Арагоном, що засвідчила клятва вірності арагонської шляхти графові Барселони, Рамон Барангер IV не носив титул короля Арагону, але офіційно називався князем і володарем Арагону.
Його наступники, починаючи з його сина Альфонсо ІІ (1162 р.), носили титул король Арагону і граф Барселони, до якого додавалися титули на позначення нових земель, що входили до складу Арагонського королівства.
Опис
Провідними економічними центрами Корони Арагону були Барселона й Валенсія. Політичним центром була Сарагоса, де у соборі Сан-Сальвадор («Ла Сео») коронувались королі. Місто Пальма на острові Майорка, було ще одним важливим містом і морським портом корони.
Зрештою Корона Арагону включала до свого складу Арагонське королівство, Каталонське князівство, Валенсійське королівство, Майорканське королівство, Сицилійське королівство й Мальту, Сардинське королівство, а також на деякий період — Прованс, Неаполітанське королівство, Неопатрійське та Афінське герцогства.
Країни Піренейського півострова, починаючи з 722 року, провели багато часу у періодичній боротьбі, що отримала назву Реконкіста. Це була боротьба північних християнських королівств проти дрібних мусульманських тайф на півдні півострова, а також одна проти одної.
У пізньому середньовіччі, південна експансія Арагонської корони зустрілась із Кастильським просуванням на схід в районі Мурсії. У зв'язку з цим, подальша Арагонська експансія сконцентрувалась на Середземномор'ї, діючи в напрямку Греції та Берберії. Знамениті легкі піхотинці з територій Арагону — альмогавари, в якості найманців брали участь у створенні цієї середземноморської імперії, а надалі змогли знайти собі місце як найманці у всіх країнах південної Європи.
Є думка (зафіксована, наприклад, у «Llibre del Consolat del Mar», написаній каталанською мовою, одному з найстаріших зводів морських законів у світі), що Корону Арагону слід вважати імперією, що правила Середземномор'ям упродовж століть, розповсюджуючи свою владу усім морем. Дійсно, в зеніті своєї могутності, вона була однією з основних сил в Європі.
Втім, її різні території були слабо пов'язані між собою, що суперечить традиційним уявленням про імперію. Сучасний дослідник маркіз де ЛозояMarqués de Lozoya, Tomo Segundo de Historia de España, Salvat, ed. of 1952, page 60: «El Reino de Aragon, el Principado de Cataluña, el Reino de Valencia y el Reino de Mallorca, constituyen una confederación de Estados». визначає Арагонську корону скоріше як конфедерацію, аніж централізоване королівство, не кажучи вже про імперію. У жодному офіційному документі не зустрічається слово «імперія» (Imperium або споріднений термін), вона вважалась династичним союзом окремих королівств.
Історія
Укладення союзу Каталонії і Арагону в 1137 році Головні статті: Арагонське королівство, Барселонське графство
Арагонська «імперія» заснована в 1137 році, коли Арагонське королівство і Барселонське графство об'єднались династичним союзомThomas N. Bisson. The Medieval Crown of Aragon: A Short History Oxford, England-1986, через укладення шлюбу між графом Барселони Рамоном Беренгером IV та королевою Арагону Петронілою Арагонською. Цей союз вже у XIV ст. буде підтверджено Педро IV Арагонським Церемонним (арагонською Pietro IV d'Aragón lo Zeremonioso, ). Сам Рамон Баренгер IV обрав для використання титул володаря Арагону, оскільки це було більш престижно, ніж титул барселонського графа. Саме тому з 1162 року барселонська графська лінія офіційно перестає існувати: син Рамона вже називався королем Арагону, а не графом Каталонії. Незважаючи на це, Каталонія та Арагон зберегли всі свої традиційні права: зокрема у Каталонії було збережено один з перших парламентів у Європі (який виник трохи згодом) — «Кортс каталанас» (): вперше, як представницький орган дворянства, духівництва та містян він зібрався 1289 року. Каталонський парламент було визнано офіційним органом у 1359.
За часів правління Рамона Баранге IV було завойовано Льєйду та Туртосу, тобто завершилося об'єднання всієї території, яка охоплює сучасну Каталонію. Ця територія включала землі на південний захід від історичної Іспанської Марки, і стала відома як Нова Каталонія. Каталонці заселили ці нові землі до кінця XII ст.
Син Рамона Беренгера IV та Петроніли Арагонської — Альфонсо II зійшов на віднині спільний трон у 1162 році. Усі землі, якими він правив почали називати Короною Арагону для більшого престижу титулу.
Арагонське королівство
Протягом кількох наступних століть Арагонське королівство стає однією з найголовніших держав у Європі, великою морською імперією, володіння якої знаходилися головним чином у Західному Середземномор'ї, включаючи захоплену Валенсію, Балеарські острови, Сардинію, а також Сицилію, якою арагонські королі керували завдяки династичному союзу.
Альфонсо II, використовуючи сприятливі обставини, спробував завоювати Валенсію, але можливість було втрачено, коли Санчо VI Наваррський вторгся в Арагон. Для забезпечення подальшого захисту арагонських кордонів Альфонсо II підписав Касорлську угоду з королем Кастилії Альфонсо VIII. Ця угода також визначала перспективу подальшого розширення держав: королям Арагону відходила Валенсія, Мурсія — Кастилії.
Окрім того, Арагонським королівством провадилася політика зміцнення своєї влади у Провансі, однак 1213 року короля Педро II Арагонського Католика (, арагонською Pietro II d'Aragón lo Catolico) було вбито у битві при Муреті і цей «політичний проект» було забуто. Його наступник Хайме І Арагонський 1227 року завершив об'єднання свого успадкованого королівства та розпочав нові завоювання. За наступні 25 років саме він завоював Майорку та значну частину Валенсійського королівства. З Корбейською угодою 1258 року, що базувалась на принципі природних кордонів, французькі претензії на Каталонію зійшли нанівець. Головною її умовою було припинення арагонського впливу на північ від Піренеїв. Хайме I усвідомлював, що трата сил та енергії у спробах утримати спірну з Францією територію може закінчитись тільки катастрофою. У січні 1266 року він узяв в облогу і захопив Мурсію, заселивши її своїми людьми, переважно каталонцями, а потім повернув Мурсію Кастилії відповідно до Касорлської угодиThomas N. Bisson. The Medieval Crown of Aragon: A Short History Oxford, England-1986. стор. 67.
Завдяки королю Майорки Хайме II, Майорка, разом із графствами Сердінія, Руссільйон та сеньйорією Монпельє, зберігали свою незалежність із 1276 до 1279 року, ставши після цього васалом Корони і 1344 року увійшовши до складу Корони Арагону.
Королівство Валенсія, яке було нещодавно засновано на базі мавританської тайфи, стало третім членом Корони (правовий статус Майорки все ж відрізнявся від статусу Арагону, Каталонії та Валенсії).
У 1282 сицилійці повстали проти Анжуйської гілки дому Капетингів, перебивши в ході Сицилійської вечірні весь французький гарнізон. За п'ять місяців по тому Педро III Арагонський приймає пропозицію повстанців прийняти корону Сицилії, висаджується у Трапані, де зустрічає теплий прийом. Профранцузьки налаштований папа Мартин IV відлучив Педро III від церкви, проголосивши його скинутим і запропонував королівство Арагон Карлу Валуа, сину французького короля Філіпа IIIThomas N. Bisson. The Medieval Crown of Aragon: A Short History Oxford, England-1986. стор. 87-88. Почався довгий етап боротьби за володіння короною Сицилійського королівства.
Коли Педро III вирішив не розповсюджувати дію арагонських фуерос у Валенсії, представники міст і знаті зібрали кортеси в Сарагосі й зажадали від короля підтвердження своїх привілеїв. Король підтвердив їх 1283 року. Після чого виник союз для захисту традиційних вольностей — Арагонська унія, яка започаткувала посаду хустісьї, що виконував роль посередника між королем та арагонською знаттю. З усіх спірних питань рішення хустісьї було обов'язковим. Король зобов'язався скликати кортеси не рідше одного разу на рік і радитись із ними з усіх поточних справ. Його син і наступник Альфонс III () завоював Менорку, а другий син Педро III — Хайме II, який спочатку став володарем Сицилії, а потому, після свого старшого брата, став королем Арагону, завоював Сардинію і завершив завоювання усіх земель королівства Валенсії. Саме за Хайме ІІ () Арагон досягнув піку розвитку у Середньовіччі. За грантом папи Боніфація VIII для Хайме II, королівства Сардинії та Корсики були приєднані до Корони 1297 року, хоча до того моменту вони вже понад століття перебували під контролем Арагонської корони.
Після одруження Педро IV з Елеонорою Сицилійською 1381 року, під владу Корони перейшли герцогства Афінське та Неопатрійське. Утім, грецькі володіння невдовзі відійшли Неріо I Аччаюолі, у 1388 році, а Сицилія на період з 1395 до 1409 року відійшла до рук Мартина I Молодшого. У 1442 році Неаполітанське королівство було завойовано Альфонсо V Арагонським.