Луїза Вайс (; 25 січня 1893, Аррас — 26 травня 1983, Париж) — французька письменниця, журналістка, феміністка та європейська політична діячка.

Щороку Фонд Луїзи Вайс присуджує нагороду автор/ці чи установі, які зробили найбільший внесок у розвиток науки про мир, покращення людських стосунків і зусилля на благо Європи.

Життєпис Луїза Вайс народилася в Аррасі, Па-де-Кале, у космополітичній родині в Ельзасі. Її батько, Поль Луїс Вайс (1867—1945), гірничий інженер, був видатним ельзаським протестантом із Ла Петіт-П'єрр.«Louise Weiss» on the Jewish Woman's Archive Предки її єврейської матері, Жанни Фелісі Жаваль (1871—1956), походили з маленького ельзаського містечка Сеппуа-ле-Ба.«Louise Weiss» on judaisme.sdv.fr Її дідом по материнській лінії був Луї Еміль Жаваль. Через матір вона була племінницею Аліси Вейллер (до шлюбу Джавал) і двоюрідною сестрою Поля-Луїса Вейллера, сина Аліси та Лазара Вейллера. Однією з її сестер була Дженні Обрі.

Виросла в Парижі з п'ятьма братами і сестрами, навчалася на вчительку проти волі своєї сім'ї, була викладачкою у середній школі мистецтв і здобула ступінь Оксфордського університету. З 1914 по 1918 рік вона працювала військовою медсестрою і заснувала госпіталь у Кот-д'Армор. З 1918 по 1934 рік видавала журнал . З 1935 року до початку Другої світової війни виступала за надання жінкам виборчого права. 1936 року балотувалася на парламентських виборах у Франції (п'ятий округ Парижа). Під час війни брала активну участь у французькому русі Опору. Вона стверджувала, що була учасницею мережі Patriam Recuperare; однак це офіційно спростували учасники мережі. Також вона була головною редакторкою секретного журналу «Nouvelle République» з 1942 по 1944 рік. 1945 року разом з Вайс заснувала Інститут полемології (дослідження війни та конфліктів) у Лондоні. Подорожувала Середнім Сходом, Японією, Китаєм, В'єтнамом, Африкою, Кенією, Мадагаскаром, Аляскою, Індією, знімала документальні фільми та писала звіти про свої подорожі. 1975 року двічі намагалася вступити до Французької академії. 1979 року стала членкинею Європейського парламенту від партії Голлістів (нині Республіканці).

Померла 26 травня 1983 року в Парижі.

Журналістська діяльність Під час Першої світової війни Вайс опублікувала свої перші повідомлення в пресі під псевдонімом. У Парижі познайомилася з представниками країн, які прагнули до незалежності, такими як Едвард Бенеш, Томаш Масарик і Мілан Штефанік, з якими мала стосунки. Між 1919 і 1939 роками вона часто їздила до Чехословаччини. 1918 року заснувала щотижневу газету (Нова Європа), яку видавала до 1934 року. Томас Манн, Густав Штреземанн, Рудольф Брайтшайд і Арістід Бріан були серед її співавторів у статтях.

Європа мріяла про об'єднання, і в 1930 році Луїза Вайс заснувала «Ecole de la Paix» (Школу миру), приватний інститут міжнародних відносин. Після захоплення влади націонал-соціалістами в Німеччині можливість об'єднання була вичерпана.

Феміністичний активізм У 1934 році Луїза Вайс заснувала асоціацію Les femmes nouvelles (Нова жінка) разом із Сесіль Брунсвік і боролася за посилення ролі жінок у суспільному житті. Вона брала участь у кампаніях за право жінок голосувати у Франції, організовувала суфражистські команди, брала участь у демонстраціях та одного разу була прикута до вуличного ліхтаря в Парижі разом з іншими жінками. 1935 року подала позов проти «нездатності жінок голосувати» перед французькою Державною радою.

Політична діяльність У 1979 році Луїза Вайс балотувалася як кандидатка від Голлістської партії на перших європейських виборах у 1979 році. 17 липня 1979 року обрана депутаткою Європарламенту від Франції від Європейської народної партії. На момент перших виборів, у віці 86 років, вона була найстаршою членкинею парламенту і, отже, його першою «найстаршою членкинею». Вона залишалася членкинею Європарламенту та найстаршою членкинею аж до своєї смерті 26 травня 1983 року у віці 90 років.

Головну будівлю парламенту в Страсбурзі названо іменем Луїзи Вайс.

Музей Луїзи Вайс Розділ муніципального музею Саверна присвячений життю та творчості Луїзи Вайс. Тут представлена колекція з 600 предметів, які вона заповідала місту в 1981 і 1983 роках, а також історичні документи, що стосуються її кар'єри.

Роботи

Політичні праці

La République Tchécoslovaque, 1919 Мілан Стефаник, Прага 1920

Біографії

Souvenirs d'une enfance républicaine, Париж, 1937 Ce que femme veut, Париж, 1946 Mémoires d'une Européenne, Париж 1968—1976

Романи

Délivrance, Париж 1936 Марсельєза, т. I і II Париж, 1945; том. III Париж 1947 Сабіна Легран, Париж 1951 Dernières Voluptés, Париж, 1979

Театральні роботи Arthur ou les joies du suicide Sigmaringen ou les potentats du néant Le récipiendaire La patronne Adaptation des Dernières Voluptés

Книги про подорожі

L'or, le camion et la croix, Париж, 1949 Le voyage enchanté, Париж, 1960 Le Cachemire, Les Albums des Guides Bleus, Париж, 1955

Соціологічний нарис

Lettre à un embryon, Париж 1973

Мистецтво, археологія та фольклор

Contes et légendes du Grand-Nord, Париж, 1957

Вшанування Головну будівлю Європейського парламенту в Страсбурзі названо іменем Луїзи Вайс. Її іменем названо вулицю в 13-му окрузі Парижа. Початкову школу, побудовану Фріцем Бебло в Страсбурзі-Нойдорфі, тепер названо її іменем. Почесна членкиня Вищої університетської ради в Страсбурзі. Лауреатка премії Роберта Шумана. Велика офіцерка ордена Почесного легіону. Офіцерка ордена Білого Лева, 1924 рік.

Примітки

Посилання

Біографія Музей Луїзи Вайс у замку Рохан, Саверн

L'Association des Journalistes Européens організовує премію Луїзи Вайс для європейської журналістики щороку, починаючи з 2005 року. Вікі Карон, Біографія Луїзи Вайс, Енциклопедія єврейських жінок