Джеральд Броссо Ґарднер (13 червня 1884 — 12 лютого 1964), також відомий під магічним ім'ям Scire - англійський вікканець, а також письменник і антрополог-аматор і археолог. Відіграв важливу роль у приверненні уваги громадськості до неоязичницької релігії Вікка, написавши деякі з її остаточних релігійних текстів і заснувавши традицію Ґарднеріанської Вікки.

Народився в заможній родині в Бланделл-Сендсі, Ланкашир, Ґарднер провів більшу частину свого дитинства за кордоном на Мадейрі. У 1900 році він переїхав до колоніального Цейлону, а потім у 1911 році до Малаї, де працював державним службовцем, самостійно розвиваючи інтерес до корінних народів і пишучи статті та книгу про їхні магічні практики. Після виходу на пенсію в 1936 році він відправився на Кіпр, написавши роман «Прибуває богиня» (A Goddess Arrives), а потім повернувся до Англії. Оселившись поблизу Нью-Форест, він приєднався до окультної групи Розенкрейцерського Ордену Кротонського Товариства, через яку, за його словами, він зіткнувся з Нью-Форестським шабашем, до якого його посвятили в 1939 році. Вважаючи, що ковен є залишком дохристиянського відьомського культу, який обговорювався в роботах Марґарет Мюррей, він вирішив відродити віру, доповнивши ритуали ковену ідеями, запозиченими з масонства, церемоніальної магії та творів Алістера Кроулі, щоб сформувати Ґарднеріанську традицію Вікки.

Переїхавши до Лондона в 1945 році, він мав намір пропагувати цю релігію, привертаючи увагу засобів масової інформації та пишучи про це в High Magic's Aid (1949), Witchcraft Today (1954) і The Meaning of Witchcraft (1959). Заснувавши вікканську групу, відому як шабаш Брікет Вуд, він ввів у релігію ряд верховних жриць, у тому числі Дорін Валіенте, Лоїс Борн, Патрицію Кроутер та Елеонор Боун, завдяки яким ґарднеріанська спільнота поширилася по всій Британії, а згодом по Австралії та Сполучених Штатах наприкінці 1950-х — на початку 1960-х років. Деякий час співпрацюючи з Сесілом Вільямсоном, Ґарднер також став директором Музею Магії та Чаклунства на острові Мен, яким керував до самої смерті.

Ґарднер є міжнародно визнаним «батьком Вікки» серед язичницьких та окультних спільнот. Його заяви щодо шабашу Нью-Форест були широко досліджені, і Ґарднер був предметом дослідження істориків та біографів Ейдана Келлі, Рональда Гаттона та Філіпа Гесельтона.

Раннє життя

Дитинство: 1884–99 Сім'я Ґарднера була заможною та належала до вищого середнього класу, керувала сімейною фірмою «Джозеф Ґарднер і сини», яка називала себе «найстарішою приватною компанією з торгівлі деревиною в Британській імперії». Спеціалізуючись на імпорті листяної деревини, компанія була заснована в середині 18 століття Едмундом Ґарднером (нар. 1721), підприємцем, який згодом став Фріменом Ліверпуля.Гесельтон 2012a, ст. 6–9. Батько Джеральда, Вільям Роберт Ґарднер (1844—1935) був молодшим сином Джозефа Ґарднера (нар. 1791), на честь якого була перейменована фірма, і який разом із дружиною Марією мав п'ятьох синів і трьох дочок. У 1867 році Вільяма відправили до Нью-Йорка для захисту інтересів сімейної фірми. Тут він познайомився з американкою Луїзою Бургелю Енніс, дочкою оптового продавця канцтоварів; вступивши в стосунки, вони одружилися на Мангеттені 25 листопада 1868 року. Після візиту до Англії пара повернулася до США, де оселилися в штаті Нью-Йорк.Гесельтон 2012a, ст. 11–18. Саме тут у 1870 році народилася їхня перша дитина, Гарольд Енніс Ґарднер. У якийсь момент протягом наступних двох років вони повернулися до Англії, а до 1873 року оселилися у Ґлені, великому вікторіанському будинку в Бландел-Сендсі в Ланкаширі, на північному заході Англії. Саме тут у 1874 році народилася їхня друга дитина, Роберт «Боб» Маршалл ҐарднерГесельтон 2012a, ст. 18–19, 23

У 1876 році сім'я переїхала в один із сусідніх будинків, і саме тут у п'ятницю, 13 червня 1884 року, народився третій син пари, Джеральд Бросо ҐарднерГесельтон 2012a, p. 29. У 1886 році народилася четверта дитина, Френсіс Дуґлас Ґарднергесельтон 2012a, ст. 29.. Джеральд рідко бачив Гарольда, який продовжив вивчати право в Оксфордському університеті, але більше бачив Боба, який малював для нього картини, і Дуґласа, з яким він ділив дитячу кімнату. Ґарднери найняли ірландську няню на ім'я Джозефіна «Ком» Маккомбі, якій доручили піклуватися про молодого Джеральда; вона згодом стане домінуючою фігурою в його дитинстві, проводячи з ним набагато більше часу, ніж його батьки.Брейслін 1960, ст. 14; Гесельтон 2012a, ст. 29–31. Ґарднер страждав на астму з юності, особливо відчуваючи труднощі в холодні ланкаширські зими. Його няня запропонувала відвезти Джозефа в тепліший клімат за кордон за рахунок його батька, в надії, що це поліпшить його цей стан.Брейслін 1960, ст. 14; Гесельтон 2012a, ст. 32. Згодом, улітку 1888 року, Джеральд і Ком вирушили через Лондон до Ніцци на півдні Франції. Після кількох років, проведених у Середземному морі, у 1891 році вони вирушили на Канарські острови, і саме тут Ґарднер вперше зацікавився зброєю.Брейслін 1960, p. 15; Гесельтон 2012a, pp. 33–34. Звідти вони попрямували до Аккри в Золотому узбережжі (сучасна Гана).Брейслін 1960, ст. 17; Гесельтон 2012a, ст. 35–36 За Аккрою послідував візит до Фуншалу на португальській колонії Мадейра; вони проведуть більшу частину наступних дев'яти років на острові, повертаючись до Англії лише на три-чотири місяці вліткуБрейслін 1960, ст. 18; Гесельтон 2012a, ст. 36..

Згідно з першим біографом Ґарднера, Джеком Брейсліном, Ком була дуже кокетливою і «явно дивилася на ці поїздки як на пошуки чоловіків», розглядаючи Ґарднера як незручністьБрейслін 1960, ст. 17; Гесельтон 2012a, ст. 34–35. Як наслідок, він здебільшого був кинутий напризволяще, витрачаючи час на прогулянки, знайомства з новими людьми та вивчення місцевих культур.Гесельтон 2012a, ст. 39. На Мадейрі він також почав коллекціонувати зброю, багато з якої були залишками часів наполеонівських війн, виставляючи її на стіні свого готельного номера.гесельтон 2012a, ст. 39–40. Через хворобу та вічні закордонні поїздки Ґарднер зрештою ніколи не відвідував школу та не здобув формальної освіти.Гесельтон 2012a, ст. 31. Він навчився читати, переглядаючи примірники журналу The Strand Magazine, але його писемність видавала його неосвіченість протягом всього його життя, з надзвичайно ексцентричним правописом і граматикою.Брейслін 1960, ст. 19; Гесельтон 2012a, ст. 40. Будучи ненажерливим читачем, однією з книг, що найбільше вплинула на нього в той час, була «Смерті немає» (There Is No Death) (1891) Флоренс Марріат, де йдеться про спіритуалізм, і завдяки якій він отримав тверду віру в існування загробного життя.Брейслін 1960, ст. 19–20; Гесельтон 2012a, ст. 40–41.

Цейлон і Борнео: 1900–11 У 1900 році Ком одружилася з Девідом Елкінгтоном, одним з її численних наречених, який володів чайною плантацією в британській колонії Цейлон (сучасна Шрі-Ланка).Брейслін 1960, ст. 20; Гесельтон 2012a, ст. 43–44. З Ґарднерами було домовлено, що Джеральд буде жити з нею на чайній плантації під назвою Ladbroke Estate в районі Маскелія, де він зможе навчитися справі продажу чаю.Брейслін 1960, ст. 22–23; Гесельтон 2012a, ст. 44, 46. У 1901 році Ґарднер і Елкінгтони ненадовго жили в бунгало в Канді, де сусіднє бунгало щойно покинули окультисти Алістер Кроулі та Чарльз Генрі Аллан БеннетГесельтон 2012a, ст. 47–48.. За кошти свого батька Ґарднер пройшов підготовку на «повзучого»Повзучим (з англ. creeper) називали людину, яка була учнем досвідченого менеджера, щоб навчитися справі посадки чаю. («Ceylon Tea Industry». The Ceylon Planters' Association.) або стажиста плантатора, дізнавшись усе про вирощування чаю; хоча йому не подобалася «похмура безкінечність» цієї роботи, йому подобалося бути на природі та поблизу лісу.Брейслін 1960, ст. 26; Гесельтон 2012a, ст. 48–49. Він жив у Елкінгтонів до 1904 року, коли переїхав у власне бунгало і почав заробляти на життя, працюючи в чайному маєтку Non Pareil під Рівнинами Гортон. Він проводив більшу частину свого вільного часу, полюючи на оленів і мандруючи місцевими лісами, знайомлячись з сингальськими тубільцями та виявляючи великий інтерес до їхніх буддистських віруваньБрейслін 1960, ст. 27, 30; Гесельтон 2012a, ст. 50–52.. У грудні 1904 року його батьки та молодший брат відвідали його, а батько попросив інвестувати в каучукову плантацію, якою Ґарднер мав керувати; розташовану поблизу села Беліхіл Оя, він був відомий як маєток Атланта, але дозволив йому багато свободного часу.Брейслін 1960, ст. 28–29; Гесельтон 2012a, ст. 52–53. Досліджуючи свій інтерес до зброї, у 1907 році Ґарднер приєднався до стрілецького корпусу цейлонських плантаторів, місцевого добровольчого загону, що складався з європейських плантаторів чаю та каучуку, які мали намір захистити свої інтереси від іноземної агресії чи внутрішнього повстання.Брейслін 1960, ст. 34; гесельтон 2012a, ст. 55–56

У 1907 році Ґарднер повернувся до Британії на кілька місяців у відпустку, проводячи час зі своєю сім'єю та приєднавшись до Легіону прикордонників, ополчення, заснованого для відбиття загрози німецького вторгненняГесельтон 2012a, ст. 57–59.. Під час свого візиту Ґарднер провів багато часу з родиною Сердженсонів. Ґарднер здружився з цією частиною своєї родини, яку його батьки-англікани уникали, оскільки вони були методистами. За словами Ґарднера, Сердженсони говорили з ним про паранормальні явища; Патріарх родини Тед Сердженсон вважав, що в його саду живуть феї, і казав: «Я часто відчуваю, що вони тут, а іноді я навіть їх бачу», хоча він охоче допускав можливість, що все це було його уява.Брейслін 1960, ст. 121; Гесельтон 2012a, ст. 59–62. Саме від Сердженсонів Ґарднер дізнався сімейної чутки про те, що його дід Джозеф був практикуючим відьмом після того, як його коханка навернула його до цієї практики.Брейслін 1960, ст. 123; Гесельтон 2012a, ст. 62–66. Ще одне непідтверджене сімейне вірування, стверджуване Ґарднером, полягало в тому, що його шотландська прародичка, Ґрісселл Ґерднер, була спалена як відьма в Ньюбургу в 1610 році.Гесельтон 2012a, ст. 3–4.

Наприкінці 1907 року Ґарднер повернувся на Цейлон і почав керувати каучуковою плантацією. У 1910 році він був посвячений у масони-учні. Ґарднер надавав великого значення цій новій діяльності; Щоб відвідати масонські зібрання, йому доводилося влаштовувати відпустку на вихідні, проходити 15 миль до найближчої залізничної станції в Гапутале, а потім сідати на поїзд до міста. Він досяг другого і третього ступенів масонства протягом наступного місяця, але цей ентузіазм, здається, також згас, і він пішов у відставку наступного року, ймовірно, тому, що мав намір покинути Цейлон.Брейслін 1960, ст. 35; Гесельтон 2012a, ст. 66–67. Експеримент із вирощування каучуку в маєтку Атланта виявився відносно невдалим, і батько Ґарднера вирішив продати майно в 1911 році, залишивши Джеральда безробітним.Брейслін 1960, ст. 36; Гесельтон 2012a, ст. 67–68.