Отто Гшвантлер ( — ) — австрійський філолог, керівник Інституту германістики Віденського університету. Спеціалізувався на вивченні ранньої германської літератури.
Біографія Отто Гшвантлер народився у Бріксен-ім-Тале у Тіролі, Австрія, 13 квітня 1930 року, третьою дитиною у сім'ї Антона й Анни Гшвантлерів. Його батько був шевцем. Він закінчив вісім класів у своєму рідному містечку. Гшвантлер спочатку опановував справу шевця у свого батька. Після навчання в гімназії та закінчення школи з відзнакою, вивчав німецьку, англійську мови й історію в Інсбруку. У 1952 році вступив до Мюнхенського університету Людвіга-Максиміліана, де навчався під керівництвом Отто Гефлера. Гшвантлер став близьким помічником свого наставника, якого він супроводжував до Віденського університету у 1957 році. У Відні Гшвантлер здобув ступінь доктора філософії, захистивши дисертацію про ранню германську літературу. За цю дисертацію президент Адольф Шарф нагородив його Sub auspiciis Praesidentis, що є найвищою відзнакою за академічні досягнення в Австрії. Гшвантлер був відомий своєю скромністю. У 1961 році він отримав річну стипендію в Уппсальському університеті. Він габілітувався під керівництвом Гефлера у 1971 році, захистивши дисертацію з германської філології. Разом із Гельмутом Бірханом і Петером Візінгером Гшвантлер належав до кола найближчих учнів Гефлера, які жартома себе називали «Drachenrunde» («клуб драконів»).
Гшвантлер був спеціалістом з «Едди», рунології, ранньої германської літератури та християнізації германських народів. Гшвантлер очолював Інститут германських досліджень Віденського університету до 1996 року. У 1992 році, після тривалих зусиль, Гшвантлеру вдалося створити скандинавістичні студії як окреме дослідження в університеті. Зрештою він пішов на пенсію як емерит, але продовжував викладати та досліджувати, зокрема на своєму рідному південнобаварському діалекті.
Гшвантлер був ревним католиком й активно займався гірським спортом. Він захворів на хворобу Паркінсона після дорожньо-транспортної пригоди, і протягом багатьох років про нього піклувалася його дружина Гертрауд. Гшвантлер помер у Відні 31 жовтня 2016 року у віці 86 років.
Визнання
1971: Премія кардинала Інцера за гуманні досягнення 1990: Лицарський хрест ордену Ісландського сокола
Вибіркові праці
Christus, Thor und die Midgardschlange. In: Festschrift für Otto Höfler zum 65. Geburtstag. Hrsg. Helmut Birkhan und Otto Gschwantler. Bd. I, Wien 1968, S. 145—168. Versöhnung als Thema einer heroischen Sage. In: Beiträge zur Geschichte der deutschen Sprache und Literatur (West) 97 (1975), S. 230—262. Die Heldensage von Alboin und Rosimund. In: Festgabe für Otto Höfler zum 75. Geburtstag. Hrsg. Helmut Birkhan. Wien, Stuttgart 1976 (= Philologica Germanica 3), S. 214—254. Formen langobardischer mündlicher Überlieferung. In: Jahrbuch für Internationale Germanistik 11 (1979), S. 58–85. Älteste Gattungen germanischer Dichtung. In: Neues Handbuch der Literaturwissenschaft, Bd.6. Europäisches Frühmittelalter. Hgrs. Klaus von See. Wiesbaden 1985, S. 91–123. Zeugnisse zur Dietrichsage in der Historiographie von 1100 bis gegen 1350. In: Heldensage und Heldendichtung im Germanischen. Hrsg. Heinrich Beck. Berlin/New York 1988 (= Ergänzungsbände zum Reallexikon der Germanischen Altertumskunde 2), S. 35–80. Heldensage als Tragoedia. In: 2. Pöchlarner Heldenliedgespräch. Die historische Dietrichepik. Hrsg.: Klaus Zatloukal. (= Philologica Germanica 13). Wien 1992, S. 39–67. Runeninschriften als Quelle der Frömmigkeitsgeschichte. In: Runeninschriften als Quellen interdisziplinärer Forschung. In Zusammenarbeit mit Sean Nowak, Hrsg. Klaus Düwel. Berlin / New York 1998 (= Ergänzungsbände zum Reallexikon der Germanischen Altertumskunde 15), S. 738—765. Vollständige Bibliographie der wissenschaftlichen Schriften in: Otto Gschwantler, Heldensage und Bekehrungsgeschichte. Gesammelte Aufsätze zur germanischen Heldensage in der Historiographie des Mittelalters und zur Bekehrungsgeschichte Skandinaviens. Hrsg. Rudolf Simek, Wien 2010, S. 507—511. Heldensage in der Historiographie des Mittelalters. Wien, 1971
Примітки
Джерела
Vänbok. Festgabe für Otto Gschwantler zum 60. Geburtstag. Hg.v. Imbi Sooman. VWGÖ Wien 1990.
Посилання