Артур Ерік Роутон Гілл (22 лютого 1882, Брайтон, Велика Британія — 17 листопада 1940, Лондон, Велика Британія) — англійський скульптор, різак літер, дизайнер гарнітури та гравюр. Незважаючи на те, що Оксфордський словник національної біографії описує Е. Гілла як «найвидатнішого художника-ремісника 20 століття: геніального різака літер і шрифтів», він також є фігурою, яка викликає значні суперечки після викриття його сексуального насильства над двома своїми дочками.
Ерік Гілл народився в Брайтоні та виріс у Чичестері, де навчався в місцевому коледжі до переїзду у Лондон. Там він працював підмайстром у фірмі церковних архітекторів і відвідував вечірні заняття з кам'яної кладки та каліграфії. Е. Гілл приппиниив архітектурне навчання і заснував бізнес з вирізання меморіальних написів для будівель і надгробків. А також почав розробляти заголовки розділів і титульні сторінки для книг.
У молодості Е. Гілл був членом Товариства Фабіана, але згодом покинув його. До 1907 року він ототожнював себе з Рухом мистецтв і ремесел і читав лекції та виступав проти очевидних недоліків руху. У 1913 році став римо-католиком і залишився ним до кінця свого життя. Він заснував низку ремісничих громад, кожна з яких мала каплицю в центрі та з акцентом на ручній праці на відміну від більш сучасних промислових методів. Перша з цих громад була в Дітчлінгу в Сассексі, де Е. Гілл заснував Гільдію Святого Йосипа і Святого Домініка для католицьких майстрів. Багато членів Гільдії, включаючи Гілла, також були членами Третього Ордену Св. Домініка, мирського підрозділу Ордену Домініканців. У Дітчлінгу Е. Гілл та його помічники створили кілька відомих військових меморіалів, у тому числі в Чирку на півночі Уельсу та в Трампінгтоні поблизу Кембриджа, а також численні роботи на релігійні теми.
У 1924 році сім'я Гіллів покинула Дітчлінг і переїхала до ізольованого, занедбаного монастиря в Капел-і-Ффін в Чорних горах Уельсу. Ізоляція Капел-і-Ффіна відповідала бажанню Е. Гілла дистанціюватися від світського та індустріалізованого суспільства, і час, проведений там, виявився одним із найпродуктивніших у його мистецькій кар'єрі. У Капел-і-Ффін Е. Гілл створив скульптури «Сплячий Христос» (1925), «Осадження» (1925) і «Людство» (1927). Там же створив гравюри для серії книг, опублікованих видавництвом Golden Cockerel Press, які вважаються однією із найкращих у своєму роді, та розробив шрифти Perpetua, Gill Sans і Solus. Після чотирьох років у Капел-і-Ффін Е. Гілл з сім'єю переїхав в будинок у Спіні в Бакінгемширі. Відтоді, в останнє десятиліття свого життя, Е. Гілл став відомим архітектурним скульптором, створюючи великі, гучні роботи для центральних лондонських будівель, включаючи штаб-квартиру ВВС і попередника лондонського метро. Його гігантський фриз «Створення людини» був подарунком британського уряду новій будівлі Ліги Націй у Женеві. Незважаючи на слабке здоров'я, Е. Гілл працював скульптором до останніх тижнів свого життя, залишивши кілька робіт для завершення своїм помічникам після смерті.
Е. Гілл багато писав на релігійні та соціальні теми, опублікувавши 300 праць, серед яких книги та брошури. Він часто викликав суперечки, виступаючи проти індустріалізації, сучасної торгівлі та використання машин як вдома, так і на роботі. У роки, що передували Другій світовій війні, він прийняв пацифізм і ліві ідеї.
Релігійні переконання Е. Гілла не вплинули на його погляди щодо позашлюбних сексуальних стосунків. Його релігійні погляди та тематика суперечать його девіантній сексуальній поведінці, яка включала, як описано в його особистих щоденниках, його сексуальне насильство над своїми дочками, інцестуозні стосунки принаймні з однією з його сестер і сексуальні експерименти з його собакою. Після того, як ці викриття стали публічними в 1989 році, було багато закликів вилучити роботи Е. Гілла з громадських будівель і колекцій мистецтва.
Біографія
Дитинство та юність Ерік Гілл народився в 1882 році на Гамільтон-роуд, Брайтон, був другою дитиною з 13 дітей преподобного Артура Тідмана Гілла та (Сіселі) Роуз Кінг (померла в 1929 році), колишньої професійної співачки оперети під ім'ям Роуз ле Руа. Його батько Артур Тідман Гілл залишив конгрегаційну церкву в 1878 році через доктринальні розбіжності та став служителем секти кальвіністських методистів, відомої як Коннекціон графині Хантінгдон. Артур народився, коли його батько, Джордж Гілл, був священиком Конгрегації та місіонером в Південних морях. Молодший брат Е. Гілла художник-графік Макдональд «Макс» Гілл (1884—1947). Двоє інших його братів, Ромні та Сесіл, стали англіканськими місіонерами, а їхня сестра, Медлін, стала черницею і також взялася за місіонерську роботу .
У 1897 році сім'я переїхала до Чічестера, коли його батько Артур Тідман Гілл покинув секту графині Хантінгдонс Коннексьон, ставши студентом Чичестерського теологічного коледжу та приєднавшись до Англіканської церкви . Ерік Гілл навчався в Чичестерській технічній та художній школі, де отримав королівську премію за малювання в перспективі та захопився написами . Пізніше у своєму житті Е. Гілл згадував нормандські та середньовічні різьблені кам'яні панелі в соборі Чичестера як головний вплив на власну скульптуру. У 1900 році Е. Гілл розчарувався в Чічестері та переїхав до Лондона, щоб отримати освіту архітектора з практикою у W.D. Caröe, спеціаліста з церковної архітектури з великим офісом поблизу Вестмінстерського абатства.
Лондон 1900—1907 рр. Розчарований своїм архітектурним навчанням, Е. Гілл відвідував вечірні заняття з каменярства у Вестмінстерському технічному інституті, а з 1901 року — каліграфії в Центральній школі мистецтв і ремесел, продовжуючи працювати у W.D. Caröe. Курс каліграфії викладав Едвард Джонстон, творець шрифту лондонського метро, який справив суттєвий та тривалий вплив на Е. Гілла . Протягом року, до 1903 року, Е. Гілл і Е. Джонстон жили в Лінкольнз інн в центрі Лондона .
У 1903 році Е. Гілл припинив навчатися архітектурі, щоб стати каліграфом, різачем і монументальним муляром. Зробивши копію невеликої кам'яної таблички з Вестмінстерського абатства, Е. Гілл створив перший публічний напис на кам'яній меморіальній табличці Персі Джозефу Хіскоку в Чичестерському соборі . Через контакт у Центральній школі Е. Гілла найняли для створення напис для надгробка на кладовищі Бруквуд у Сурреї . Незабаром він створив й інші роботи, включаючи напис для Святої Трійці на вулиці Слоун, а також замовлення від архітекторів і приватних осіб, у тому числі графа Кесслера . Граф Кесслер, за рекомендацією Е. Джонстона, найняв Е. Гілла для розробки заголовків розділів і титульних сторінок для видавництва Insel Verlag. W. H. Smith & Son найняли Е. Гілла для малювання написів на панелях кількох їх книжкових магазинів, у тому числі в 1903 році для їх магазину у Парижі . Деякий час Е. Гілл поєднував цю роботу з роботою в W.D. Caröe's, але зрештою масштаб і частота цих замовлень змусили його залишити компанію . Після смерті Е. Гілла його брат Еван склав перелік із 762 написів створених ним .
У 1904 році Е. Гілл одружився з Етель Гестер Мур (1878—1961), колишньою студенткою мистецтва, пізніше відомою як Мері, дочкою бізнесмена, який також був головним вергером Чичестерського собора . Е. Гілл і Е. Мур мали чотирьох дітей: трьох доньок і сина. Після короткого періоду в Баттерсі пара переїхала на 20 Black Lion Lane, Гаммерсміт у західному Лондоні, неподалік від будинку недавно одружених Джонстонів на Hammersmith Terrac. Низка митців, пов'язаних з рухом мистецтв і ремесел, у тому числі Емері Вокер, Ті Джей Кобден-Сандерсон і Мей Морріс, уже жили в цьому районі, як і розташований ряд друкарень, зокрема Doves Press . Е. Гілл створив ділове партнерство з Лоуренсом Крісті та найняв ряд співробітників, включаючи 14-річного Джозефа Крібба, для роботи в його студії . Гілл почав читати лекції в Центральній школі та викладав курси з монументальної кладки та написів для каменярів в Інституті Паддінгтона . У 1905 році його обрали до Виставкового товариства мистецтв і ремесел, а наступного року він приєднався до Товариства Фабіана . Після періоду інтенсивної взаємодії з фабіанцями Е. Гілл розчарувався як у них, так і в русі мистецтв і ремесел. До 1907 року він писав і виступав з промовами про невдачі, як теоретичні, так і практичні, ремісничого руху протистояти розвитку масового виробництва .
У своїх щоденниках Е. Гілл написав про два романи, які були в нього під час проживання у Гаммерсміті. Короткий роман із сімейною покоївкою під час вагітності його дружини, а потім роман з Ліліан Мічем, з якою він познайомився через Товариство Фабіана . Е. Гілл і Л. Мічем разом відвідали Паризьку оперу та Шартрський собор, а після закінчення роману, вона працювала підмайстром у майстерні Е. Гілла і залишалася другом сім'ї протягом усього свого життя .
Село Дітлінг 1907—1913 рр. У 1907 році Е. Гілл разом із сім'єю переїхав до Соперса, будинку в селі Дітчлінг у Сассексі, який згодом став центром спільноти художників, натхненної Е. Гіллом. Незважаючи на те, що до квітня 1908 року Е. Гілл заснував майстерню в Дітчлінгу та розірвав ділове партнерство з Лоуренсом Крісті, він проводив значну кількість часу в Лондоні, відвідуючи клієнтів і читаючи лекції, а його дружина Етель займалася домашнім господарством в Сассексі . У Лондоні Е. Гілл жив у своєму старому житлі в Лінкольнз інн зі своїм братом Максом або з сестрою Гледіс та Ернестом Лотоном, її майбутнім чоловіком . Гілл зосереджувався на літерах і написах для кладки з каменю та найняв учня для свого бізнесу з написання підписів . Він почав використовувати техніку гравюри на дереві для своїх книжкових ілюстрацій, зокрема для видання Гомера 1907 року для графа Кесслера .
Наприкінці 1909 року Е. Гілл вирішив стати скульптором . Він завжди вважав себе ремісником, а не художником. Тому відмовився від звичайної скульптурної техніки, за якої спочатку виготовляли модель, а потім збільшували її за допомогою вказівної машини, на користь прямого вирізання остаточної фігури. Його перші скульптури включали «Мадонну з немовлям» (1910), яку мистецтвознавець Роджер Фрай описав як зображення «жалюгідного анімалізму», та скульптуру майже в натуральну величину зараз відому як «Екстаз» (1911). Моделями для «Екстазу» були його сестра Гледіс Гілл та її чоловік Ернест Лотон . Інцестуозні стосунки між Е. Гіллом і його сестрою Гледіс, які тривали протягом їхнього життя, вже почалися в цей момент . Є також деякі докази, з власних щоденників Е. Гілла, про інцестуальні стосунки з іншою його сестрою Анджелою .
Раннім шанувальником скульптур Е. Гілла був Вільям Ротенштейн, саме він познайомив Е. Гілла, який був зачарований індійськими храмовими скульптурами, із цейлонським філософом та істориком мистецтва Анандою Кумарасвамі. Разом зі своїм другом і колегою Джекобом Епстайном Е. Гілл спланував в сільській місцевості Сассекса будівництво колосального монумента, вирізаного вручну, який імітував великомасштабні споруди у форті Гваліор у штаті Мадх'я-Прадеш. Протягом другої половини 1910 року Д. Епштейн і Е. Гілл зустрічалися майже щодня, але зрештою їхня дружба зіпсувалася. На початку року вони провели довгі дискусії з В. Ротенштейном та іншими митцями, включаючи Августа Джона та Амброза МакЕвоя, про формування релігійного братства . У Дітчлінгу Д. Епштейн працював над елементами гробниці Оскара Уайльда на кладовищі Пер-Лашез, для якого Гілл розробив напис, перш ніж відправити Джозефа Крібба (переїхав до Дітчлінга в 1907 році) до Парижа, щоб вирізати написи .
Перша виставка скульптур Е. Гілла пройшла у 1911 році в галереї Chenil у Лондоні. Вісім робіт з його робіт ввійшли до Другої виставки постімпресіонізму, організованої Роджером Фраєм у галереях Графтон у Лондоні протягом 1912 та 1913 років.