Фамільний предикат (фамільна частка, шляхетний предикат, нобіліарний предикат) — частка, яка використовується у багатьох культурах (переважно західноєвропейських) як частина прізвища або родового імені, і частіше за все (але не завжди) вказує на знатність родини (окремі випадки детально розглянуто нижче). Частка, яка використовується перед прізвищем, залежить від країни, мови та періоду часу. У деяких мовах це те саме, що звичайна прийменникова частка, яка використовувалася при створенні багатьох прізвищ.
У деяких країнах увійшло в звичай відрізняти предикат, який вказує на шляхетне походження, від інших складових часток прізвища іншим написанням, в інших країнах таких умовностей не існує, що часом призводить до двозначності. До того ж, з кінця XVIII і до початку XX століття відбувалося знецінення дворянства, коли фамільні предикати додавалися монархами до прізвищ нешляхетного походження, які належали людям, статус яких підвищувався до дворянського.
У повсякденному мовленні чи певних контекстах фамільний предикат часто можна опустити, а деякі частки злилися з прізвищем (наприклад, маркіза де ла Фаєт часто пишуть просто Лафаєт).
Відмінність від інших складових частин імені Фамільний предикат не слід змішувати з дворянським титулом, який може бути складовою частиною імені (наприклад, Freiherr в німецьких баронських прізвищах, Graf у графських, а також Ritter, Schenk і т. ін.). Також предикат не слід змішувати з формою звернення (титулування) до дворян та високих посадових осіб (Ваша честь, світлість і т. ін.). У Франції та німецькомовних землях також існує особлива старовинна нешляхетна частка, яка буквально означає «(також) названий», для додання другого прізвища до основного: dit (Франція), genannt (німецькомовні землі). Частки, які означають потомка (британське Фіц, ірландське О, ірландсько-шотландське Мак, уельське «ап», арабське «ібн/бен», єврейське «бен/бар» і т. д.) традиційно не відносять до фамільних предикатів, а розглядають як окрему групу. В певних мовах невід'ємною складовою часткою прізвища може бути артикль (Le/La/Les у французькій мові, «де» в нідерландській і т. ін.). В інших мовах артикль як частина прізвища у перекладі на інші мови може опускатися (наприклад, «аль» в арабській).
Данія та Норвегія
У Данії та Норвегії розрізняють (1) знатні частки в прізвищах і (2) прийменники, що позначають місце проживання окремої особи.
Нобіліарні частки, такі як af, von і de є складовими частинами прізвищ. Всі три перекладаються як «з (такогось місця)», але мають різне походження: перша є місцевою, друга німецькою, а третя французько-латинською.
Використання часток не було особливим привілеєм для знаті. З іншого боку, частки використовувалися майже виключно дворянами та асоціювалися з ними. Особливо наприкінці 17-го та 18-го століть, людина часто отримувала частку разом зі своїм старим або новим прізвищем під час облагородження. Прикладами є такі родини, як de Gyldenpalm (букв. «з Золотої пальми») і von Munthe af Morgenstierne (букв. «з Мюнте з Ранкової Зірки»). Також частки прізвищ прибували до Скандинавії разом з іммігрантами. Прикладом є такі родини, як фон Анен. Видатні нешляхетні родини, які використовували частки — фон Каппелен, фон дер Ліппе та де Крекі ді ля Рош («із Крекі, йменований ля Рош»).
Прийменник til зазвичай означає «до», але у поданому контексті скоріше перекладається архаїчним значенням «з (певного місця)», так само, як аналогічна німецька частка zu; він ставиться за повним іменем людини, щоб позначити її місце проживання, наприклад, Sigurd Jonsson til Sudreim (Сігурд Йонссон з Сюдрейма).
Франція У Франції (і Англії, переважно в результаті норманського завоювання) частка de передує nom de terre («назві землі», тобто місця походження або маєтку) у багатьох родинах французького дворянства (наприклад, Максимільєн де Бетюн). Деякі відомі фімілії не мають цієї частки (наприклад, П'єр Сег'є, канцлер Франції). Частка також могла мати інші форми: du або de la (з артиклем чоловічого або жіночого роду), d' (використовується відповідно до правил орфографії, коли nom de terre починається з голосної; наприклад, Ferdinand d'Orléans), або des ('з' + назва місцевості у множині). У французькій мові de вказує на зв'язок між землею та людиною — поміщиком чи селянином.
Ніколи в історії Франції ця частинка не була доказом шляхетного походження. Дворянин завжди називався екюйє, escuyer (dapifer латиною, тобто «зброєносець») або, частіше, шевальє, chevalier (equites латиною, тобто «лицар» або «вершник»). Лише лицарі могли позначатися розмовним стилем monseigneur або messire (dominus на латині, тобто «шляхетний пан»), як, наприклад, «монсеньйор Бертран дю Геклен, шевальє» (в англійській формі «сер Бертран дю Гесклін, лицар»).
Згідно з традицією, прізвища з нешляхетним використанням частки de пишуться як одне слово (наприклад, «П'єр Дюпон»), хоча багато таких прізвищ зберігають de як окреме слово.
Африканерські прізвища французького походження відрізняються від аналогічних французьких тим, що завжди пишуть цю частку окремо (наприклад, африканерське Du Toit, Дю Туа — французьке Dutoit, Дютуа).
З XVI століття прізвища серед французької знаті часто складалися з комбінації імен по батькові, титулів або noms de terres («назви земель» або маєтків), з'єднаних прийменником de, як у імені Шарль Моріс де Талейран-Перигор. Використання цієї частки стало невід'ємною ознакою благородства. Але після ліквідації Французького королівства використання де не завжди свідчило про дворянство, як показано у зміні імені діда Валері Жискар д'Естена на початку XX століття.Despite the addition of «d'Estaing» to the family name by his grandfather, Giscard d'Estaing is not descended from the extinct noble family of the Comtes d'Estaing. Giscard d'Estaing's grandfather adopted the «D'Estaing» name in 1922 because it had become extinct in his family (the grandfather was descended from another branch of the count's family through one of his great-great-grandmother — Lucie-Madeleine d'Estaing, dame de Réquistat — with two breaks in the male line): the lady Réquistat was the last to carry that surname in the grandfather's branch of the family, and so he successfully petitioned the government for the right to add it to his family name. Навіть раніше, у XVIII та XIX століттях, багато сімей середнього класу просто прийняли частку, хоча при цьому вони не ставали дворянами; сім'я Максимільєна Робесп'єра, наприклад, використовувала частку протягом кількох поколінь.
Німеччина та Австрія У Німеччині та Австрії von (фон: той, що походить з…) або zu (цу: той, що проживає у…) зазвичай передує прізвищу дворянської родини (наприклад, у іменах Олександра фон Гумбольдта та Готфріда Генріха Графа цу Паппенгейма). Якщо це виправдано, їх можна використовувати разом (von und zu): правитель Ліхтенштейну станом на 2022 рік, наприклад, Йоганнес Адам Фердинанд Алоїз Йозеф Марія Марко д'Авіано Пій фон унд цу Ліхтенштейн.
У певних прізвищах частка могла також включати наступний артикль, з яким часто зливалася: залежно від роду назви місцевості, чоловічого або жіночого, яка йшла після частки, von у таких випадках перетворювалася на vom (von dem) або von der; zu — на zum або zur.
У деяких випадках — якщо навіть не дуже часто, наприклад, як відмінність від більшої кількості розколів родинних ліній — ці більш загальні частки могли навіть доповнюватися auf (тобто проживання в іншому місці, відмінному від того, до якого відноситься zu і означає «на»): Von A-династія/місцевість, zu B-місто, auf C-вілла/резиденція.
Як і у Франції та Іспанії, не всі знатні родини використовують шляхетну частку. Імена найдавнішого дворянства, Uradel, а також імена деяких старих нетитулованих дворян часто не містять ні von, ні zu, наприклад Grote, Knigge або Vincke.«Nichtadeliges „von“» (Non-noble «von»), adelsrecht.de, retrieved on 8 January 2013. І навпаки, префікс фон зустрічається в іменах від 200 до 300 нешляхетних сімей«Adelszeichen und Adel: Kennzeichnet das 'von' in jedem Fall eine Adelsfamilie?» (Nobiliary particle and nobility: Does the «von» indicate a noble family in every case?), Institut Deutsche Adelsforschung (Institute of German nobility research), retrieved on 8 January 2013., подібно до ван у Нідерландах. Особливо на північному заході Німеччини, напр Бремен, Гамбург, Гольштейн, Нижня Саксонія, Шлезвіг, Вестфалія, а також у німецькомовній Швейцарії фон є частим елементом нешляхетних прізвищ. В Австрії та Баварії нешляхетні прізвища, що містять фон, були широко змінені шляхом з'єднання його з основним елементом прізвища в 19 столітті, наприклад von Werden → Vonwerden.
Угорщина У середньовічному Угорському королівстві латина була офіційною мовою, якою видавалися королівські укази та всілякі юридичні документи. Угорські знатні родини використовували дворянську частку de при назві маєтку, наданого королем як знак королівської милості. Наприклад, аристократична угорська родина графів Зічі, отримавши в дар два маєтки Зічі та Вашонкео (перший розташований у повіті Шомодь, а другий у повіті Веспрем), використовувала прізвища de Zichy та de Vásonkeő ; оскільки ця родина використовувала дві нобіліарні частки, конструкція латинською мовою для всієї родинної назви є Comes Zichy de Zichy et Vásonkeő (граф Зічі з (помість) Зічі та Вашонкео): латинський сполучник (та) з'єднує назви маєтків.
З 19 століття угорська мова поступово витісняє латину з офіційного вжитку, і відповідних змін зазнають шляхетні прізвища, які від того часу пишуться як за старою, так і все частіше за новою традицією. В угорській мові для вказівки на походження з повіту або маєтку на кінці його назви додається суфікс -i: отже, у випадку вищеназваної родини Зічі назви походження з місцевостей будуть написані як zicsi та vásonkeői і розміщуватимуться перед власне прізвищем; два топоніми з'єднуються часткою és (і). Отже, результатом буде zicsi és vásonkeői Zichy (зічський та вашонкейський Зічі).
Також слід зазначити, що в угорській частині Австро-Угорщини частка de додавалася до прізвищ дрібної шляхти навіть тоді, коли це прізвище не походило від назви маєтку; так, повне ім'я письменника Ю. Федьковича було Осип Домінік Гординський де Федькович.
Португалія Починаючи з високого середньовіччя, західноіберійські дворяни, які використовували лише по батькові, почали додавати до своїх імен назви своїх садиб, а в деяких випадках і прізвиська. Наприклад, Егас Гомес, володар садиби Соуза, став Егасом Гомесом де Соузою. Кажуть, що син короля Альфонсо X Фернандо народився з волохатою родимкою і був названий («Фернандо з щетини»), а його син Фернандо зберіг це прізвисько як своє друге ім'я і також називався Фернандо де ла Серда. У 15-му та 16-му століттях прізвища у такому форматі були прийняті простими людьми і є одними з найпоширеніших португальських прізвищ сьогодні, тому частка de та її варіації не вказували на шляхетність протягом століть.
Крім того, дворянський статус в Португалії, незалежно від будь-якого дворянського імені з часткою чи без неї, традиційно визнається лише за людьми, чиї дідусі та бабусі є дворянами.
Португальські прізвища не вказують на дворянство, оскільки зазвичай однакові прізвища існують у дворянських і недворянських родинах. Обмеження дворянства та духовенства на герби на початку 16-го століття, коли король Мануел I ліквідував попередні буржуазні герби, зазвичай показує, що людина належить до шляхти, якщо має особистий чи сімейний герб. Але дворянство в Португалії ніколи не обмежувалося носіями гербів, і багато португальських дворян не мали гербів взагалі.