Російська полярна експедиція 1900–1902 років була споряджена Імператорською Академією наук і мала основною ціллю дослідження частини Північного Льодовитого океану на північ від Новосибірських островів та пошук легендарної Землі Санникова. Стала першим академічним ділом Російської імперії у водах Льодовитого океану, здійсненим на власному судні. Керував експедицією російський геолог і полярний дослідник барон Едуард Васильович Толль.
Одним із співробітників і найближчих помічників Толля був молодий вчений-дослідник, лейтенант Російського імператорського флоту Олександр Васильович Колчак, який прийняв у роки Громадянської війни титул верховного правителя Росії та звання верховного головнокомандувача . Осмисленню й правдивій оцінці його особистості перешкоджала ортодоксальна комуністична пропаганда, тому з політичних причин за радянської влади історія експедиції докорінно спотворювалася.
Захід перебував під Найвищим покровительством президента Російської академії наук князя Костянтина Костянтиновича Романова.
Експедиція була важлива також і з погляду геополітичних зазіхань Москви в Арктиці, яка требувала економічні зони морів вздовж її берегів та яка розвивала судноплавство Північним морським шляхом починаючи з Карських експедицій. Усі попередні іноземні полярні експедиції розглядалися їхніми призвідниками також як важлива національна справаНаприклад, книга Адольфа Норденшельда «Шведська полярна експедиція 1878–79 р. Відкриття Північно-східного проходу» розпочато словами: «Арктичні експедиції, що вирушали зі Швеції протягом останніх років, набули глибокого національного значення»..
Передісторія Випускник Дерптського університету, природознавець Е. В. Толль в 1884—1886 роках брав участь в експедиції вченого-полярника О. О. Бунґе, що досліджувала узбережжя Північного Льодовитого океану від гирла Лени до Яни, а також Новосибірські острови. Толль тоді виявив на Котельному й Великому Ляховському островах кістки мамонтів, а на острові Новий Сибір — поклади бурого вугілля.
Якось у серпні 1886 року за погожої години з північно-західних стрімчаків острова Котельного дослідник розглянув обриси іншого — невідомого — острова, що лежав у північно-східному напрямку. На відстані сто з гаком верст (визначеній Толлем на око) чітко було видно стрімкий берег зі стовпними горами, координати яких визначалися приблизно як (за іншими даними, координати острова, визначені Толлем, склали ). Берег простягався саме там, куди вказував Яків Санников, — це була легендарна Земля Санникова, яку з того часу стали позначати на картах пунктирною лінією. Бачення незвіданого острова не давало досліднику спокою і нестримно манило до себе.
Російський імператор якось під час чергової розмови про Землю Санникова чи то жартома, чи всерйоз обнадіяв сміливців-першопрохідців: «Хто відкриє цю землю-невидимку, тому і належатиме вона. Дерзайте, лейтенанти!».
Найвище покровительство
Величезну роль у спорядженні експедиції відігравала Імператорська Санкт-Петербурзька академія наук, й особисто її президент російський князь генерал-ад'ютант Константин Константинович Романов. Без клопотань князя експедиція могла й не відбутися, тож не випадково його портрет прикрашав кають-компанію «Зорі». В юності Костянтин Костянтинович був військовим моряком і багато важливих дрібниць спорядження міг оцінювати особисто і зі знанням справи. Далекий від науки, відсутність спеціальних знань він покривав загальною культурою й увагою до людей. Відомі багато прикладів його особистої турботи про членів експедиції. Саме завдяки йому Толль отримав удвічі більше коштів, ніж спочатку планувалося: 509 тис. рублів на березень 1904 замість намічених 240 тисяч. Як пише Ю. В. Чайковський, недалеко від істини було твердження, що Толль (і пізніше за його прикладом Колчак) прямо визискували обов'язковість президента Імператорської академії наук і не раз ставили Академію перед фактом непередбачених витрат. Наскільки можна судити з відомих документів експедиції, апарат Академії при підготовці плавання працював злагоджено і без зволікань.
Шхуна «Зоря» здійснювала свій похід до Арктики з Найвищого дозволу президента Імператорської академії наук під його вимпелом. Це мало важливе значення з погляду уваги й ставлення до мандрівників з боку організацій та окремих осіб, у чиїй владі було надати сприяння і допомогу першопрохідникам на їхньому шляху до берегів Східного Сибіру.
Планування і підготовка експедиції
По поверненні 1893 року з Новосибірських островів, де він споряджав евакуаційні бази для норвезького мореплавця Ф. Нансена, барон Толль почав активно пропагувати план морської експедиції в район Новосибірських островів та «Землі Санникова». В Академії наук Толль виступив з докладною доповіддю і заявив про необхідність «спорядити експедицію для відкриття архіпелагу, що лежить на північ від наших Новосибірських островів, і виконати її так, щоб підсумки були і щасливими, і плідними». Виступав він також і у пресі, і на засіданнях Російського географічного та Мінералогічного товариств. Натураліст визнавав можливим досягти «Санникової Землі» морем в той період, коли воно звільняється від криги. Толль звертав увагу осіб, які приймали остаточне рішення, на те, що підсумки експедиції матимуть велике значення і з точки зору національних інтересів країни, адже дослідник хотів започаткувати плавання пароплавів з Карського моря у сибірські річки і до самої Берингової протоки, запобігти іноземній експансії на північному сході Євразії та сприяти позитивному вирішенню питання щодо плавання Північним морським шляхом. Толль, будучи великим патріотом, з жалем зазначав, що американці і скандинави зайняли нішу арктичних першопрохідників: «Я впевнений, що якщо ми не візьмемося за цю справу, то не пройде і двох-трьох років, як відібрано буде у нас останнє поле дій на півночі від сибірського берега до Землі Санникова». У підсумку йому вдалося переконати Академію наук у необхідності послати експедицію на схід від Таймиру задля розвідування морського шляху до Берингової протоки. Йому допомогли відомості, що цю ж ціль тоді переслідували американці. А канадський дослідник Берньє прямо заявляв, що під час наступної льодової експедиції Земля Санникова стане його опорною базою. «Невже ми припустимо, щоб ці вискочки нас випередили?» — такий упереджений довід чувся у його зверненнях до начальстваЭкспедиция барона Толля. З ним був згодний і патріарх російської географії Семенов-Тян-Шанський: «Недалеко вже той час, коли честь дослідження… Землі Саннікова буде передбачена скандинавами чи американцями, тоді як дослідження цієї землі є прямим обов'язком Росії». Була ще одна важлива причина, про яку широкому загалу воліли не повідомляти. Ще американський полярний дослідник Дж. Делонґ виявив на острові Беннетта поклади бурого вугілля. Барон Толль вважав, що вугленосні пласти острова Новий Сибір простягаються до Беннетта і далі — до гіпотетичної Землі Саннікова. Цей чинник був дуже важливий з геостратегічної точки зору: судна, що йдуть з Архангельська у Владивосток Північним морським шляхом, могли б поповнювати запаси вугілля посеред свого шляху, а військові кораблі отримували б можливість огинати Чукотку і досягати Владивостоцького порту не навколо Африки, а найкоротшим і практично внутрішнім російським шляхом. Прихильником цього замислу був адмірал С. О. Макаров.
Проєкт довгий час не затверджувався, оскільки був досить дорогим, проте справа зрушила з мертвої точки 1899 року, коли 31 грудняДати у статті подано за старим стилем. імператор Микола II погодив спорядження експедиції «дослідження землі Санникова та інших островів, розташованих за Новосибірським архіпелагом», затвердивши одночасно Толля її начальником.
На відповідному судні передбачалося влітку 1898 або 1899 пройти, минаючи Карське море і мис Челюскін, до зручного місця зимівлі у гирлі Лени. Наступного літа планувалося здійснити похід на північ на усть-ленських собачих нартах, знайти terra incognita у серпні та висадити експедицію з 2-річним запасом продовольства. На зворотному шляху частина мандрівників мала спорудити продовольчий склад на острові Котельний «у разі невдачі плавання наступного року» і повернутися на материк; групі, що залишилася на Землі Санникова, ставилося завдання звести будинок для зимівлі і проводити протягом року різні наукові дослідження; інша група мала спорудити доставлений на судні будинок для зимівлі. Навесні та влітку 3-го року експедиції передбачалося проводити дослідження на острові Беннетта і влітку ж, на судні, що вдруге прийшло з гирла Лени, обійшовши Новосибірські острови зі сходу, повернутися на базу в згаданому гирлі. Згідно з остаточним планом, у навігацію 1903 року, після дослідження Новосибірських островів, експедиція мала рушити на схід, обігнути мис Дежньова та, пройшовши через Берингову протоку, закінчити свій шлях у владивостокській бухті Золотий Ріг. Окрім основної, споряджалася і допоміжна експедиція, тотожня за призначенням попередній експедиції Толля, коли він закладав склади для Нансена. Тепер такі ж склади слідувало заготувати для експедиції самого Толля — на Новосибірських островах. Продовольчі запаси робилися з розрахунків на 3,5 роки. Загалом весь описаний комплексний захід отримав назву Російської полярної експедиції.
Задум щодо спорядження полярної експедиції підтримали багато російських учених: Ф. К. Шмідт, О. П. Карпінський, Ф. Н. Чернишов, М. О. Рикачов, Д. І. Менделєєв, С. О. Макаров, М. М. Кніпович, П. П. Семенов-Тян-Шанський тощо. В Імператорському Географічному товаристві виступив у квітні 1898 року з підтримкою задуму Толля і норвежець Ф. Нансен. Експедиція обіцяла дати висліди колосальної важливості, збудження навколо діла посилювалося з кожним днем, тому нікого не здивувало асигнування 240 тис. рублів на експедицію за Найвищим наказом. Після того, як планом зацікавився російський князь Костянтин Костянтинович, на початку 1899 року була створена під головуванням академіка Ф. Б. Шмідта у складі відомих вчених і керівників різних морських і наукових відомств Комісія зі спорядження Російської полярної експедиції. У липні 1899 року були отримані з казни перші гроші на купівлю судна. Крім державних асигнувань, що викликало велику наснагу по всій імперії діло барона Толля отримувало підтримку від різних установ і просто заможних громадян.
Корабель, на якому мореплавцям належало здійснити свій морський похід, раніше був тюленебійним судном, що використовувалося для промислу тюленів поблизу Ґренландії. «Харальд Харфаґер», однотипний з норденшельдівською «Вегою» вітрильний барк з паровим двигуном, був на надані російським урядом кошти куплений в Норвегії, переобладнаний під нові завдання (посилений льодовий пояс, встановлені парові лебідки, через нечисленність команди було розібрано частину вітрильного обладнання і прямі вітрила залишалися лише на фок-щоглі) і перетворився з погляду парусного озброєння на шхуну-барк, чи баркентину. За порадою президента Імператорської академії наук барк перейменували на шхуну «Зоря». У багатьох дослідженнях і документах судно також називається яхтою, оскільки воно ходило під прапором Невського яхт-клубу. Це судно Фрітьйоф Нансен рекомендував Толлю як подібне до його знаменитого «Фраму». Нансен, який будував свій «Фрам» на тій же корабельні, писав Толлю в листі: Нехай льоди ніколи не розходяться під вашими санями, нехай «Зоря» знаходить вільну воду, щоб могли з успіхом повернутися до себе на батьківщину. Як я радий знову потиснути Вам руку. До скорої зустрічі. Ваш відданий друг Ф. Нансен.