Сеймур Майрон Герш (; 8 квітня 1937, Чикаго, США) — американський журналіст та правозахисник.

Вперше став відомим в 1969 році після висвітлення масових вбивств, вчинених американськими військовими в Сонгмі та покривання цих фактів під час війни у В'єтнамі, за що в 1970 році став лауреатом Пулітцерівської премії. В 1970-х Герш висвітлював Вотергейтський скандал для Нью-Йорк таймс і розкрив таємні бомбардування Камбоджі. В 2004 році опублікував інформацію про жорстоке поводження американських військових з іракськими в'язнями у тюремному комплексі «Абу-Грейб». Володар двох престижних нагород «National Magazine Awards» і п'яти премій Джорджа Полка. В 2004 році отримав премію Джорджа ОрвеллаPhelan, Matthew (February 28, 2011) Seymour Hersh and the men who want him committed , Salon.com.

Герш звинувачував адміністрацію Барака Обами у брехні стосовно обставин смерті Осами бен Ладена, а також піддавав сумніву твердження про застосування режимом Башара Асада хімічної зброї проти цивільних під час громадянської війни в Сирії. Обидва твердження викликали широкі дискусії.

Через недостатню кількість доказів та численні посилання на дані «своїх джерел» у матеріалах, Герша критикують в переході від журналістських розслідувань до будування конспірологічних теорійThe many problems with Seymour Hersh's Osama bin Laden conspiracy theory.

Життєпис Народився в єврейській сім'ї в Чикаго. Отримав журналістську освіту в Чиказькому університеті.

Вперше став відомим під час війни у В'єтнамі, коли розкрив бійню, влаштовану американськими військовими в громаді Сонгмі, після чого став лауреатом Пулітцерівської премії.

Працював в агентствах ЮПІ і АП, в газеті «Нью-Йорк таймс», в останні роки — оглядачем щотижневика «Нью-Йоркер». З його статей в журналі «Нью-Йоркер» світ вперше дізнався про жорстоке поводження американських військових з іракськими в'язнями у в'язниці «Абу-Грейб».

В травні 2015 року в британському журналі London Review of Books була опублікована стаття Герша, в якій він піддав сумніву офіційну версію влади США стосовно ліквідації Осами бен Ладена.

8 лютого 2023 року Герш випустив статтю, в якій звинуватив владу США в диверсіях на «Північних потоках». У статті зазначається, що президент США Джо Байден зважився на проведення диверсії після понад 9 місяців секретних обговорень із командою національної безпеки. У Білому домі такі чутки назвали брехнею.

Автор декількох публіцистичних книг і документальних фільмів .

Журналістська кар'єра

Після короткочасної роботи в аптеці Walgreens, Герш розпочав свою кар'єру у 1959 році з семимісячної роботи в City News Bureau of Chicago, спочатку як копібой, а згодом — як кримінальний репортер. У 1960 році він вступив до резерву армії США та три місяці проходив базову підготовку у Форт Лівенворт, штат Канзас. Після повернення до Чикаго в 1961 році Герш заснував Evergreen Dispatch — щотижневу газету, яка проіснувала недовго, для передмістя Евергрин-Парк. У 1962 році він переїхав до Пірра, штат Південна Дакота, щоб працювати кореспондентом United Press International (UPI), висвітлюючи роботу законодавчого органу штату та пишучи серію матеріалів про оглала-лакота.

У 1963 році Герш повернувся до Чикаго, щоб працювати в Associated Press (AP), а в 1965 році його перевели до бюро у Вашингтоні (округ Колумбія) для висвітлення діяльності Пентагону. Під час перебування у Вашингтоні він потоваришував з відомим журналістом-розслідувачем Ай. Ф. Стоуном, чий викривальний бюлетень I. F. Stone's Weekly став для нього джерелом натхнення. Герш почав розвивати власні методи журналістських розслідувань, часто залишаючи регламентовані брифінги у Пентагоні, щоб брати інтерв’ю у високопоставлених офіцерів у їдальнях. У 1966 році він висвітлював наростаючу участь США у війні у В'єтнамі, написавши серію статей про реформу призову, нестачу кваліфікованих пілотів і бомбардування цивільних цілей у Північному В'єтнамі, про які повідомив кореспондент The New York Times Гаррісон Солсбері.

У 1967 році Герш увійшов до складу першого спеціального підрозділу журналістських розслідувань AP. Після того, як його редактори зменшили значення його статті про секретну хімічну та біологічну зброю США, він звільнився і став позаштатним журналістом. У 1967 році він опублікував шість статей у національних журналах (дві в The New Republic, дві в Ramparts і дві в The New York Times Magazine), у яких розповідав про нарощування запасів цієї зброї урядом, співпрацю з університетами та корпораціями, а також про таємне прийняття політики першого удару. Ці дослідження стали основою для його першої книги — Chemical and Biological Warfare: America's Hidden Arsenal (1968), а увага до теми зросла після інциденту в Дагвеї того ж року, коли під час випробування речовини VX на випробувальному полігоні армії США в штаті Юта випадково загинуло понад 6000 овець, що належали місцевим фермерам. Ця подія та розслідування Герша призвели до проведення публічних слухань і міжнародного тиску, що сприяли рішенню адміністрації Ніксона припинити програму біологічної зброї США у 1969 році.

У перші три місяці 1968 року Герш працював прес-секретарем сенатора Юджина Маккарті, кандидата, що виступав проти війни у В'єтнамі, під час його кампанії на попередніх виборах Демократичної партії США 1968 року. Після відставки перед праймеріз у Вісконсині він повернувся до журналістики як вільний репортер, який висвітлював події у В'єтнамі.

Різанина в Мі Лаї

У 1969 році Герш опублікував репортаж про різанину в Мі Лаї, вбивство від 347 до 504 беззбройних в'єтнамських мирних жителів (переважно жінок, дітей та літніх чоловіків) американськими солдатами у селі 16 березня 1968 року. Першу інформацію про різанину повідомив викривач Рональд Райденгауер, який проводив розслідування під час служби у складі 11-ї піхотної бригади США у Південному В'єтнамі.

Подальші розслідування

Починаючи з 1993 року, Герш став постійним дописувачем журналу The New Yorker, який редагувала Тіна Браун до 1998 року, а згодом — Девід Ремнік. У 1993 році він опублікував статтю, в якій стверджував, що Пакистан розробив ядерну зброю за згодою адміністрацій Рейгана та Буша-старшого, використовуючи обмежені високотехнологічні матеріали, придбані у США.

У травні 2000 року він опублікував у журналі статтю обсягом 25 000 слів під назвою «Overwhelming Force» («Приголомшлива сила»), яка стала найдовшою з 1993 року. У ній докладно описувалася Битва при Румайлі, нібито різанина іракських військових, що відступали або здавалися, здійснена солдатами під командуванням генерала Баррі Маккеффрі на так званій «Дорозі смерті» у фінальні дні війни в Перській затоці (1990–1991). Герш отримав інформацію про цей інцидент, який раніше розслідувала та відхилила армія США, від інших офіцерів, поки досліджував роль Маккеффрі у боротьбі з наркотиками в Колумбії. Він провів шестимісячне розслідування, опитавши 300 людей, зокрема солдатів, які були свідками вбивств, і стверджував, що Маккеффрі обманював керівництво та ігнорував накази про припинення вогню.

У липні 2001 року The New Yorker опублікував розслідування Герша щодо незаконної багатомільярдної бартерної нафтової угоди компанії Mobil між Казахстаном та Іраном у 1990-х роках.

Після терактів 11 вересня 2001 року Герш зосередився на політиці США на Близькому Сході та на діях адміністрації Буша-молодшого в рамках «війни з тероризмом». У The New Yorker він писав про провали американської розвідки перед 11 вересня; про корумпованість саудівської королівської родини та її нібито фінансову підтримку Осами бен Ладена; а також про потенційну нестабільність ядерного арсеналу Пакистану, включно зі статтею, в якій стверджувалося, що Пентагон планує таємну операцію з роззброєння в Пакистані.

Президент Буш заявив пакистанському президенту Первезу Мушаррафу, що Герш — «брехун».

Під час вторгнення США в Афганістан Герш повідомляв, що безпілотник Predator відстежував колону, в якій перебував лідер талібів Мулла Омар, але через затримку в схваленні ракетного удару йому вдалося втекти; що невдала операція спецпризначенців Delta Force по захопленню Омара у Кандагарі завершилася втечею, під час якої було поранено 12 солдатів; а також що авіаційна евакуація пакистанських офіцерів із Кундуза в Афганістані за підтримки США ненавмисно вивезла й бійців «Талібану» та «Аль-Каїди».

Герш пізніше писав про недоліки урядового переслідування Закаріаса Муссауї, про агресивні операції США з ліквідації членів «Аль-Каїди», а також про конфлікт інтересів Річарда Перла, голови дорадчого Комітету з оборонної політики Пентагону, що призвело до його відставки.

Ірак та Абу-Грейб

Після вторгнення США в Ірак у 2003 році Герш заперечував хибні твердження адміністрації Буша щодо наявності у Саддама Хусейна зброї масового ураження та його зв'язків із тероризмом, які використовувалися для виправдання вторгнення. Він повідомив, що твердження про нібито постачання Іраку ядерних матеріалів із Нігеру ґрунтувалися на підроблених документах, що Офіс спеціальних планів Пентагону надавав сумнівну розвідінформацію Білому дому про озброєння Іраку, і що адміністрація Буша тиснула на розвідувальні структури з метою порушення правила «трубопроводу», згідно з яким тільки перевірена та підтверджена інформація могла підніматися вгору по ланцюгу командування.

30 квітня 2004 року Герш опублікував першу з трьох статей у журналі The New Yorker, в яких детально описував тортури та знущання над ув’язненими з боку військових США у в’язниці Абу-Грейб поблизу Багдада. Стаття під назвою «Тортури в Абу-Грейбі» супроводжувалась уже всесвітньо відомим фото іракського в’язня, що стоїть на коробці з надітим чорним каптуром на голові, розведеними руками та підключеними електродами. Короткий сюжет із цим фото та іншими був показаний двома днями раніше в телепередачі 60 Minutes II на CBS News — на випередження статті Герша. Він описав ці фото так:

Герш отримав секретний 53-сторінковий звіт внутрішнього розслідування Армії США під керівництвом генерала Антоніо Тагуба, який було подано 3 березня. У звіті детально описувалися нові випадки знущань, зокрема обливання оголених в’язнів холодною водою та рідиною зі зламаних хімічних світлових паличок, побиття палицею та стільцем, погрози зґвалтуванням, дозвіл охоронцям самостійно зашивати рани, нанесення травм за допомогою хімічної палички та палиці, а також використання військових собак для залякування. У статті також стверджувалося, що за знущаннями стояли групи військової розвідки, до складу яких входили співробітники ЦРУ та «фахівці з допитів» з приватних підрядних організацій.

У двох статтях, опублікованих у травні 2004 року під назвами «Chain of Command» («Ланцюг командування») та «The Gray Zone» («Сіра зона»), Герш стверджував, що знущання були наслідком діяльності секретної програми з обмеженим доступом (SAP), санкціонованої міністром оборони Дональдом Рамсфелдом під час вторгнення в Афганістан у 2001 році. Ця програма надавала широкі повноваження на вбивства, викрадення та допити «цінних цілей» у Гуантанамо та секретних в’язницях ЦРУ. Герш писав, що у 2003 році цю програму було поширено на військові тюрми Іраку для збору розвідданих щодо зростаючого повстанського руху, а Рамсфелд та заступник міністра оборони з питань розвідки Стівен Камбон також розширили використання фізичного примусу та сексуального приниження — під кодовою назвою «Copper Green».

У рідкісній заяві у відповідь на ці звинувачення речник Пентагону Лоренс Ді Ріта назвав їх «фантастичними, змовницькими, наповненими помилками й анонімними припущеннями» та заявив, що вони відображають «розбурхані уявлення осіб, які мають мало або взагалі не мають стосунку до діяльності Міністерства оборони». Він додав: «Цими хибними твердженнями журнал та журналіст зробили себе частиною історії».