Анна Свірщинська (нар. 7 лютого 1909, Варшава, пом. 30 вересня 1984, Краків ) — польська поетеса, драматургиня, прозаїкиня, авторка творів для дітей та юнацтва та феміністичних творів.
Біографія Донька Яна Швірщинського та Станіслави, до шлюбу Боярської, змалку жила в тісному контакті з мистецтвом. Її батько був художником, скульптором і етнографом. Після закінчення середньої школи Яніни Тимінської у Варшаві та складання випускних іспитів (1927) Швірщинська почала вивчати польську мову у Варшавському університеті. У неї не було фінансових можливостей для запланованих мистецьких досліджень – батько створював переважно монументальні історичні композиції, на які йому було важко знайти покупців, через що родина жила дуже скромно. Краса і багатство рідної мови (особливо старопольської), засвоєної під час навчання, спонукали Швірщинську до самостійних поетичних спроб.
У 1930 році її вірш під назвою «Сніг» був надрукований у тижневику «Płomyk». Проте своїм справжнім дебютом Швірщинська вважала вірш «Південь», опублікований 1934 року в тижневику « Wiadomości Literackie » (з ним вона отримала першу премію на Турнірі молодих поетів). У 1936 році увійшла до Спілки польських письменників. У той час вона почала писати твори для дітей, які продовжувала майже все життя (спочатку також разом з Яніною Поразіньською). У 1936–1939 роках працювала в Спілці польських учителів, редакторкою Mały Płomyczek. Публікувалася в журналах для дітей та молоді, які видає ZNP, а саме в «Mały Płomyczek», «Płomyczek» та в «Kurier Warszawskie Dzieciom» та тижневику «Pion».
У 1936 брала участь у вчительському страйку, протестуючи проти призупинення діяльності Головної управи Спілки польських учителів (причиною такого рішення державної влади була пропаганда комунізму та радянської держави в один із випусків "Płomyk").У 1936 році вийшла перша книга поетеси «Вірші і проза», видана самою авторкою.
Під час окупації залишилася у Варшаві. Втративши попередню роботу, влаштувалася на різні оплачувані роботи. Працювала продавчинею, санітаркою, офіціанткою в кондитерській чи розносницею хліба. Проте літературної діяльності не припинила. У 1942 році її вірш під «Рок 1941», а в 1943 році пише один з найкращих своїх сценічних творів: драму на античні мотиви "Орфей". Ця п’єса отримала другу премію на літературному конкурсі, організованому варшавським культурним підпіллям, у житті якого Швірщинська брала активну участь: друкувалася в підпільних журналах і видавництвах, видала ще одну дитячу книжку, планувала написати серію історичних романів для молоді. Однак після війни вийшов лише перший із запланованих томів: "Аркона – твердиня Швєнтовіта" про боротьбу слов’янських племен з германцями. Переважна більшість її текстів, призначених для юнацтва, – це історія Польщі та польські історичні легенди у віршах. Швірщинська брала участь у Варшавському повстанні (1944) як медсестра. Після його падіння потрапила до Сохачева, звідки на початку 1945 року виїхала до Кракова, де й прожила до кінця життя.
У Кракові вона повернулася до літературної праці; її твори опубліковано в багатьох журналах, в т.ч у «Dziennik Polski», «Iskierki», «Świerszczyk», «Tygodnik Powszechny », співпрацювала з Польським радіо, яке транслювало її програми та радіоп’єси, також писала сценарії для анімаційних фільмів. У 1946-1950 роках працювала літературною керівницею Державного театру юного глядача в Кракові. Цей театр був її останнім роботодавцем. З 1951 року повністю присвятила себе літературній праці. 8 лютого 1953 р. разом з іншими письменниками підписала в Кракові Резолюцію Спілки польських письменників, у якій висловлювалася підтримка сталінської влади ПНР після арешту за сфабрикованими звинуваченнями католицьких священнослужителів, засуджених до страти в сфальсифікований показовий процес, який називають судом над священиками краківської курії.
У 1953 році одружилася з актором Яном Адамським, народила доньку Людмилу; в 1968 році пара розлучилася.
Другий том її поезії «Зібрані лірики» вийшов лише через 22 роки після її дебюту: у 1958 році Швірщинська включила вірші, написані в різні роки, у тому числі воєнні та про війну.
У 1960-1980-х роках вона публікувала свої твори, напр. у «Płomyk», «Poetry», «Literature», «Kultura» або «Szpilki». Вийшло шість нових томів поезій (зокрема таких знакових, як «Я баба» — 1972 року чи «Я будувала барикаду» 1974 року) та кілька вибраних із попереднього видання.
Її творча діяльність була винагороджена: за твори для дітей та юнацтва отримала Премію прем'єр-міністра (1973), у 1976 р. удостоєна премії м. Кракова. Нагороджена Лицарським хрестом (1957) та Офіцерським хрестом (1975) Ордена Відродження Польщі та медаллю Комісії національної освіти.
Похована на Раковицькому цвинтарі в Кракові Karolina Grodziska Zaduszne ścieżki-przewodnik po Cmentarzu Rakowickim wyd.Kraków 2003 s.120.
Творчість Довоєнна творчість Швірщинської — це часто поетичний опис певних образів (навіть буквальний — вірші мають підзаголовки: фреска, гобелен, бароковий гобелен). Це ніби слід дитинства, проведеного в батьківській майстерні, серед картин, репродукцій, альбомів – її власний «малюнок» світу. Старанність, навіть прискіпливість у доборі слів, часті стилізації під старопольську мову дозволили їй створити поетичні, надзвичайно складні мініатюри. Цей дар знаходити потрібні слова і стислість самого висловлювання належним чином використала поетеса в наступні роки.
Під час війни виявилося, що нинішній спосіб і стиль розповіді про світ не в змозі вмістити і передати те, що треба було описати в той час. Можливо, саме тоді вона вирішила, що набагато важливіше передати власні почуття, ніж описати образи і враження, які вона отримала.
Характерною для поетеси була безперервна робота над віршами: скорочення, зміна вибраного раніше поділу на строфи, підзаголовки віршів, що з’являються лише в пізніших виданнях або навіть у різних їх варіантах. Світ, який вона створює, ніколи не був повністю визначений. Вона була письменницею, стиль якої свідомо й підсвідомо піддавався постійним змінам.
Швірщинська хотіла виробити такі форми вираження, які найкраще відповідали б її намірам. Багато років поетеса шукала спосіб описати свої переживання під час Варшавського повстання: біль і страждання, свідком яких вона була й пережила сама в ті дні. Том «Я будувала барикаду» вийшов через 30 років після повстання. У вміщених віршах немає розгорнутих і красивих поетичних метафор, їх форма скупа, навіть сувора; і зміст зазвичай не піднесені почуття, а боротьба з голодом, страхом, болем і смертю.
Пошуки власних мистецьких засобів виразно простежувалися і в іншій важливій течії мистецтва Швірщинської – дуже сильному фемінізмі. Те, що почалося в «Чорних словах», ще трохи затьмарене екзотикою та «народним» — простим і природним — трактуванням еротики, було розвинене й свідомо застосоване у томі «Я — баба» . Проникливо й безкомпромісно (і за змістом, і за мовою), з майже ексгібіціоністською чесністю, вона писала про жінку, її психіку, відмінний від чоловічого погляд і сприйняття світу, чуттєвість і – що досі було безпрецедентним — також біологію жіночого організму в різні періоди життя. Вона написала про те, як це: бути жінкою.
Порушення цих тем: долі жінки та статі в особливий, неповторний спосіб і вироблення характерного, скупого (часто на словах) стилю є найважливішими досягненнями Швірщинської, завдяки яким Чеслав Мілош вважав її однією з найбільших поетів сучасної польської літератури .
Публікації Поетична творчість
Вірші та проза (1936) Варшава, видавництво авторки Зібрання пісень (1958) Варшава, PIW Чорні слова (1967) Краків, вид. Літературний (у томі вірші та 3 одноактні п'єси: «Чорний квадрат», «Людина і зірка» та «Розмова з власною ногою »). Вітер (1970) Варшава, PIW Я жінка (1972) Краків, видавництво Літературне (одне з видань мало підзаголовок: "Швірщинська з малюнками Березовської, Березовська з віршами Швірщинської" ) Вибрана поезія (1973) Варшава, LSW (вибір автора та вступ) Я будувала барикаду (1974) Варшава, Чительник Щаслива, як собачий хвіст (1978), Краків, вид. Літературне Вибір віршів (1980) Варшава, Чительник (до книжки входять також твори, написані прозою) Поезія (1984), Варшава, Чительник (на вибір автора) Поетичний театр (1984) Краків, вид. Літературне (зміст: Орфей, Містерія XV століття. Чорний квадрат, Людина і зірки, Святий і диявол, Розмова з власною ногою ) Страждання та радість (1985) Варшава, PIW (останній, посмертний том) Жінки, немовлята (1988) Краків, Офіцина Під Баранами. Мініатюра (виб. і упоряд Здзіслава Зегадловна) Чиста розкіш(1992), Щецин, глобус (вибір Тадеуша Жуковського) Радість і страждання. Вибрані треки (1993) Краків, вид. Літературне (вибір Кшиштофа Лісовського ) Велика перлина самотності: Поезія (1996) Варшава, Інтерарт (добірка віршів) Поезія (1997), Варшава, PIW (вибір Чеслава Мілоша ) Найкращі лірики(1999) Торунь, Algo (вибраний Олександром Мадідою) Я баба. Вірші різних років (2000) Варшава, Prószyński i S-ka (вибрана Анна Янко )
Сценічні драми, радіодрами, телешоу (поставлені, транслювані по радіо чи телебаченню або опубліковані в пресі)
Смерть Орфея (1938), радіодрама (радіо і друк. 1938) Орфей. П'єса на 3 дії (1947), п’єса створена близько 1942, світова прем’єра театр. в реж. Wilam Horzyca - 1946, TV - 1964, 1971, друк: 1947 Варшава, Вид. Кутан Обережно. Мистецтво в 2 картинах (1946) Постріли на вулиці Длугій (1947), (про визволення в'язнів Арсеналу), експонувалося - 1947, друковано - 1948, радіо - 1950. Відповідь на стіні (1951), Нагорода міністра культури і мистецтва на конкурсі сучасного польського мистецтва 1951; Червоні знамена (1952), співавтор: Генрик Фоглер Життя і смерть (1956) Три жінки і я (1960) У мене було дві дружини (1963) Смерть у Конго (1963) «Коли річка була джерелом» (1967), вистава телетеатру за п’єсою «Одезва на мурзі». Мама платить аліменти (1967)
Творчість для дітей та підлітків
Сценічні пісні :
Бідна дівчина, у неї було сім кубиків (1947), драматичний твір «Фарфурка королеви Бони» (1947), сценічна п'єса; 1948 — на радіо, 1993 — Театр Аргумент з вогнем (1949), драма, радіопостановка «Повість про кульгавого бога Гефеста» (1954), також названа «Гефест». Як сонце впало з неба Діра в небі (1954) Тигр танцює для Шу-Хін (1959), також під назвою «Китайська казка». Про злого князя Попеля та доброго П’яста (1960), також під назвою «Басня про Попіля та П'яста» Пан Твардовський (1962) Про прекрасну Дороту (1969) Коли Земовіту було сім (1989)
і багато радіодрам, майже виключно для дітей і підлітків (з 1930-х до 1960-х років). )
Романи
Аркона, фортеця Швєнтовіта. З історії слов'янської Ругії, або Рани. Роман для старшої молоді (1946)
Казки та оповідання у віршах для дітей
Про колядників і різдвяні пряники (1934) Пустотливий морус. Собачі пригоди (1936) (співавтор: Янфна Поражинська ) Рік польської дитини. Вірші та сценічні малюнки до щорічних народних і шкільних свят (1936) Король Фадж (1938) Відьма мала золоті граблі (1943) Гданська дівчина. Вірші для дітей (1947) Про шевця у Варшаві (1947), повість у віршах про Яна Кілінського Табакерка короля Стаса (1947) Тигр у квітах та інші східні казки (1948) Три брудні (1949) Про Малгосю, яка нічого не боялася (1958) Казки старого змісту (1958), зміст: Фарфурка королеви Бони ; Старосцянка і Сокольничек ; Історія вродливої Агнешки ; Про Яна Матейка та пана Каєтана . Чудотворна борода шаха (1959) Біля річки Зам-Зам (1960) Про маленьку Обу, найкращу сестричку в світі. Японська казка (1960), також як «Пригоди в країні хризантем». Круасани короля Джона (1960), зміст: Про Пана Реджу з Наґловіце ; круасани Короля Джона ; Про бідного склороба і пана Костюшка ; Піджаки принца Джозефа ; Про пригоди та пустощі веселого Паталашека (1962) Зі старої Польщі (1963), зміст: Як миші поїли Попеля ; Скарби княгині Добравої ; Як Болько здивував німців ; Про мера Гданська