Дмитро Михайлович Лисицький — російський офіцер, підполковник збройних сил Росії. Герой Російської Федерації.
У 2014 році командував розстрілом українських військових у боях за Іловайськ, обіймаючи посаду командира 1-го батальйону 247-го десантно-штурмового полку РФ.
Біографія Народився в сім'ї робітників індикофабрики Михайла Дмитровича та Лідії Петрівни Лисицьких. Росіянин. Закінчив середню школу. В 1991 вступив до Ставропольського сільськогосподарського інституту за спеціальністю «зоотехнія».
Призваний до Збройних сил Російської Федерації в лютому 1993 року. Строкову службу проходив у 247-му десантно-штурмовому кавказькому козацькому полку 7-ї гвардійської десантно-штурмової Червонопрапорної ордена Кутузова дивізії, дислокованої в Ставрополі. Після закінчення терміну служби залишився на надстрокову.
За час служби брав участь у бойових операціях в Абхазії (1993), Дагестані (1999), Чечні (1999—2000).
У 1998 році заочно закінчив Ставропольську державну сільськогосподарську академію, отримавши спеціальності зооінженера та інженера-маркетолога.
У квітні 2000 року сержант Лисицький уклав контракт та продовжив військову службу у своїй частині на посаді механіка-радіотелефоніста взводу зв'язку. У червні у складі російських миротворчих сил спрямований до Боснії та Герцеговини. Протягом півтора року проходив службу на посаді розвідника-снайпера розвідувальної роти 1-ї окремої повітрянодесантної бригади.
Після повернення до Росії, продовжив службу в 247-му полку, у складі якого вирушив на виконання бойових завдань до Чеченської Республіки (2001—2004), до Абхазії в період збройного конфлікту з Грузією та інші регіони.
2004 року закінчив Ставропольську філію Бєлгородського університету споживчої кооперації за спеціальністю «економіст-менеджер з економіки та управління».
З присвоєнням офіцерського звання лейтенанта Лисицького було призначено на посаду командира взводу. Надалі заміщав посади: командир зенітно-ракетного взводу десантно-штурмового батальйону, заступник командира десантно-штурмової роти, командир десантно-штурмової роти, заступник командира десантно-штурмового батальйону.
У 2014 році брав участь в операціях із забезпечення безпеки Олімпійських та Паралімпійських ігор у Сочі.
Лисицький продовжував нести військову службу на посаді командира 1-го десантно-штурмового батальйону 247-го полку, що дислокувався у СтаврополіИз солдат — в комбаты / Центральный печатный орган Министерства обороны РФ газета «Красная Звезда», 24 октября 2017 года. Брав активну участь у заходах у сфері військово-патріотичного виховання молодіВстреча юнармейцев города с Героем России Дмитрием Михайловичем Лисицким / Комитет образования администрации города Ставрополя, 5 декабря 2017 года41-й финал краевой игры «Зарница» стартовал в Пятигорске / Информационный портал «Молодежь Ставрополья», 24 июня 2015 года.
Участь в російсько-українській війні За словами українського журналіста Юрія Бутусова Лисицький командував батальйонною тактичною групою 247 полку, яка атакувала українські підрозділи, які проривалися з оточення в Іловайську в районі села Горбатенка у 2014-му році. Російські військовики, що були з ним знайомі, заявляють, що російськими підрозділами під Іловайськом у 2014 році командував Михайло Теплинський, а Лисицький брав участь у тих подіях під його командуванням.
24 лютого 2022 року з початком повномасштабного російського вторгнення в Україну командувач 22-го армійського корпусу генерал Аркадій Марзоєв, який одночасно керував південною групою військ, відправив десантників 247-го полку, одним з батальйонів якого командував Лисицький, наступати на Херсон, запевнивши, що розвідка проведена і траса на місто вільна, але натомість росіяни потрапили в засідку ЗСУ, зазнавши тяжких втрат. Через два дні 247-й полк потрапив в оточення, намагаючись штурмувати миколаївський аеропорт. Лисицькому з його підрозділом вдалося вирватись з оточення. За словами військовослужбовців полку, їхній підрозділ зазнав у перші дні російського вторгнення критичних втрат. Загинув і командир полку підполковник Костянтин Зізевський. Сам Лисицький отримав поранення обох ніг. Перебуваючи на лікуванні у Ставрополі, Лисицький писав доповідні, звинувачуючи генерала Марзоєва у розгромі свого полку, які відправляв на ім'я Володимира Путіна, Сергія Шойгу, Валерія Герасимова, в адміністрацію президента та Міноборони. Однак генерал, зазнавши поразки під Миколаєвом, отримав чергове підвищення .
Смерть 26 березня 2023 року стало відомо, що Путін нагородив генерал-лейтенанта Аркадія Марзоєва орденом Олександра Невського. Того ж дня Лисицький за повідомленнями російських ЗМІ наклав на себе руки, застрелившись у своїй квартирі в Ставрополі. Колишні підлеглі підполковника повідомляли, що він не зміг пережити втрату свого полку. Водночас, Юрій Бутусов заявив, що Лисицького ліквідували українські військові.
Похований на Ігнатівському цвинтарі Ставрополя.
Нагороди та спеціальні звання Медаль Суворова (2000) Медаль ордену «За заслуги перед Батьківщиною» 2-го ступеня з мечами (2003) Медаль «За бойові заслуги» Медаль «За відзнаку у військовій службі» 3-го, 2-го і 1-го ступеня (20 років) Звання «Герой Російської Федерації» (22 січня 2015) — «за героїзм, мужність і відвагу, виявлені при виконанні військового обов'язку.» Почесний громадянин Благодарненського муніципального району Ставропольського краю (22 червня 2017)Герой России Дмитрий Лисицкий — Почётный гражданин района / Газета Благодарненского городского округа Ставропольского края, 28 июня 2017 годаЗвание почетного гражданина Благодарненского района присвоено Дмитрию Лисицкому / Ставропольская Правда, 22 июня 2017 годаДмитрию Лисицкому присвоено звание «Почетный гражданин Благодарненского района» / Информационный портал Ставропольского края, 22 июня 2017 года
Родина Був одружений, лишилося двоє синів.
Джерела Лисицький у базі даних центру "Миротворець"
Примітки