Мнацакан Варданович Тарян (, справжне прізвище — Мхітарян; 1920—1999) — вірменський, радянський та український поет й прозаїк. Член Спілки письменників УРСР з 1976 року.
Життєпис У 1940 році закінчив педагогічне училище імені Шота Руставелі у Вагаршапаті. У 1939—1940 роках працював у середній школі села Грхдагірман (нині Хнаберд) Апаранського району. У 1941—1945 роках служив у Радянській армії, брав участь у Великій Вітчизняній війні. У 1942 році був важко поранений, потрапив у полон, після звільнення в 1945 році був репресований, а в 1947 році виправданий. У 1947—1978 роках працював маляром у Будинку культури № 2 Товариства сліпих Вірменії. Ряд віршів письменника перетворено на пісніԳրական տեղեկատու, Երևան, Սովետական գրող, 1981, 544 էջ։.
Колекції
Мій улюблений колір, 1955. Весняні квіти, 1959. Моряки, 1963. Шматок хліба, 1967. Я малював осінь 1971 року. Перемога надії, 1975. Я люблю вас, діти, 1980. Месник/Мститель: казки, оповідання. 1984. Велике серце, 1986. Від полону до полону, 1990. Різкий вітер, 2004. Двоє в пеклі. Романи-мемуари та оповідання Тарян, Мнацакан Варданович, Тарян, Анаіт Мнацаканівна. Єреван. Лусак, 2010. Чоловік, який втік від стрілянини. Мемуарний роман. 2015.
Пам'ять
Бібліотека № 4 м. Ечміадзін носить ім'я Таряна. На стіні будинку на проспекті Комітаса в Єревані, де поет жив у 1960—1999 роках, є пам'ятна дошка, присвячена Таряну.
Примітки