Китайська імперія — короткочасна спроба державного діяча, генерала та президента Юань Шикая з кінця 1915 до початку 1916 року відновити монархію в Китаї, ставши імператором Хунсянь. Спроба була невдалою; це відкинуло китайську республіканську справу на багато років назад і призвело до періоду конфлікту між різними місцевими воєначальниками.
Підготовка до формування
Після того, як Юань Шикай був призначений другим Тимчасовим Великим Президентом Китайської Республіки, встановленим Сунь Ятсеном, він зробив різні кроки для зміцнення своєї влади та усунення лідерів опозиції з посади. І Сунь, і Юань були «модернізаторами», Сунь був «радикальним революціонером», тоді як Юань був «консервативним реформатором».
Щоб забезпечити власну владу, він співпрацював з різними європейськими державами, а також з Японією. Приблизно в серпні 1915 року він наставляв Ян Ду () та ін. вимагати підтримки повернення монархії. 11 грудня 1915 року збори одноголосно обрали його імператором. Юань урочисто відмовився, але «поступився» і негайно погодився, коли того дня Національна асамблея знову подала петицію.Kuo T'ing-i et al. Historical Annals of the ROC (1911—1949). Vol 1, pp. 207–41.
12 грудня Юань за підтримки свого сина Юань Кедіна проголосив Китайську імперію, назвавши себе «Великим імператором Китайської імперії», взявши назву епохи Хунсянь («Просування Конституції»). Однак Юань, тепер відомий як імператор Хунсянь, відклав обряд вступу до 1 січня 1916 року. Він вилучив маньчжурський одяг з культури та відродив одяг ханьців, але вніс у нього деякі зміни. Він одягнув новий одяг Хань, щоб відвідати генеральну репетицію, але це було саботовано його корейською наложницею.
Незабаром після цього імператор Хунсянь почав роздавати титули перства своїм найближчим родичам і друзям, а також тим, кого, на його думку, він міг купити титулами.
Сім'я Айсін Ґьоро з династії Цін, яка тоді жила в Забороненому місті, «схвалила» вступ Юаня на посаду імператора і навіть запропонувала «королівський шлюб» дочки Юаня з Пуї, останнім монархом Цін.
Перебіг подій
1916 рік мав стати «роком 1 Хунсянь» (), а не «5 рік Республіки» (), але імператору Хунсянь протистояли не лише революціонери, але, що набагато важливіше, його підлеглі воєначальники, які вважали, що прийняття Юанем монархії дозволить йому правити, незалежно від підтримки військових.
Після його інавгурації почали повставати провінція за провінцією, починаючи з Юньнані на чолі з губернатором імператора Цай Е та генералом Тан Цзяо та Цзянсі на чолі з губернатором Лі Лі Цзюнь. Повстанці сформували Національну армію захисту () і таким чином почалася Війна за захист респубіки. Після цього інші провінції проголосили незалежність від Імперії. Імператорські генерали Бейян, чиї солдати жодного разу не отримували платню від імперського уряду, не розпочали агресивної кампанії проти Армії національної охорони, і Бейянська армія зазнала численних поразок, незважаючи на те, що була краще навчена та оснащена, ніж Армія національної охорони.
Побачивши слабкість і непопулярність імператора Хунсянь, іноземні держави відмовилися від своєї підтримки (але не обрали сторону у війні). Японська імперія спочатку погрожувала вторгненням, потім зобов'язалася повалити імператора Хунсянь і визнала, що обидві сторони конфлікту перебувають «у стані війни», і дозволила японським громадянам допомагати республіканцям. Зіткнувшись із загальною опозицією, імператор неодноразово відкладав обряди вступу на престол, щоб заспокоїти своїх ворогів. Фінансування церемонії було припинено 1 березня. 17 березня Юань обговорював з Лян Шиї відмову від монархії, а 22 березня відмовився від неї. Рік «Хунсянь» було скасовано 23 березня, і була відновлена Республіка.Shan, Patrick Fuliang (2018). Yuan Shikai: A Reappraisal, The University of British Columbia Press. . Всього Юань правив 83 дні.
Після смерті президента Юаня 6 червня віце-президент Лі Юаньхун обійняв посаду президента і призначив генерала Бейяна Дуань Ціжуя своїм прем'єр-міністром і відновив Національну асамблею та тимчасову Конституцію. Однак центральна влада пекінського уряду була значно ослаблена, і занепад імперії Юань занурив Китай у період воєнного командування .
Національна символіка Хоча назву країни китайською мовою було змінено на «Китайська імперія» (і «Хунсянь» для державних справ), імператор Хунсянь продовжував використовувати «Китайська республіка» як англійську назву.
Імператор Хунсянь створив Управління ритуальних правил (), яка випустила новий офіційний гімн Китайської Республіки «Китай героїчно стоїть у Всесвіті» () у червні 1915 р. Її слова були написані Інь Чанг () і музика Ван Лу (). Текст пісень був дещо змінений у грудні 1915 року з «Five Races Under One Union» () замінено на(Shanrang, стародавня система китайського імператора, який поступався місцями іншим в епоху Яо та Шунь), яка використовуватиметься під час правління імператора Hongxian. Китайська лірика Український перекладКитай стоїть високо у всесвіті. Вісім театрів міста Китайці прийшли з вершини Куньлуня. Річки та гори безмежні. Китайський народ прийшов з вершини Куньлуня. Сто мільйонів років. Яо був легендарним китайським правителем. Епоха Яо і Шунь () — це ідіома з чотирьох символів, яка означає часи миру та процвітання.
Національний прапор було змінено з оригінального п'ятисмугового прапора на такий, де червона смуга є хрестом по центру; однак широко використовуваною версією був прапор із колишньою червоною смугою як андріївський хрест.Official specification
Державний герб залишався державним гербом Китайської Республіки (1913—1928), Національним гербом Дванадцяти символів суверенітету ().
Список осіб, яким імператор Хунсянь присвоїв звання перів
Наслідний принц () Юньтай ()
Князь першого рангу Уї () Герцог Яньшен Конг Ліньї () Лі Юаньхун ()
Герцоги першого рангу () Дуань Чжигуй () Фен Гочжан () Цзян Гуіті () Лю Гуаньсюн () Лонг Цзигуан () Ні Січонг () Чжан Сюнь ()
Маркізи першого рангу () Чень І () Лі Чун () Лу Жунтін () Тан Цзяо () Тан Сянмін () Ван Чжаньюань () Янь Сішань () Чжао Ті () Чжу Жуй ()
Графи першого рангу () Цао Кун () Цзінь Юньпен () Лу Цзяньчжан () Мен Енюань () Ці Яолінь () Цюй Інгуан () Тянь Веньлі () Ян Шанде () Ян Цзенсінь () Чжан Мінці () Чжан Сілуань () Чжу Цзябао ()
Віконти першого рангу () Лі Хоудзі () Лю Сяньші () Чжан Гуанцзянь () Чжу Цінлань ()
Барони першого рангу () Цай Рукай () Чень Бінкунь () Дуань Шуюнь () Хе Цзунлян () Джин Йон () Лонг Цзяньчжан () Лонг Цзінгуан () Лу Юнсян () Лю Дяоюань () Ма Аньлян () Пан Джуін () Ци Ян () Рен Кечен () Шень Цзіньцзянь () Ван Ітан () Сюй Шіїн () Чжан Хуайчжи ()
Барон третього рангу () Фен Юйсян () Хе Фенлінь () Сюй Ланьчжоу ()
Див. також
Епоха воєначальників Історія Республіки Китай Самопроголошена монархія Військові Республіки Китай Національно-захисна війна
Список літератури
Посилання