Пожежа Кракова 1850 року вважається однією з найтрагічніших подій, які торкнулися міста в 19 столітті. Вона розпочалася 18 липня 1850 року і охопила значну частину центру міста та тодішніх передмість. Майже всі будинки південного фасаду Малого Ринку, південного та половини східного фасаду Ринкової площі, а також будинки на таких вулицях: Крупнича, Голембія, Вісльна, Францисканська, Домініканська, Брацька, Ґродська. (до перехрестя з Посельською), Столярська, Велополє та Старовисьльна були спалені. Протягом наступних кількох днів по всій території міста з'явилося більше спалахів, але їх швидко загасили. Лише 26 липня в Клепарзькому районі спалахнула нова пожежа, але більшого масштабу вона не набула.
За приблизними підрахунками, було знищено 10 % міської забудови: близько 160 багатоквартирних будинків, єпископський палац і палац Великопольських, костели св. Франциска Ассізького, Пресвятої Трійці, св. Норберта і (частково) св. Йосифа та прилеглі домініканський, францисканський і бернардинський монастирі. Крім історичного внутрішнього оздоблення цих храмів, були втрачені також цінні колекції творів мистецтва та книгозбірні, зібрані в приватних будинках. Вогонь завдав величезних матеріальних збитків, згоріло багато квартир, магазинів і складів, а також майно цілих родин. У злиденному Кракові і збір коштів на допомогу постраждалим від пожежі, і ліквідація збитків тривали довго. Відбудова згорілої частини міста закінчилася через п'ятнадцять років, а у випадку францисканського та домініканського костелів значно пізніше, у 1884 та 1912 роках відповідно.
Після знищення такої великої частини Кракова виникла необхідність внести багато змін, наприклад, у сфері правил пожежної безпеки чи організації пожежної охорони, які мали запобігти подібній катастрофі. Проте це виявився довготривалий процес, який прогресував у міру покращення економічного становища міста. Реконструкція зруйнованих будівель також мала великий вплив на архітектурні зміни в усьому Кракові. Нові будинки, зведені на місці згорілих, стали взірцем функціональних та естетичних рішень для інших районів Кракова. У свою чергу, масштаби пошкоджень історично цінних будівель стали поштовхом до більшого інтересу до охорони пам'яток, а під час їх реконструкції відбулося зростання знань у галузі пам'яток збереження та мистецтвознавства.
Пожежа 1850 року, яка вважається одним із найбільших стихійних лих в історії Кракова, також була останньою пожежею, яка вразила таку велику територію міста. Будь-яка подальша пожежа знищувала в основному лише окремі будівлі.
Хід вогню
18 VII: пожежа в передмісті Близько обіду четверга 18 липня, виникла пожежа в районі т.з. Дольних Млинів на Королевській Млинувці в кінці вул. Крупнічої.
Як показало подальше розслідування, пожежа виникла випадково, а її ненавмисними винуватцями були мельник Пьотр Фіц і Ян Тройка, учень коваля Ігнашевського. Того дня вони працювали над пристосуванням залізного обруча до вала млинового колеса, який для цього потрібно було нагріти. Однак вогонь, що розгорівся в кімнаті, запалив висушені в комині змійовики, дерев'яні клини для млинових коліс. Пожежу не вдалося загасити і млин спалахнув полум'ям;. Na temat okoliczności wybuchu pożaru patrz też: ; ;..
Невдовзі сильний вітер перекинув вогонь на сусідні будинки на Крупнічій. На місце оперативно прибули пожежники та численні жителі, які намагалися загасити вогонь або хоча б не допустити його подальшого поширення. Для цього почали зривати дахи інших будівель. Однак стихія діяла швидше і за півгодини згоріло дев'ять дерев'яних будинків, що стояли на цьому місці.
18 VII: пожежа в центрі Неочікувано вогонь із передмістя перемістився в центр. Дуже сильний вітер почав розносити його через кущі над навколишніми садами та Плантами. Крім іскор, він ніс палаючу черепицю та залишки непотрібного мотлоху, накопиченого на горищах, тліюче зерно з млина та спалені волоські горіхи;.. Саме останні, за одним із тогочасних оповідань, суттєво сприяли поширенню вогню:
Спочатку мало хто через сонячну погоду знав про загрозу: Будівлі в центрі міста виявилися такими ж вразливими до пожежі, як і будинки на вулиці Крупнічій. Це стало результатом кількох факторів. По-перше, майже всі будівлі, навіть Сукенніце, були покриті ґонтом. Цей матеріал виявився більш легкозаймистим, ніж зазвичай, тому що протягом двох місяців перед липнем 1850 року в Кракові не випало жодної краплі дощу. Висохла, потріскана черепиця стала придатним розсадником пожежі. Сильний вітер легко розносив іскри та залишки горіння дахів на інші будівлі. Крім того, більшість кам'яниць мали також дерев'яні горища чи інші елементи обладнання з цього матеріалу, наприклад, ґанки, сходи. Крім того, багато жителів зберігали на горищах своїх будинків легкозаймисті предмети, різне непотріб, ганчір'я, папір чи старий посуд, нехтуючи тим самим протипожежними правилами часів Вільного міста, які забороняли зберігати такі речі. Крім того, серед мурованих кам'яниць центру було ще багато дерев'яних будівель, таких як сараї, каретні, склади, стайні та торговельні лавки. Все це призвело до того, що вогонь поширився дуже швидко, і набув великих масштабів;;..
Першою загорілася ґонтова покрівля кам'яниці, що на перехресті вулиці Голембія та Плантів, власником якої є Емілія Бартиновська. Гасіння пожежної охорони, волонтерів та військових підрозділів закінчилося безрезультатно. Вогонь, рознесений сильним вітром, швидко перекинувся на сусідні будівлі. Згодом почали займатись університетська друкарня, костел св. Норберта, будинки у Вісльній та Голембії, включаючи Технічний інститут. Коли вогонь охопив високу кам'яницю «Під зайцем», далі снопи іскор полетіли на сусідні дахи. Collegium Maius, на той час там перебувала Ягеллонська бібліотека, опинився у великій небезпеці. Вогонь почав виникати на даху цієї історичної будівлі, але вдалося врятувати її та цінну колекцію книг. До порятунку бібліотеки було залучено близько ста п'ятдесяти студентів разом із професорами Юзефом Мучковським, Стефаном Кучинським та Вінцентієм Полем. Їм вдалося загасити вогонь і скинути дахи сусідніх будівель, щоб не допустити полум'я до Collegium Maius;;..
Вогонь швидко перекинувся з вулиці Вісльної на інші будівлі. Приблизно за півгодини вона охопила південний фасад Ринкової площі, вулицю Брацьку та Єпископський палац. Ще швидше спалахнули дерев'яні каретні будинки, що стояли навпроти, а від них зайнялись францисканський костел і палац Велопольських. Тоді вогонь охопив будинки на вулицях Гродзькій та Столярській та східний фасад площі Ринек. Далі він поширився на вулицю Широку і врешті охопив костел Пресвятої Трійці разом із монастирем домініканців. Вітер розніс полум'я ще далі, над Плантами, де воно знищило будівлі на вулиці Польній, знищивши все до русла Старої Вісли. Увечері вогонь почав слабшати і нарешті вогонь у центрі припинився на висоті південного фронту Малого Ринку та вулиці св. Юзефа, включно з костелом і монастирем бернардинів. Суконні ряди, де зберігалися численні товари, в тому числі запаси горючого спирту, все ще перебували у великій небезпеці. Щоб запобігти поширенню вогню, з будівлі спішно скинули дах;;..
У центрі, на лінії вітру, збереглося неушкодженим кілька будівель. Своїм виживанням власники та мешканці завдячували ефективній боротьбі з вогнем, але насамперед сучасним дахам із черепиці чи листового металу. Завдяки цьому вогонь не знищив кам'яницю Венцля та палац Яблоновських, як єдині будівлі на всьому південному фасаді площі Ринек.
Однак у випадку костелів належного покриття виявилося недостатньо. Вогонь проник у храми через вікна, в яких від спеки тріщали шибки, і швидко охопив внутрішні приміщення, повні дерев'яних вівтарів, лавок. Були також думки, спрямовані проти домініканців, звинувачуючи монахів у змарнованому шансі врятувати костел Святої Трійці через нібито відсутність дисципліни та недбалість у боротьбі з вогнем;..
18 VII: діяльність мешканців
Як виявилося, в умовах такої великої пожежі, що розвивалася надзвичайно швидко, жителі міста мало що могли зробити. Обов'язок боротьби з вогнем лежав практично тільки на їхніх плечах, оскільки пожежна команда була нечисленною, та й не постійною. У місті працювало лише чотири спритмейстери, які стежили за шлангами. Мало оплачувалась дана праця, працювали позмінно цілодобово. У разі пожежі їм допомагали насосники та так звана «пожежна колона». До її складу входили підмайстри з цехів теслярів, каменярів і мулярів, які протягом трьох років були зобов'язані постійно брати участь у навчаннях і протипожежних заходах (у 1838 р. вони були екіпіровані в олов'яних шоломах і чорних джинсових куртках). Для зміцнення цього війська всі жителі були зобов'язані нести допоміжну службу. Їх попередив сторож з вежі Святої Марії, вдаривши в дзвін і піднявши червоний прапор удень. Пивоварам доручили подавати воду у власних бочках, а фіакери мали віддати коней у розпорядження вогнегасників. У багатьох людей ці обов'язки викликали небажання, тому було багато випадків ухилення від участі в гасінні. Однак найбільшим недоліком усієї системи було те, що вона базувалася на погано навчених людях і старому дефіцитному обладнанні; .
Так, 18 липня вогонь намагалися загасити лише трьома пожежними рукавами, які, однак, не дісталися дахів більшості багатоквартирних будинків. Тому намагалися запобігти розповсюдженню пожежі, обливаючи воду звичайними відрами, зривали дахи будівель гафлями, сокирами, а зрештою і голими руками. Через відсутність водопостачання та поганий стан міських колодязів, більшість з яких були повністю занедбані, воду, необхідну для гасіння, брали з Рудави чи Вісли. До місця пожежі її доставляли в бочках, на підводах, що, однак, займало надто багато часу. Тож невдовзі зрозуміли, що про гасіння вогню не йдеться. Намагалися лише не дати загорітися іншим частинам міста, а тут майже все залежало від вітру. Воно не змінило напрямок і не спрямувало полум'я на решту Кракова.
Більшість мешканців зосередилися на порятунку життя та майна з будівель, які згодом стали жертвою вогню. Люди зі своїми речами ховалися у родичів, чиї будинки вціліли, або таборували на Плантах. Серед цього хаосу площею Ринек пройшла процесія з Пресвятими Тайнами, яку очолив отець Жловодський із костелу Св. Марії;;..
Невдовзі серед мешканців поповзли чутки, що пожежа була справою рук підпалювачів. Лунали голоси про негайний розстріл підозрюваних або запровадження спрощених судів. Крім того, було багато людей, які почали грабувати те, що вціліло, а також нападати на жителів. Тому на вулиці міста були вислані потужні військові патрулі, які, крім лову злочинців, мали також запобігти спробам самосуду.
Наступні дні пожежі
19 липня вогонь припинив поширення. Новини про пожежу на Шевській і Клепажу виявились неправдивими. Проте в районі великого попелу знову і знову виникали нові пожежі, які швидко загасили. Ще горіли окремі будівлі, наприклад, Домініканська бібліотека. Для подальшої боротьби зі стихією була задіяна пожежна техніка армії, також привезені пожежні рукави з Підгуже, а також з Меховського повіту Королівства Польського. Проте втомлені останніми подіями мешканці міста дедалі менше допомагали гасити пожежу, зникло почуття солідарності та бажання допомогти. Зменшувалася кількість волонтерів, не вистачало людей для роботи з обладнанням. Боротьба з вогнем була продовжена завдяки залученню краківських євреїв, студентів університету та селян, привезених з навколишніх сіл, напр. Кроводжа та Плешува; ;;..
Наступні дні пройшли відносно спокійно, почергово гасячи ще тліючий попіл. Іноді в районі горіння виникали нові пожежі, напр. в домініканських будівлях, єпископському палаці та окремих кам'яницяхDokładne informacje o poszczególnych miejscach, gdzie znów pojawiał się ogień, zawierają kolejne numery Czasu, od 165 do 171.. Проте особливої загрози вони не становили, тим паче, що 22 липня пройшов сильний дощ. Будь-яке нове, рознесене вітром полум'я швидко гасили.
26 липня: пожежа на Клепажу