Право людини на воду та санітарію (HRWS) — це принцип, який стверджує, що чиста питна вода та санітарія є універсальними правами людини через їх велике значення для підтримки життя кожної людини. 28 липня 2010 року Генеральна Асамблея ООН визнала це право людини HRWS було визнано міжнародним правом через договори про права людини, декларації та інші стандарти. Деякі коментатори обґрунтували існування універсального права людини на воду на підставах, незалежних від резолюції Генеральної Асамблеї 2010 року, таких як стаття 11.1 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права (МПЕСКП); серед цих коментаторів ті, хто погоджуються з існуванням міжнародного ius cogens і вважають, що він включає положення Пакту, вважають, що таке право є загальнообов'язковим принципом міжнародного права. Інші договори, які прямо визнають HRWS, включають Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW) 1979 року та Конвенцію про права дитини (CRC) 1989 року.
Найбільш чітке визначення права людини на воду дав Комітет ООН з економічних, соціальних і культурних прав у Загальному коментарі 15, розробленому в 2002 році. Це було необов'язкове тлумачення, згідно з яким доступ до води є умовою здійснення права на достатній рівень життя, нерозривно пов'язаного з правом на найвищий досяжний рівень здоров'я, а отже, є правом людини. У ньому говорилося: «Право людини на воду дає кожному право на достатню, безпечну, прийнятну, фізично доступну та доступну воду для особистого та домашнього використання».
Перші резолюції про HRWS були прийняті Генеральною Асамблеєю ООН і Радою ООН з прав людини в 2010 році. Вони заявили, що існує право людини на санітарію, пов'язане з правом людини на воду, оскільки відсутність санітарії погіршує якість води вниз за течією, тому подальші дискусії продовжували наголошувати на обох правах разом. У липні 2010 року Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй (ООН) у Резолюції 64/292 знову підтвердила право людини отримувати безпечну, недорогу та чисту доступну воду та санітарні послуги. Під час цієї Генеральної асамблеї було заявлено, що для розуміння насолоди життям і всіх прав людини безпечна і чиста питна вода, а також санітарія визнаються як права людини.UN (United Nations). 2010. Resolution adopted by the general assembly. 64/292. The human right to water and sanitation. A/RES/64/292. New York: United Nations. Затвердження Резолюцією 64/292 Генеральної Асамблеї вільного права людини на доступ до безпечної та чистої питної води та санітарних умов піднімає питання щодо прав уряду на контроль та відповідальності за забезпечення цієї води та санітарних умов. Програма розвитку ООН заявила, що широке визнання важливості доступу до надійної та чистої води та санітарних послуг сприятиме широкому поширенню досягнення здорового та повноцінного життя.UNDP (United Nations Development Programme). 1997. Governance for Sustainable Human Development: A UNDP Policy Document. UNDP, New York, NY, USA. See http://mirror.undp.org/magnet/policy/ (accessed 21/06/2012)World Health Organisation (WHO) and United Nation Children's Fund (UNICEF). 2011. Drinking water: Equity, Satefy and sustainability. New York: WHO/UNICEF Joint Monitoring Programme (JMP) for Water and Sanitation.World Health Organisation (WHO) and United Nation Children's Fund (UNICEF). 2012. Progress on drinking water and sanitation. 2012 update. New York: WHO/UNICEF Joint Monitoring Programme for Water Supply and Sanitation. Переглянута резолюція ООН у 2015 році підкреслила, що ці два права є окремими, але рівними.
HRWS зобов'язує уряди забезпечити, щоб люди могли користуватися якісною, доступною, прийнятною, доступною та недорогою водою та санітарією. Доступність води враховує ступінь, до якого вартість води стає гальмівною, що вимагає від людини пожертвувати доступом до інших основних товарів і послуг. Загалом емпіричне правило щодо доступності води полягає в тому, що вона не повинна перевищувати 3–5 % доходу домогосподарств. Доступність води враховує витрати часу, зручність доступу до джерела та ризики, пов'язані з доступом до джерела води. Вода має бути доступною для кожного громадянина, тобто вода не повинна бути далі ніж 1000 метрів або 3280 футів і повинна бути протягом 30 хвилин. Наявність води визначає, чи доступна вода в достатній кількості, чи є вона надійною та стабільною. Якість води визначає, чи безпечна вода для споживання, у тому числі для пиття чи інших видів діяльності. Для того, щоб вода була прийнятною, вона не повинна мати запаху і кольору.
У Бахмуті бої дуже жорстокі, ніхто з певністю не може спрогнозувати завтрашнього дня. Але просунувшись до колії, станції й елеватора, московити застопорилися. Уже встигли повідомити про захоплення вокзалу, але незабаром їх звідти викурили ЗСУ. Чи ця тенденція успішних контратак матиме продовження, невідомо. Але в москалоти сьогодні і вчора може виявитися значно більше загиблих, ніж фіксує наш Генштаб. Там ЗСУ відпрацювали нову, згубну для ворога тактику — були підірвані будівлі, в яких отаборилися орки й звідки вели обстріли та атаки. А ще сьогодні в Бахмуті та околицях лише за підтвердженими даними захопили до 40 полонених ваньок. Це явно не колишні чмобіки. Хоча й не та, що була на початку війни, але все ж десантура й інші кадрові військові.
МПЕСКП вимагає від країн-учасниць поступово досягати та поважати всі права людини, включно з правами на воду та санітарію. Вони повинні працювати швидко й ефективно, щоб збільшити доступ і покращити обслуговування.
Міжнародний контекст Спільна програма моніторингу водопостачання та санітарії ВООЗ / ЮНІСЕФ повідомила, що у 2015 році 663 мільйони людей не мали доступу до покращених джерел питної води, а понад 2,4 мільярда людей не мали доступу до основних санітарних послуг. Доступ до чистої води є серйозною проблемою для багатьох частин світу. До прийнятних джерел належать «домогосподарські підключення, громадські стояки, свердловини, захищені викопані колодязі, захищені джерела та збірники дощової води».General Assembly Declares Access to Clean Water and Sanitation Is a Human Right." UN News Center. 28 July 2010. Accessed 20 March 2014. Хоча 9 відсотків населення планети не мають доступу до води, є «регіони з особливою затримкою, такі як Африка на південь від Сахари». Крім того, ООН наголошує, що «близько 1,5 мільйона дітей віком до п'яти років щороку помирають і 443 мільйони шкільних днів втрачаються через захворювання, пов'язані з водопостачанням та санітарією».Global Issues at the United Nations." UN News Center. n.d. Accessed 20 March 2014.
Правові основи та визнання Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (МПЕСКП) 1966 року кодифікував економічні, соціальні та культурні права, які містяться в Загальній декларації прав людини (ВДПЛ) 1948 року. Жоден із цих ранніх документів прямо не визнавав права людини на воду та санітарію. Кілька пізніших міжнародних конвенцій з прав людини, однак, мали положення, які прямо визнавали права на воду та санітарію.
Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 року (CEDAW) містить статтю 14.2, яка говорить, що «сторони вживають усіх належних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у сільській місцевості, щоб забезпечити на основі рівності чоловіків і жінок, що вони беруть участь у розвитку сільської місцевості та отримують від нього користь і, зокрема, забезпечують жінкам право: … (h) користуватися належними умовами життя, особливо щодо житла, санітарії, електро- та водопостачання, транспорту та зв'язку». Конвенція про права дитини (КПД) 1989 року містить статтю 24, яка передбачає, що «сторони визнають право дитини на найвищий досяжний рівень здоров'я та засоби для лікування хвороб і відновлення здоров'я … 2. Держави-учасниці прагнуть до повної реалізації цього права і, зокрема, вживають відповідних заходів… (c) Боротися з хворобами та недоїданням, у тому числі в рамках первинної медичної допомоги, шляхом, серед іншого… забезпечення достатньою поживною їжею. і чиста питна вода…»The full text of the Convention on the rights of the child is available at: . Конвенція про права людей з інвалідністю (КПІ) 2006 року містить статтю 28(2)(а), яка вимагає, щоб «сторони визнавали право людей з інвалідністю на соціальний захист і користування цим правом без дискримінації на основі інвалідності та вживає відповідних заходів для захисту та сприяння реалізації цього права, включаючи заходи для забезпечення рівного доступу осіб з інвалідністю до послуг з чистої води, а також для забезпечення доступу до належних і доступних послуг, пристроїв та іншої допомоги для осіб, пов'язаних з інвалідністю. потреби».
«Міжнародний білль про права людини» — який включає Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 року (МПГПП); 1966: статті 11 і 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 року (ICERS); і 1948: стаття 25 Загальної декларації прав людини (UDHR) задокументувала еволюцію права людини на воду та санітарію та інших прав, пов'язаних з водою, які мають бути визнані у всесвітньому декреті.Gupta, J., Ahlers, R., and Ahmed, L. 2010. The human right to water: Moving towards consensus in a fragmented world. Review of European Community and International Environmental Law, 19(3), 294—305
Науковці також звернули увагу на важливість можливого визнання ООН прав людини на воду та санітарію наприкінці ХХ століття. Дві ранні спроби визначити право людини на воду були зроблені професором права Стівеном Маккеффрі з Тихоокеанського університету в 1992 році, McCaffrey, S.C. «A Human Right to Water: Domestic and International Implications» (1992) V Georgetown International Environmental Law Review, Issue 1, pp.1-24. та доктором Пітером Ґлейком у 1999 році, Gleick, P.H. «The Human Right to Water» (1999) Water Policy, Vol. 1, Issue 5, pp. 487—503.. Маккеффрі заявив, що «таке право можна розглядати як невід'ємну частину права на їжу чи засоби до існування, права на здоров'я або, що є найголовнішим, права на життя. Ґлейк додав: „доступ до базової потреби у воді є фундаментальним правом людини, яке імпліцитно та явно підтримується міжнародним правом, деклараціями та практикою держав“.
Комітет ООН з економічних, соціальних і культурних прав (CESCR), який здійснює нагляд за дотриманням ICESCR, дійшов подібних висновків, що й ці вчені у Загальному коментарі 15 у 2002 році. Було встановлено, що право на воду неявно є частиною права на достатній рівень життя та пов'язане з правом на найвищий досяжний рівень здоров'я та правами на достатнє житло та достатнє харчування. Він визначає, що „Право людини на воду дає кожному право на достатню, безпечну, прийнятну, фізично доступну та доступну воду для особистого та домашнього використання. Необхідна достатня кількість безпечної води, щоб запобігти смерті від зневоднення, знизити ризик захворювань, пов'язаних з водою, і забезпечити споживання, приготування їжі, особисту та домашню гігієну“. Декілька країн погодилися та офіційно визнали право на воду частиною своїх договірних зобов'язань згідно з МПЕСКП (наприклад, Німеччина; Велика Британія; Нідерланди) після публікації Загального коментаря 15.
Наступний крок був зроблений у 2005 році колишньою Підкомісією ООН із заохочення та захисту прав людини, яка видала керівні принципи для надання допомоги урядам у досягненні та повазі права людини на воду та санітарію. Ці керівні принципи змусили у 2008 році Раду ООН з прав людини призначити Катаріну де Альбукерке незалежною експерткою з питань зобов'язань у сфері прав людини, пов'язаних із доступом до безпечної питної води та санітарії. У 2009 році вона написала детальну доповідь, у якій окреслила зобов'язання прав людини щодо санітарії, і CESCR відповів, заявивши, що санітарія має бути визнана всіма державами.