Лисогі́рка (до 1946 р. — Мукша Колубаївська) — село в Україні, у Гуменецькій сільській територіальній громаді Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.

Назва 7 березня 1946 року Президія Верховної Ради Української РСР перейменувала село Мукша-Колубаєвецька у Лисогірку. Назва Мукша-Колубаєвецька походить від річки Мукша та другої частини географічної прив'язки до найближчого значного населеного пункту, цьому випадку Колубаєвець. До слова давнину було декілька подібних назв: Мукша Велика, Мукша-Боришковецька, Мукша-Кульчієвецька, Мукша-Панівецька.

Географія Подільське село Лисогірка розташоване біля міста Кам'янець-Подільський є приміським селом, на відстані близько 1 кілометра від міста. Поблизу проходить автошлях національного значення Житомир — Чернівці. Через Лисогірку протікає річки Мукша, поблизу села проходить кряж Товтр.

Історія Перша згадка в документах про село датована 1770 роком, під назвою Колубаївська Мукша, як присілок Колубаївців.

В 1905 році поруч зі Колубаївською Мукшею існувало окреме село Боришковецька Мукша. На початку XX століття між селами Мукша-Боришковецька та Мукша-Колубаївська існував окремий хутір Роївка (Raiwka), назва походить від слова рій, бо тут була велика пасіка, тепер це південна околиця села Лисогірка.

Внаслідок поразки визвольних змагань село надовго окуповане російсько-більшовицькими загарбниками.

Радянська окупація принесла колективізацію та розкуркулення, селяни зазнали репресій.

В 1932–1933 селяни села пережили Голодомор.

7 березня 1946 року перейменовано на Лисогірку. Пануючий у тодішньому комунізмі войовничий атеїзм не допускав також використання назв поселень, що в тій чи тій мірі відображали поняття, пов'язані з релігією, церквою, тому були вилучені з ужитку назви, де були згадки про Мукшу - так як існує припущення, що річка Мукша названа в честь богині Мокош.

З 1991 року в складі незалежної України. Після здобуття незалежності України село активно розбудовується у напрямку до селища Першотравневого, що належить до Кам'янця-Подільського. У селі селяться колишні працівники ВАТ «Подільський цемент» та мешканці міста.

З 13 серпня 2015 року шляхом об'єднання Абрикосівської, Великозаліснянської, Голосківської, Гуменецької, Думанівської, Заліської Другої, Нігинської та Супрунковецької сільських рад село увійшло до складу Гуменецької сільської громади, до цього органом місцевого самоврядування була Гуменецька сільська рада.

Населення За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 387 осіб.

Згідно перепису 2015 року селі жило 338 осіб, населення села скоротилось на 12,66 % порівняно зі 2001 роком.

Мова У селі поширені західноподільська говірка та південноподільська говірка, що відносяться до подільського говору, який належить до південно-західного наріччя.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська38199.45%російська60.55%Усього387100%

Інфраструктура

На території села діє: дитячий садок, декілька магазинів.

Природоохоронні території Село лежить у межах національного природного парку «Подільські Товтри».

Див. також Поділля — історико-географічна область.

Галерея

Примітки

Посилання «Спальний район». Уже гуменецький — Кам'янецький часопис КлюЧ. 2017-03-17