Ори́нин — село в Україні, у Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області. Центр Орининської сільської громади. Село розташоване у великому природному видолинку та горбах по обидва береги річки Жванчик, лівої притоки Дністра.
Геральдика та вексилологія Герб Оринина Герб територіальної громади — це круглий щит, обрамлений синім бортиком. На білому полі щита, у центрі, розташовано шістнадцятипроменеве сонце. Жовта і синя стрічки обвивають уявну вісь, що описує коло навкруг сонця, вони утворюють вісім петель, які заповнені символами. Дві нижні петлі в основі герба свідчать про тісний зв’язок тутешніх селян із сільським господарством. У них зображено дев’ять золотих колосків, які похилились під вагою достиглого зерна, та голову корови, що символізує розвиток тваринництва, благополуччя і достаток. Із лівого боку ще два символи – зображення листяного та хвойного дерев і річки, що розповідають про ліси та водойми на території села. В петлі з правого боку – змія і чаша як ілюстрація тісного взаємозв’язку Оринина з медициною. В ще одному завитку перехрещені пензель для малювання та різець по дереву, а поруч – ліра, що несе інформацію про те, які заклади культури розміщені на території села. В петлі з правого боку в центрі зображено розгорнуту книгу, ліворуч від неї – купол костьолу, праворуч – купол церкви. Разом вони символізують освіту, духовність і пам’ять. Увінчує всю композицію зелена гілка з червоними кетягами калини і тризуб. Тут і без слів зрозуміло, наскільки патріотичні та віддані Україні люди живуть у цій місцині.
Прапор Оринина Прапор територіальної громади — прямокутної форми, він поділений по горизонталі на дві рівновеликих половини (прямокутники). Кожна половина поділена по діагоналі на два рівних трикутники: верхня — зліва направо (від древка) зверху вниз, нижня — зліва направо (від древка) знизу вверх. Перший трикутник (зверху) — синій. Другий трикутник (зверху) — малиновий. Третій трикутник (зверху) — калиновий. Четвертий трикутник (зверху) — жовтий.
(Герб та прапор територіальної громади затверджено рішенням № 1 шостої сесії Орининської сільської ради четвертого скликання 10 липня 2003 року)
Географія Оринин розташований у великому природному видолинку та горбах по обидва береги річки Жванчик, лівої притоки Дністра. З півдня та південного сходу село межує з лісом. На захід північ і схід села простяглися угіддя полів та пасовиськ.
Село розташовано на північний захід від районного центру міста Кам'янець-Подільський, на відстані 27 км і 36 км до залізничної станції цього міста. Через Оринин проходить автомобільна дорога регіонального значення , яка з'єднує м. Кам'янець-Подільський з обласними центрами: м. Тернопіль, м. Львів, м. Івано-Франківськ та іншими старовинними містами західної України.
Площа Оринина становить 855 га (землі під будівлями та присадибні земельні ділянки в межах села) (станом на 1 січня 2007).
Природні умови Територія має типовий лісостеповий ландшафт; злегка хвиляста територія розчленована неглибокими балками.
Клімат помірно континентальний, середня температура липня — +18 — +19 С, найхолоднішого — —5 — −7 С. Середня річна кількість опадів − 510—580 мм.
Найпоширеніша ґрунтоутворююча порода — лес.
Ґрунтово-кліматичні умови сприятливі для вирощування озимої пшениці, цукрових буряків, картоплі та інших культур, а також для садівництва та городництва. Досить поширеною є рослинність Полісся та Лісостепу.
Через село протікає річка Жванчик, ліва притока Дністра.
Назва
Одна із легенд Колись давно був такий час, у деяких місцевостях, коли люди не знали ні панів, а ні панщини. Сіяли, орали і так жили.
Якось у нещасливу пору найшов їх князь Владис з військом. Вояки розбіглись по всіх хатах і зігнали людей на берег річки. Там пан Владис сказав, що віднині ви будете робити те. що я наказую. Не думайте тікати, бо шкіру здеру. Кругом варта. Пожурилися люди, але що зробиш; треба працювати і пішли лупати скалу, щоб збудувати князю палац. Не скорився лиш старий дід, у якого була внучка. Вужем вислизнув з очей князівської варти, і поселився з онучкою далеко від князівського ока, в урочищі на горах.
Пройшли роки. Старий дідусь вже від віку ізсохся, а внучка його, яку звали Орина, стала такою красунею, немов вечірня зірка. Збудували вони хатинку у лісі, а згодом й інші люди поселилися.
Та ось одного разу через те поселення їхав Владис. Він впізнав красуню-дівчинку, наказав своїм слугам схопити її. Вони так і зробили. Коли князь на неї подивився, то вперше в житті відчув страх. Стільки сміливості й непокори було в її очах. І наказав вкинути непокірну в льох під вежею. Через три дні запитав, чи просилася вона на світ ясний. Слуги відповіли, що ні.
Через тиждень сам прийшов і сказав:
Будеш княгинею?
Вона відповіла:
- Посій, князю, кукіль на камені, коли вродить овес, то я стану княгинею.
То гинь смертю голодною!
Ніхто більше не чув її голосу. Чутка про те, що князь згноїв дівчину, долетіла до громади. Люди схопили вила, сокири і княжих вояк не стало, а з самого Владиса залишилась купа кісток.
На честь нескореної гордині Орини назвали поселення Оринин. А де жила красуня — дівчина, нині тече джерельна вода.
Історія
На світанку історії На околицях села виявлено ряд курганів скіфської доби (VII—VI ст. до н. е.). Проте вони невеликі та вже пошкоджені під час земляних робіт чи скарбошукачами. Дослідженням цих курганів займаються археологи з Кам'янець-Подільського національного університету ім. І.Огієнка.
Основним населенням краю на межі нашої ери були слов'янські племена, а на межі II—III ст. тут поширилися пам'ятки черняхівської культури, на формування та розвиток якої значний вплив справили античні цивілізації. Про торговельні зв'язки з грецькими містами Північного Причорномор'я свідчать знахідки амфор та іншого привізного посуду. Часто трапляються срібні римські монети, переважно денарії імператорів династії Антонінів (II ст. н. е.).
У Х столітті територія увійшла до складу Русі. З цього часу розпочинається інтенсивний розвиток сільського господарства і ремесел на родючих ґрунтах при м'якому кліматі та відносній безпеці від нападів кочівників.
Давнє містечко на Поділлі Оринин вперше в історичних документах згадується як село 21 травня 1444 р.Грушевський М. Матеріали до історії суспільно-політичних і економічних відносин Західної України. Серія перша (ч. 1–80) (1361–1530) // Грушевський М. Твори у 50 томах. Т. 7: Історичні студії та розвідки (1900–1906). — Львів : Світ, 2005. № XLI. С. 182. 16 липня 1449 року сини покійного Януша Кирдейовича, подільського воєводи, у галицькому суді здійснили поділ батькового маєтку, у результаті чого Оринин перейшов у власність Грицька КирдеяAkta grodzkie i ziemskie, T.12, s.218, № 2528 .
В 1474 році Кирдеї збудували у селі мурований костел Пресвятої Трійці.
Село Оринин отримало магдебурзьке право від короля Владислава III в 1434-1444 рр.
Від 1506 року Оринин — згадується як місто в Кам'янецькій земліМихайловський В. Історія, мова, географія: топоніми середньовічного Поділля. - К. : Темпора, 2021. - С. 270 .
Протягом XVI століття орининські землеволодіння було перерозподілено між спадкоємцями Кердеїв: за податковими списками 1565 року, в Оринині було дві частини: одна — Я. (Ф.) П'ясецькогоNiesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740. — T. 3. — S. 581. та Яцимірського, друга — Корабчевського. На першій частині податок з кожного двору становив 3 марки, тут було два млини та піп. На частині Корабчевського податок становив також 3 марки, було тут 5 плугів, два ремісники та піп.
У XVII столітті Оринином володіли шляхтичі Яцимірські та Мацей Ґурка (укр. Матвій Горка). Проте в цей час Оринин зазнавав частих нападів турецьких і татарських завойовників. Про бої, які тут точилися, свідчать залишки земляних укріплень і кургани-могильники, що збереглися на північ від села на так званому Орининському полі. Походження цих курганів належить до різних часів. Наприклад, у самому Оринині є земляні вали — їх називають «шанці» (на захід від містечка видніють два великих і декілька малих курганів).
Рівнини слугували табірними стоянками для польських, турецьких, татарських і козацьких військ. У 1587 році під час набігів татар тут стояв укріплений табір коронного мечника Станіслава Тарновського. 1600, 1612 та 1618 роками датовані листи з «Горининських степів» польського коронного гетьмана Станіслава Жолкевського. У битві 1618 (чи 1619Кисіль Адам) року з турецько-татарськими загарбниками С. Жолкевський зазнав поразки і відступив, а переможці вщент пограбували та частково спалили Оринин.
Під час визвольної війни українського народу проти Польщі на Орининському полі двічі стояло табором селянсько-козацьке військо — вперше у 1650 році, коли Богдан Хмельницький повертався з Молдавії в Україну, вдруге — у 1653 році перед Жванецькою битвою. 23 листопада 1653 року польський великий гетьман коронний Миколай Потоцький-«ведмежа лаба» писав із Жванця: «На Оринині став хан… і Хмельницький з табором, а це від нас три милі…».
При взятті Кам'янця турками (1672) на «полях орининських» стояв кримський хан і звідси писав коронному гетьману листи стосовно «заспокоєння України».
Війни згубно позначилися на Оринині. 1661 року в ньому залишалося лише три «дими», а під час 27-річного панування турків на Поділлі (1672-1699) село зовсім обезлюділо. І лише на початку XVIII століття почалося його відродження. У 1701 році воно отримало грамоту від короля Августа II Сильного на право проведення щорічних ярмарків, відтак тут щонеділі збиралися базари. Розвивалися торгівля, ремесло, зростало населення. У 1780 році в Оринині, який перетворився на містечко, налічувалося 73 двори, близько 600 жителів.
Серед землевласників Оринина відомий Станіслав Яшовський гербу Любич (Antoni Stanisław Jaszowski (ok. 1780-po 1840), prezes apelacyjny granicznego sądu powiatu kamienieckiego; dziedzic miasteczka Orynin), одружений з Терезою Орловськоюhttps://polishgenealogy1.blogspot.com/2017/04/jaszowski.html .
За переписом 1897 року, в Оринині проживало 5727 осіб (із них 1061, або 18,53 % — римо-католики).
Оринин на зламі двох епох 6 листопада 1888 року земство відкрило маленьку лікарню на 12 ліжок, яка обслуговувала не тільки жителів містечка, а й мешканців навколишніх сіл. Вона розташовувалась у приміщенні найманого будинку (до наших днів не зберігся). У 1910 році після тривалого клопотання управи, з ініціативи земства збудовано приміщення для лікарні на 25 ліжок. Тут працювали лікар, фельдшер, сестра милосердя і акушерка. 1929 року лікарню було розширено до 35 ліжок. Свого часу тут працювали такі висококваліфіковані медики, як С. А. Верхрадський, В. Ф. Медведко, Я. М. Волошин, які стали професорами, докторами наук. В 1894 році відкрито однокласне училище, яке згодом було перетворено в двокласне. В 1908 році в училищі працювали 4 вчителі, вчилося 148 хлопчиків і 40 дівчаток. За браком місць 316 дітям відмовлено в прийомі. На 1925 рік на території Оринина діяло три школи. Згодом в селі діяли такі школи: початкова українська школа, восьмирічна українська школа, середня українська школа, початкова польська школа, семирічна єврейська школа. Всього на території Оринина до 1941 року функціонувало п'ять загальноосвітніх шкіл.
У роки Першої світової війни в Оринині стояли різні військові частини, які так чи інакше були задіяні в подіях жовтневого перевороту 1917 року.
Визвольні змагання У листопаді 1917 року в Оринині було встановлено владу Центральної Ради та створено Орининську єврейську та Орининську українську ради.
У лютому 1918 року в село ввійшли австро-німецькі війська, які підтримували гетьмана Скоропадського, у цьому ж році було встановлено владу Директорії.