Ка́нівка — село в Україні, у Волочиській міській територіальній громаді Хмельницького району Хмельницької області. Населення становить 237 осіб.
Символіка Герб та прапор затверджені 17 жовтня 2018р. рішенням №873 XLVII сесії міської ради. Автори - О.М.Басистюк, Г.В.Басистюк, М.Й.Посвистайло, Г.Г.Пасик, К.М.Богатов, В.М.Напиткін.
В зеленому щиті покладений в правий перев'яз срібний меч перерубає покладену в лівий перев'яз золоту блискавку. В главі і базі по срібному ромбу, по сторонах - по білому. Щит вписаний в декоративний картуш і увінчаний золотою сільською короною. Унизу картуша напис "КАНІВКА".
Герб символізує легенду по першого поселенця, який мечем перерубав блискавку, таким чином убезпечивши село від блискавок, і поклав чотири охоронні камені по чотирьох кутках села.
Історія Село розташоване на високому лівому березі річки Збруч. На південній околиці села виявлені залишки поселення ранього залізного віку та черняхівської культури. Одна з перших згадок Канівки в історичних документах датується 1629 роком, хоча село існує щонайменше з 16 століття. Назва села найімовірніше походить від слова "канька" – очерет, що видаєься цілком логічно, адже воно розташоване на березі р. Збруч з його болотистими заплаввми, порослими очеретом. Канівка входила до складу Кременецького повіту Волинського воєводства. На той час в селі було 14 димів та приблизно 84 жителі. В роки Хмельниччини, у 1648-1651 роках, через ці терени проходили козацько-татарські загони та війська Речі Посполитої. Проте за результатами визвольної боротьби Канівка залишилася в складі останньої. З 1672 р. до 1699 р. на південь від села проходила межа між землями Речі Посполитої й територією Поділля під владою Османської Імперії. Внаслідок османського вторгнення на ці терени, й через активні бойові дії, села й містечка Поділля стали малолюдними, тому з кінця ХVІІ ст. шляхта почала активно заселяти цей край селянами з Польщі, в результаті чого у селі з'явилася досить велика польська римо-католицька громада, нашадки якої проживають у ньому до цього часу. Станом на 1782 рік в селі було 75 дворів, а в церкві 483 прихожан. Канівка входила до земель, що знаходились у володінні панів Джевецьких. У 1793 році, за результатами другог поділу Речі Посполитої Канівка опинилася під владою Російської імперії. Відносилось по адміністративному поділу до Проскурівського повіту, Сарнівської волості Подільської губернії. З того часу, аж до 1939 року село стало прикордонним. Була в Канівці церковно-парафіяльна школа, відкрита у 1898 році за участі священника Яворського Григорія Івановича. На той час в селі було 225 православних прихожан, при в'їзді до Канівки знаходився вітряний млин. Також в селі знаходився кордон Тарнорудського загону 3 – го відділу окремого корпусу прикордонної сторожі.
У 1850-х село постраждало від епідемії холери, яка в той час лютувала на Поділлі та Волині. В 1892 році в Канівці налічувалося 139 дворів і 634 жителі. Біля села знаходились фільварок Івана Гродзинського (2 двори в яких проживало 19 чоловік) та фільварок Ігнатія Гродзинського (2 двори в яких проживало 6 чоловік). До 1904 року село значно збільшилося - у ньому вже було 175 дворів і 783 жителі.
В серпні 1914 року, з початком Першої світової війни, Канівка, знаходячись на кордоні ворогуючих імперій, ненадовго стала прифронтовим селом, допоки фронт не було посунуто вглиб Галичини. В 1915 році у трьох селянських дворах взимку працювали 5 ткачів, деякі селяни займалися деревообробним промислом та пошиттям взуття.
7 (20) листопада 1917 року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, увійшло до складу Української Народної Республіки.
У роки Визвольних змагань та української революції село не оминули важкі бої між військами Директорії та більшовиками, а також об'єднаними підрозділами українсько-польських військ та більшовицьких окупантів. Також в районі села, із території Західної України, переправлялись на Велику Україну загони Української Галицької армії. 2 червня 1919 року, північнеше села через р. Збруч на лівий берег переправився Гуцульський полк Морської піхоти УНР, після чого вирушив в напрямку ст. Волочиськ. Через Канівку проходили рейдуючі з'єднання дивізіону "Чорних Запорожців" під командуванням Петра Дяченка. По закінченні війни в Канівці було встановлено владу совітів і село знову стало прикордонним, до 1939 року. На південній околиці села було побудовано прикордонну заставу, а в центрі - будівлю комендатури. До нашого часу не збереглися.
За переписом 1926 року в селі налічувалося 213 господарств та 1015 мешканців, а також хутір Сека і Воляка, де мешкало 12 осіб при 2 господарствах.
На початку 30-х років XX ст. селом прокотилась хвиля т.зв. розкуркулення, внаслідок чого багато селянських родин радянською владою було фактично пограбовано та вигнано із власних осель. Частину з них було вислано у віддалені райони Радянського Союзу, інших ув'язнено в таборах. Про Голодомор 1932-1933 рр. в Канівці відомо зі спогадів очевидців, зокрема Ф.Я. Сікори, М.Г. Сікори, М.М. Фляшовської, Г.Д. Гаріян та О.А. Шалі, проте кількість жертв та їх прізвища невідомі. Становище голодуючих канівчан було умовно дещо кращим, порівняно із селянами центральних та східних регіонів, що пов'язано із розташуванням села безпосередньо на кордоні. Зі спогадів відомо, що українці з "польського" берега Збруча намагалися допомогти голодуючим, перекидаючи чи пускаючи течією торбини із продуктами. Такій допомозі перешкоджали прикордонники, які базувалися у селі. Також були випадки втечі селян на підконтрольний Польщі захід України. 1932 році в районій газеті "Прикордонний комунар" писали, що у селах Купіль, Кривачинці, Канівка і Тарноруда керівництво колгоспів намагаються роздати селянам кращий хліб, а в державу здати гірший. Також Канівку не оминули депортації польського населення у 1935-36 рр. та "Сталінський терор" 1937-38 років. Багато мешканців села з числа етнічних поляків було вислано у південні та центральні області України, а також у Казахстан, де вони разом із іншими поляками з території Камянець-Подільської області, мешкали в с. Озерне, де до цього часу проживають нащадки депортованих.
У вересні 1939 року, за Пактом Молотова — Ріббентропа, радянські війська перейшли польсько-радянський кордон, після чого до УРСР було приєднано західноукраїнські землі. Таким чином Канівка перестала бути прикордонним селом, проте на заставі продовжувала знаходитися частина прикордонників.
У червні 1941 року Німеччина напала на СРСР. Стрімкий наступ німецьких військ змусив відступати частини РСЧА в глибину країни. Радянське командування ухвалило рішення закріпитись на ділянці "старого кордону". Неподалік села Червона армія облаштувала оборонні позиції, які так і не застосували, продовжуючи відступати на схід. У липні цього ж року Канівка була окупована нацистами.
У січні 1944 року в селі Канівка відбувся один із найбільших боїв УПА із частинами Вермахту, про що було зафіксовано в повстанських архівних документах:
"А третій бій відбувся в селі Канівка. Це село Канівка лежить в степу Кам’янець-Подільської області, над Збручем. З обставин маршруту ми заквартирували вже дньом в цім селі. В других селах стояло довкола повно німаків. В десятій годині дня зачався бій з кількакратно більшою силою німаків. Німаки зайняли вже були половину села, коли сотенний Сокіл у завзятім бою вигнав німаків із села. Було так, що ішли на рукопашні бої, кидали гранати через хати і так вигнали німаків із села. У той час командир Саблюк вислав горою за селом чоту, котра спричинила собою панічний відступ німаків. Цілий день німаки наступали, щоб знову захопити село, але всі наступи були відбиті з великими німецькими втратами. Аж надвечір німці вжили танків і літаків та й запалили те село, де наше військо містилось. Тоді ми мусіли відступити. Скористалися ми тим, що дим із горючого села нісся на поле і тим зробив нам добру заслону до відступу. Втрати по нашій стороні 4 убитими, а німаків 222. […] Далі відділ потяг у Галичину"
21 січня 1944 року, через вбивство німецького вояка, за однією версією групою диверсантів, за іншогю місцевими молодиками, у Канівку прибув загін нацистів у кількості 150 вояків, які провели каральну акцію – спалили 132 жилих будинки, всі колгоспні споруди, 80 жителів Канівки розстріляли на околиці с. Голохвасти, деяких спалили живцем, 54 колгоспники погнали у нацистське рабство до Третього Рейху. День 21 січня 1944 року став роковим для жителів с. Канівка – 75 чоловік було вбито за один день.
В березні 1944 року під час весняного бездоріжжя уральські танкісти І мотострілецької бригади Десятого Гвардійського Уральського танкового корпусу вступили на Волочищину і вигнали нацистських окупантів. Бої за Канівку, Петрівку і Поляни продовжувалися від 12 по 15 березня.
Війна важко відбилася на економіці села, але люди працювали та відбудовували село після руйнівних років війни та жорстоких боїв. Змінилося село у роки розбудови. Тут збудовано 8 нових тваринницьких приміщень, кузню, майстерню, Будинок Культури на 250 місць, бібліотеку. В 50-х роках із західної сторони села, в заболоченій заплаві р. Збруч було споруджено два стави, для функціонування новозбудованої Тарнорудської ГЕС. При цьому русло річки перенесли західніше нових водойм й пустили по штучному каналу, який відділяється від ставків земляною греблею. Перед цим частину мешканців прибережних господарств переселили на північну околицю села, де збудовано нові садиби. Ця частина Канівки досі серед мешканців носить назву "садиби" або "висілки". Після запуску Тарнорудської ГЕС село та колгосп було електрифіковано.
В 1959 році Канівка ввійшла до складу Голохвастівської сільської ради, а після об'єднання Голохвастів із Полянами – до Полянської сільської ради. У липні 1963 року колгосп „Комунар” – с. Канівка і артіль ім. Леніна об'єдналися. У селі було збудовано початкову школу, магазин, відкрито поштове відділення, проведено централізований водогін. На території фермерського господарства збудовано зернотік, новий млин, оновлено тракторний та автомобільний парк.
У 1986 році в центрі Канівки споруджено пам'ятник спаленому селу, у виконанні ХВО "Художник" м. Київ, з іменами закатованих нацистами селян.
26 вересня 1986 року під час війни в Афганістані загинув уродженець села Канівка Гарьян Валерій Федорович, прапорщик мотострілецької роти. Похований селі Стара Чортория Любарського району Житомирської області.
Після здобуття Україною Незалежності Канівка увійшла до складу Полянської сільської ради Волочиського р-ну Хмельницької області. У 1998 році село було газифіковано.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 727-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Хмельницької області», увійшло до складу Волочиської міської громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Волочиського району, увійшло до складу новоутвореного Хмельницького району.
20 квітня 2026 року, в боях проти російських окупантів поблизу с. Кругле Чугуївського р-ну Харківської обл. загинув мешканець с. Канівка Копач Григорій Анатолійович, військовослужбовець Держприкордонслужби України.
Сьогодення Сьогодні у Канівці діють сільський клуб на 250 місць, фельдшерсько-акушерський пункт, фермерське господарство агрокомпанії "Vitagro", комплекс з вирощування й сушіння тютюнового листя, два магазини. У приміщенні колишньої початкової школи в 1998 році відкрито римо-католицьку каплицю, освячену 12 липня того ж року, інша частина будівлі відійшла православним вірянам Київського патріархату. Село має щоденне автобусне сполучення із центром ОТГ м. Волочиськ. На даний час у селі 106 дворів, офіційно проживає 237 чоловік. Поряд із селом є джерела мінеральних вод, два ставки, на південній околиці гора-товтра "Курган".
Пам'ятки ● Поселення черняхівської культури.
● На південний схід від села залишки кургану, наразі розораний.
● Пам'ятник воїнам-односельцям, які загинули в роки німецько-радянської війни.