Р-16(індекс ГРАУ 8K64, кодова назва НАТО SS-7 Saddler (лимар)) — перша радянська міжконтинентальна балістична ракета зі збережуваним паливом. Зі створенням ракети Р-16 завершено комплекс бойових ракет Р-12, Р-14 і Р-16, які становили основу новго роду військ — ракетних військ стратегічного призначення.
Р-16 була справжньою міжконтинентальною балістичною ракетою першого покоління та значним удосконаленням значною мірою експериментального «нульового» покоління Р-7. Ракета використовувала гіперголічну двопаливну комбінацію несиметричного палива диметилгідразину у поєднанні з окислювачем червоної димної азотної кислоти.
Серійне виробництва ракети почалося в 1961 році на заводі № 586 в Дніпропетровську і на заводі № 166 в Омську.
З введенням балістичної ракети Р-16 колектив на чолі з Михайлом Янгелем в Дніпропетровську, поклав край монополії, яку утримувало конструкторське бюро Сергія Корольова як єдиного постачальника міжконтинентальних балістичних ракет для радянських військових.
Р-16 надала значні переваги стратегічним ракетним силам у порівнянні з Р-7, першою і єдиною радянською МБР на той час. Р-16 використовувала збережуване паливо, тому могла залишатися заправленою тривалий період, на відміну від Р-7, яка не могла перебувати заправленою більше доби, оскільки використовувала леткий кріогенний кисень. Крім того, Р-16 була компактнішою, ніж важка Р-7, що дозволяло розгорнути нову ракету в шахтних пускових установках. Р-16 мала автономну систему управління польотом, що усунуло необхідність в мережі наземних станцій управління, необхідних для супроводу Р-7.
В 1961-1965 роках для Р-16 і Р-16У побудовано 186 пускових установок 8П864 і 8П764 в Нижньому Тагілі, Бершеті, Бологої, Ітатці, Йошкар-Олі, Новосибірську, Шадрінську та Юрії.
Ракети залишались на озброєнні до 1974 року.
Опис Ракета була 30,4 м завдовжки, 3 м в діаметрі і мала стартову масу 141 тонн.
Обидва ступені ракети мали головні двигуни, розроблені ОКБ-456 в Москві і стернові двигуни, розроблені ОКБ-586. Корпус ракети виготовлявся з алюмінію і магнієвого сплаву з тонкостінними паливними баками. Стиснуте повітря витискало паливо з баків першого ступеня, атмосферне повітря — з баків другого ступеня.
Максимальна дальність була 11 000 км з термоядерною боєголовкою 5-6 Мт і 13 тис. км з боєголовкою 3 Мт. Ракета мала імовірне кругове відхилення (CEP) 2,7 км.
Система керування розроблена в (ОКБ-692) (Харків, УРСР), нині «Хартрон» у Харкові, УкраїнаKrivonosov, Khartron: Computers for rocket guidance systems.
Історія Радянське керівництво вважало проєкти ракет Корольова дорогими і непрактичними для військових цілей. Тому 17 грудня 1956 року Янгелю наказано розпочати розробку альтернативи міжконтинентальної балістичної ракети Корольова Р-7 зі збережуваним паливом, випробування запланували на червень 1961 року.
Для розгортання ракети спочатку розглядався мобільний пусковий комплекс, але він виявився занадто громіздким. Також розглядалася версія Р-16 з трьома боєголовками.
Розробка Ескізний проєкт завершений в листопаді 1957 року і розглянутий експертною комісією в січні 1958 року. 28 серпня 1958 року розробку наказали прискорити.
Указ від 13 травня 1959 року доручав Янгелю розпочати розробку балістичної ракети середньої дальності Р-14 і міжконтинентальної балістичної ракети Р-16, а Корольову розпочати робочий проєкт конкурентної Р-9 для заміни Р-7, указ окремо забороняв Янгелю продовжувати розробку балістичних ракет підводних човнів. Згодом заборону поширено на ракети класу «земля-повітря» та крилаті ракети. Янгель запропонував керівництву концепцію міжконтинентальної балістичної ракети Р-16 встановивши на балістичну ракету середньої дальності Р-14 другим ступенем меншу ракету Р-12.
Навесні 1960 року в Байконурі почалося будівництво майданчиків № 41 для запусків і № 42 для підготовки ракет. Стендові випробування першого і другого ступенів почалися в Загірську в серпні 1960 року. Новий МВК Янгеля на Байконурі отримав першу ракету у вересні.
Перший запуск ракети Р-16 планувалм в кінці жовтня 1960 року, до святкування більшовицької революції 7 листопада.
Катастрофа на Байконурі 1960 24 жовтня 1960 року на стартовому майданчику заправлено перший прототип Р-16. Виникла електрична проблема, що зупинило запуск. Маршал Неделін, командувач Ракетними військами стратегічного призначення, наказав інженерам і технікам вирішити проблему без тривалої затримки на злив палива і відновлення ракети. Він сів на майданчику на стілець, щоб особисто контролювати роботу. О 18:45 за місцевим часом помилковий радіосигнал запустив другий ступінь ракети, коли робітники працювали навколо ракети. Ракета вибухнула, 74 людини загинули одразу, а 48 померли в наступні тижні від опіків або контакту з токсичними і корозійними речовинами. Усьго 38 цивільних інженерів і 84 офіцери і військові ракетні техніки. Серед загиблих були Неделін, розробник системи наведення ракети Конопльов, заступник голови Державного комітету Ради Міністрів з питань оборонної техніки Гришин, голова пускового командування в Байконурі Носов й інженери ОКБ-586 Концевський і Лев Берлін.
Кадрові зміни Головний конструктор ОКБ-586 Михайло Янгель опинився в лікарні. На момент аварії на заводі № 586 в Дніпропетровську було п'ять ракет, провідний інженер ОКБ-586 Віталій Чеховський взяв відповідальність за підготовку ракет Р-16 до подальших випробувань.
Володимир Сергєєв, керівник відділу конструкторського бюро систем управління НДІ-885, за пропозицією ЦК КПРС замінив Бориса Конопльова, який загинув в аварії Р-16, на посаді директора харківського ОКБ-692. В OKB-692 Сергєєв керував модернізацією системи управління польотом Р-16, збій у якій вважали головною причиною катастрофи 24 жовтня 1960 року.
Генерал-лейтенант Андрій Ілларіонович Соколов, керівник НДІ-4, головного науково-дослідного закладу Міністерства оборони, офіційно замінив Неделіна на посаді голови Державної комісії, яка контролювала випробування Р-16. Соколов встановив сувору особисту відповідальність за всі технічні проблеми під час підготовки та впровав ретельну документацію всіх операцій в монтажній будівлі.
Випробування 1 січня 1961 року друга ракета Р-16 прибула на Тюратам. Передстартова підготовка почалася 4 січня 1961 року о 08:00 у будівлі МІК-42. 27 січня 1961 року о 8 ранку ракету встановлено на стартовий комплекс майданчика 41. Після кількох затримок перша Р-16 злетіла 2 лютого 1961 року о 22:00 за місцевим часом. На 165 секунді польоту управління рисканням другого ступеня не ввімкнулося. Ракета і макетна боєголовка розбилися за 530 кілометрів на північ від сибірського міста Томськ.
Протягом весни та літа 1961 року продовжувалися запуски випробних Р-16 зі збоями, після 23-х запусків 28 жовтня 1961 року завершилися льотні випробування ракети.
На озброєнні 20 жовтня 1961 року комплекс міжконтинентальної балістичної ракети поверхневого розташування з ракетою Р-16 офіційно прийнято на озброєння.
1 листопада 1961 року оголошено боєготовими перші полки, озброєні МБР Р-16 в Тюратамі, поблизу міст Нижнього Тагіла та Юрія, з 15 січня по 13 червня 1962 року збудовано СК-6, СК-7 та СК-8 у Плесецьку.
Ракету розгорнули на відкритих майданчиках, не захищених від ядерної атаки. У звичайному режимі ракети зберігалися в ангарах, і для установки, заправлення паливом і готовності до запуску потрібно було від однієї до трьох годин. Через корозійну активність азотної кислоти ракети могли залишатися заправленими до 30-ти днів. Після цього паливо слід видалити, а ракету відправити на завод для відновлення. Заповненим паливом у стані готовності радянським ракетам слід було чекати до двадцяти хвилин, щоб розкрутити гіроскопи в системах наведення, перш ніж запускати.
Р-16У
14 червня 1960 року затверджено розробку версії ракети Р-16У для шахтної пускової установки, яку можна було запускати з відкритого майданчика або з шахти.
Випробування Р-16У розпочалося в січні 1962 року з наземних майданчиків.
13 червня 1962 року Р-16У вперше запущено з шахти. Ракета успішно злетіла, але в польоті з ладу вийшов стерновий двигун. В кількох наступних польотах відбувалися збої, але проблеми згодом вирішені.
5 лютого 1963 року оголошено боєготовність першого підрозділу, озброєного Р-16У.
Пускові установки Наземний стартовий комплекс Наземний стартовий комплекс «Шехсна-Н» проєктувався з двома стартовими майданчиками зі спільними системами заправки та підготовки.
В Тюратамі для операцій з Р-16 сформовано 2-гу випробну дирекцію. Перший наземний стартовий комплекс побудовано на правому (східному) фланзі Тюратаму з двох поверхневих стартових комплексів на майданчику № 41 і зони підготовки на майданчику № 42.
Шахтна пускова установка У березні 1960 року під керівництвом заступника голови ради міністрів Дмитра Устинова розробники Р-16 зв'язалися з Ленінградським ЦКБ-34 (КБСМ) для вивчення можливості розробки для Р-16 шахтного пускового комплексу «Шехсна-В» (8П764). 30 травня 1960 року уряд видав офіційне доручення розробти ракету шахтного базування Р-16У (8К64У). Специфіка шахтного запуску вимагала змін у конструкції ракети. Наприклад, газові баки високого тиску використані для витиску паливних баків на обох ступенях і бака окислювача на другому ступені. Ескізній проєкт шахтного омплексу розглянуто у березні та жовтні 1960 року. Проєкти комплексу завершені до березня 1961 року.
1961 року на східному фланзі Тюратаму на майданчику № 60 почалося будівництво шахтного комплексу «об'єкт 310» з трьох шахт.
Циклон-1 (11K64) У червні 1966 року ОКБ-586 запропонувало уряду серію космічних носіїв на основі своїх ракет Р-14, Р-16 і Р-36. Ракета на базі Р-16 мала верхній ступінь Ц5M, розроблений OKB-586. За індексом ГРАУ ракету позначили 11K64 і ретроспективно назвали Циклон-1. Ракета-носій могла доставити 700 кілограмів корисного навантаження на 1000-кілометрову полярну орбіту. Польотів не було.
Оператор
Ракетні війська стратегічного призначення
Примітки
Посилання Ядерний меч Кремля, Стівен Дж. Залога, видавництво Смітсонівського інституту, Вашингтон і Лондон, 2002. «В зоні ризику» — А. А. Туль, Калуга, «Золота стежка», 2001. ISBN 5-7111-0333-1