Зеле́нче — село в Україні, у Дунаєвецькій міській територіальній громаді Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.

Назва Існує дві місцеві легенди про назву села. Перша, що вона походить від слова "зелене", оскільки село потопає у садах. А за другою, назву пов'язують зі землевласником паном Зеленецьким, від якого, тай пішла назва поселення.

Географія Розташоване на річці Мукша, за 40 кілометрів автодорогами від районного центру міста Кам’янець-Подільський. Неподалік села знаходиться станція Нестерівці.

Село Зеленче складалось з таких кутів: Порошівка та Циганівка Зеленецька, з присілка Косилово або Якубівка.

Історія

У люстрації 1469 року вказано, що королівські маєтності Панівці, Врублівці, Зеленче та інші були в управлінні Петра КердеяZródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 46 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.. Ці поселення, включно зі Зеленчим, були надані Кердею королем Владиславом III.

Зеленче згадується як поселення в 1493 році, тоді тут нараховулося 20 дворів. Згідно праць Юхима Сіцінського квадратне замчище Зеленча було обведене валом.

У 1530 році село було розорене татарами, відновилось 1542 році.

У 1565 році село належало поміщикам Зеленецькому та Сковородинській.

У XVIII ст. в Зеленчі було дві греко-католицькі церкви: Здвижинська та Дмитрівська. Церква святого Дмитра на Погнишевщині заснована десь в 1725 року, була дерев'яна триверха споруда, крита гонтою, своє існування припинила після 1810 року з приходом Російської імперії. Церква Здвиження на Грабівщині збудована десь після 1719 року, була невелика дерев'яна триверха споруда. Нова церква збудована в 1767 року була дерев'яна триверха споруда, функціонувала до 1884 року. Як і багато інших подільських храмів після загарбання Російською імперією греко-католицькі церкви насильно переводились у православні. Так, православна церква Казанської ікони Божої матері була закладена в 1845 року, збудована в неоросійському стилі в 1884 році.

XIX ст. село належало наступним власникам: Юліану Виборовському, Аполінарію Вайдвичу, Ядвігі Сікачиній, Наталії Марцон, Наталії Петрашевській, Антоніні Гусінській та Якову Кремінському.

1905 році біля Зеленча існувало окреме село або кут Зеленецька Циганівка, власником села була Харжевська С.А, було 156 дворів, мешкало 799 осіб, тепер, це історична назва частини сучасного села Зеленче.

До 1917 року в селі діяла церковноприходська трьохрічна школа, яка знаходилася неподалік від церкви.

Під час визвольних змагань (1917—1921) було у складі Української Народної Республіки, після чого було окуповане російсько-більшовицькими загарбниками. За часів Української Народної Республіки в селі появилось багато активних учасників національного руху, організувалась Просвіта, працював драматичний гурток.

В 1932–1933 селяни села пережили сталінський голодомор.

У кінці 40-х — на початку 50-х років село було пов'язане з діяльністю загонів Дунаєвецького надрайонного проводу ОУН. В 1943-1945 роках Петро Щербатий (псевдо «Волох») очолював повстанський загін, утворений з місцевих мешканців. Повстанці збирались в хаті сім’ї Щербатих, на хуторі Косилів, у лісі між селами Зеленче та Нестерівці, де в садибі лісника Михайла Бомби зупинялися повстанські загони УПА, проводились вишколи.Стежками ОУН і УПА

4 листопада 1951 року селі Зеленче хаті сім’ї Павлюка сталась трагічна подія, аби не потрапити на енкаведистські тортури, прийняли отруту молоді люди: Матляк Фросина, Павлюк Антоніна, Павлюк Катя, Матляк Люся.Стежками ОУН і УПА Дві сестри були зв’язковими ОУН, отруїлися, при цьому, стративши рідних доньок. Одна зі сестер написала два листи до нащадків, які збереглися в архівах КДБ.

З 24 серпня 1991 року село Зеленче в складі незалежної України.

В 2006 році було газифіковано шкільну котельню.

13 серпня 2015 року шляхом об'єднання сільських рад, село увійшло до складу Дунаєвецької міської громади.

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Дунаєвецького району, село увійшло до складу Кам'янець-Подільського району.

Населення Населення по перепису 2001 року складало 1378 осіб.

Мова У селі поширені західноподільська говірка та південноподільська говірка, що відносяться до подільського говору, який належить до південно-західного наріччя. МоваКількістьВідсотокукраїнська136999.35 %російська80.58 %румунська10.07 %Усього1378100 %

Історичні місця Галявина — центр підпільного руху на Дунаєвеччині серед Нестеровецького лісу. Хата лісника Михайла Бомби знаходилась серед лісу і це відігравало важливу роль для повстанців. Будинок залізничника — конспіративна квартира з літа 1943 по осінь 1944 року, де працював Іван Кріль. Будинок Петра Щербатого — конспіративна квартира, де збирались ОУНівці: Володимир Петров, Іван Глевич, Василь Шевчук та інші.

Відомі люди В селі народилися Рогульський Франц Миколайович (1916 — †1985) — полковник авіації РА, Герой Радянського Союзу. Угринович Олег Анатолійович (1977—2015) — молодший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Щербатий Петро Матвійович — провідник Дунаєвецького надрайонного проводу ОУН, вчителював у місцевій школі.Провідник «Волох»: як на Хмельниччині знімали фільм про повстанців ОУН-УПА

Див. також Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Хмельницька область) Галерея

Примітки

Посилання

Погода в селі Зеленче