Єппе Ок'єр (; ; — данський поет та прозаїк, учасник «Ютландського руху» в данській літературі". Регіоналіст, більшість його творів стосувалися його рідної Ютландії з описом життя бідних жителів сільської місцевості.
Походження та навчання Єппе народився 10 вересня 1866 року в багатодітній родині Єнса Педера Йенсена та Кетрін Марі у Флі в Ютландії, невеликому селі поблизу Сківе. Його батько був фермером, і Єппе в молодому віці навчився сімейному ремеслу, працював пастухом. Батько був прихильником партії Венстре (лібералів). Його рання праця та погляди батька вплинули на світогляд Єппе, оскільки він з самого початку виявив сильні ліберальні нахили. На фермі, на якій проживала сім'я, також проживав його дідусь, згідно домовленості під назвою aftægt, за якою батьки передають право власності на ферму / бізнес у обмін на кімнату та харчування до смерті. У багатьох випадках ця система не працювала належним чином, а у випадку сім'ї Єппе Ок'єра його дід був тираном, пиякою, який говорив нецензурними словами. Досвід спілкування також проявилось в наступні роки, коли він виступав проти системи у своїх творах, зокрема в Paa Aftægt: En Fortælling (На пенсії: історія, 1907), Vredens Børn: Et Tyendes Saga (Діти гніву: слуга Сага, 1907) та Bondens Søn: Skildringer fra Fjends Herred (Селянський син: Картинки з району Ф'єнд, 1899)
Шкільне навчання, хоча уряд Данії зробив його обов'язковим для всіх дітей, не було важливим для більшості сільських сімей, і Єппе не був винятком. Спочатку він проводив більше часу, працюючи на фермі, ніж у школі. Ситуація змінилася в 1882 році, коли вчитель Нільс Якобсен почав викладати в школі в Флаї. Хлопець переконав своїх батьків відправити його до Стейбі для відвідування однієї з народних шкіл. У 1884 році батьки дозволили йому поїхати до Копенгагена для навчання в педагогічному коледжі Блаагаарда. Тут він інтенсивно навчався у Якобсена, щоб здобути фах викладача. Однак Єппе Ок'єр не одержав диплому, бо покинув навчання одразу після вступних іспитів.
Рання творчість Перший досвід письменницької діяльності Єппе Ок'єр відбувся вже під час навчання в школі в Стабі в 1883 році. Він почав публікувати матеріали для журналу Skattegraveren («Мисливець за скарбами»), який редагував Евальд Танг Крістенсен. Цей журнал спеціалізувався на фольклорі, яким захоплювався Єппе. Протягом своєї молодості Єппе чув і запам'ятав багато історій, анекдотів, байок та інших коротких літературних творів. Протягом наступних кількох років він зібрав і подав до редакції понад триста оповідань, загадок, пісень, більшість із яких було опубліковано. Книга Єппе Ок'єра Jydske Folkeminder VIII: Sagn og Overtro fra Jylland (Ютландський фольклор VIII: Легенди та забобони з Ютландії, 1886) містила принаймні 77 із цих раніше опублікованих робіт. Молодий автор також надіслав свої літературні праці для Евальд на рецензію, надсилаючи також копії журналів протягом багатьох років. Така співпраця триватиме протягом усього життя. Такі ранні спроби літературної діяльності вплинули на всю подальшу кар'єру Єппе Ок'єра. Його книга Po fir glowend Pæl: Fra jen si bitte Tid: En Sagnsamling (На чотирьох стовпах, що освітлюють моє дитинство: збірка міфів, 1923) була компіляцією з 26 цих легенд, дія яких відбувається в туманну ніч на перевалі Davbjærg.
Цим та іншими творами він демонстрував свою здатність виражати безпосередність народного фольклору, розвиваючи ютландський діалект. Іншим гарним прикладом уміння поєднувати фольклор з відомими темами з легенд стала його рання книга Jens Langkniv: Af Fjends Herreds Krønike bog (Єнс Лонгнайф: З хронік округу Ф'єнд, 1915). У цій книзі Єппе Ок'єр продемонстрував свою майстерність з поєднання сюжетів народних казок з історичними аспектами данського знахарства та чарівництва XVI століття. Така здатність до творчості не обмежувалася його оповіданнями, оскільки Єппе також продемонстрував свій талант у поезії, наприклад, у Bjergmands-snak («Розмова мешканця кургану», 1949) у дуже довгому вірші.
Літературна кар'єра
Ранні твори Під час навчання в Копенгагені Єппе Ок'єр був зачарований можливостями великого міста. Він активно розвивав свій творчий потенціал під впливом тодішніх письменників Георга Брандеса та Віго Хорупа, а також політиків, зокрема Єнса Буска. У 1886 році 20-річний Єппе залишив Копенгаген, щоб працювати зі своєю родиною на фермі. Саме в цей час молодий письменник також почав читати лекції в народних школах, подорожуючи регіоном. Лекції Єппе Ок'єра мали політичний відтінок, бо він намагався «розбудити дух опору» серед робітників і фермерів. Періодично такі погляди владою розглядалися порушенням правил, тому у 20-річному віці його відправили до в'язниці за виступ у Віборзі. Будучи відвертим соціалістом, Ок'єр приєднався до партії соціал-демократів, а потім переїхав до Копенгагена, де працював коректором і журналістом. Взимку 1887—1888 років Єппе їздив до Аскова в США, де навчався в народній школі. Звідти він переїхав до Ельбека, де пробув до 1890 року. В Ельбеку Ок'єр викладав у школі, але після першого досвіду викладацької діяльності вирішив, що це не може бути сенсом його подальшого життя.
У 1890 році Єппе Ок'єра призвали до армії, де він спочатку був призначений в піхоту в Сківе. Через деякий час перевели до Копенгагена, що також тривало недовго. Через шість тижнів після першого призову він був звільнений через проблеми із зором. Після завершення військової кар'єри знадобилося більше грошей і він знову спробував вчителювати. Спочатку Єппе повернувся до Ельбека в 1891 році, а потім перейшов до школи, якою керував Мортен Понтоппідан. У 1892 році знову вирішив, що вчительське життя не для нього. Тому Ок'єр повернувся до Копенгагена, щоб продовжити навчання, цього разу з історії. У 1893 році він познайомився з Марі Брегендаль і одружився з нею. Ці стосунки, в результаті яких народився син Свенд, не були яскравою подією в житті данського поета, і сім років, які він прожив у шлюбі з Марі, були роками, які хотілося забути. Під час останніх студентських років він більше брав участь в управлінні закладу освіти і навіть був обраний до виконавчого комітету. Єппе Ок'єр обіймав цю посаду кілька років. У 1895 році отримав ступінь studentereksamen (освітній ступінь бакалавра), а в 1896 році — освітньо-науковий ступінь кандидата. Протягом наступних двох років продовжував вивчати історію в Копенгагенському університеті, після чого покинув академічну кар'єру через фінансові проблеми та почав професійно писати літературні праці. Єппе Ок'єра взяли на посаду коректора /редактора, а згодом і журналіста.
Діяльність в редакціях газет Спочатку Єппе Ок'єр працював редактором у лівій реформаторській газеті Politiken, якою керував Едвард Брандес. Працюючи в цій редакції, 33-річний Єппе вперше став відомим завдяки написаній статті Missionen og dens Høvding («Місія та її начальник», 1897). У цьому творі він критикує концепцію християнства загалом і, зокрема, підтримує лютеранський рух Вільгельма Бека «Внутрішня місія». Тут він говорить про небезпеку, пов'язану з цим, частково через той факт, що будучи селянином за своїм походженням та жив на малій батьківщині, яку він любив. Брандес був вражений рівнем таланту і підвищив його до посади дописувача (журналіста).
Через деякий час Єппе Ок'єр перейшов до редакції газети Копенгаген, де провів кілька неповторних років. У 1899 році, помінявши знову редакцію, цього разу на Provinspresse, соціал-демократичне видання, він став парламентським кореспондентом і став ще більш відомим діячем. Єппе працював у редакції цієї газети до 1903 року. Пізніше в життєписі Ок'єр не надто позитивно оцінював свою діяльність газетником, оскільки відчував, що це позбавило його можливості продуктивно займатися літературною творчістю. Проте він підтримував співпрацю з Брандесом, який продовжував давати хороші відгуки про його книги.
У 1899 році Єппе Ок'єр написав свій перший великий літературний твір Bondens Søn (Селянський син), в якому в автобіографічній манері розповідається про бідного ютландця Єнса. Він переїжджає до Копенгагена, де протистоїть консервативному християнству, яке прищепив йому дід. Згодом Єнс повертається додому з дівчиною, але замість бажання поринути у комфортне мікроклімат дитинства він отримує відчуття провінційності та критику свободи, яку дає велике місто. Згодом він успадковує батьківську ферму, одружується з коханою дівчиною, але ніколи не піддається традиційній селянській культурі. Деякі критики вважали твір наївним, однак це була перша спроба Єппе поєднати культурні та політичні проблеми в одне ціле.
Літературний успіх Ок'єр намагався надрукувати книжку у видавництві Gyldendal, але спочатку отримав відмову, хоча його шукав один із її редакторів, Петер Нансен. Натомість він знайшов місцевого власника книжкового магазину В. Оскара Сотофте, який опублікував його перший роман. Невдовзі після цього Єппе випустив збірку попередніх творів « Derude fra Kjærne» (1899). Подальша співпраця припинилася через кілька протирічь. По-перше, Ок'єру не подобалися варіанти обкладинок, які обрав Оскар. По-друге, він відчував, що маркетингові здібності Оскара були дуже обмежені, і, нарешті, коли Ок'єр захотів випустити збірку коротких оповідань як одну книгу, Оскар заперечив і натомість запропонував випустити двома виданнями.Перша з двох була єдиною, яку Оскар опублікував. Збірка Vadmelsfolk: Hedefortællinger (1900) була випущена приблизно на Різдво 1900 року. Через низькі продажі Єппе почав шукати нового видавця.
Ґільдендаль, який тепер переконався у великому таланті письменника та особливому стилі його творів, не мав жодних проблем налагодити стосунки з Єппе, і вони почали з випуску другої збірки оповідань «Fjandboer: Fortællingen fra Heden» («Мешканці Ф'янда: історії з Гедена», 1901). Згодом майже всі його книги були опубліковані в Gyldendal, окрім, Pigen fra Limfjorden: Roman (Дівчина з Лімфіорду: роман, 1921), яку він опублікував у невеличкому видавництві Danske Forfatteres Forlag. Його стосунки з Ґільдендалом не завжди були сприятливими, оскільки з часом він почав ображатися через велику вимогливість. Він також спочатку не мав вигідної для себе угоди з видавництвом, оскільки йому виділяли 150 крон авансу щомісяця (трохи вище прожиткового мінімуму). Однак за умовами йому потрібно було виконати значний обсяг роботи, що йому не вдалося зробити. Згодом він заборгував перед видавцем 8000 крон. Єдине, що йому вдалося зробити, це зберігти права на всі свої роботи, що було рідким явищем на той час.
На рубежі століть Єппе розпочав справу, на виконання якої знадобилося кілька років і більша частина його часу. Цей проєкт був біографією Стена-Стенсена Бліхера. За підтримки Гілдендала він провів незліченну кількість годин, тижнів і місяців, переглядаючи архіви по всій країні. Твір Steen Steensen Blichers Livs-Tragedie i Breve og Aktstykker (Життєва трагедія Стенсена Бліхера в листах і документах, 1903—1904) було видано за передплатою загальним обсягом 36 томів. Твір не був фінансово успішним; однак з часом стало відомо, що це літературний шедевр, який здійснив значний внесок в історію літератури Данії.
Наступний проєкт Єппе Ок'єра відхилився від його типового тарифу, і в 1905 і 1906 роках він випустив серію поетичних творів: Fri Felt: En Digstamlin (Відкрите поле: збірка віршів, 1905), Rugens Sange og Andre Digte (Пісні жита та інші). Вірші, 1906). Другу книгу загалом вважали його найкращою роботою за всю історію, зокрема,Єнс Лангкнів (Jens Longknife). Він писав ці вірші, живучи у друзів, і замість політичної діяльності вони стосувалися краси сільського життя. Пізніше Єппе згадував, як натхненням для написання віршів були довгі прогулянки наодинці, де він відбивав ритм ногами, створюючи слова. Велику частину натхнення черпав у Роберта Бернса, який, на думку Єппе Ок'єра зміг вловити відтінки сільського діалекту, красу землі, емоції життя фермерів і повсякденні ритми існування. У своєму творі Esper Tækki: En Sallingbo-Empe (1913) він спирався на вірш Роберта Бернса Tam O'Shanter.