Заборо́знівці — село в Україні, у Новоушицькій селищній територіальній громаді Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. До адміністративної реформи 19 липня 2020 року село належало до Новоушицького району. Населення становить 305 осіб.
Походження назви. Етимологія Походження від слова «борозна». Існує декілька значень цього слова: а) довга, рівна заглибина, проведена плугом; б) поздовжня заглибина різного розміру; в) великий яр (поряд з селом є чимало ярів). А тому Заборознівці — місце, що знаходиться за борозною, те, що відділене борозною. С. Д. Бабишин вважає, що Заборознівці — локативна назва (яка вказує на місцезнаходження об’єкта), яка походить від слова "забора" – „града з підводного каміння, над якою розташоване село, звідси”; заборознівці – „люди, які мешкають біля забори”. На карті Боплана село підписане, як «Zabrodenice», що натякає на походження назви від слова «брод». Тобто село за бродом.
Географія Село Заборознівці розташоване північно-східній частині колишнього Новоушицького району. Заборознівці є частиною Подільської височини та лісостепової зони. На Півдні межує з селом Жабинці, на Заході з селом Пилипківці, на Півночі з селом Говори, а на Сході з селом Гулі Жмеринського району Вінницької області. Середня висота над рівнем моря 260 м. Через село, з Півночі на Південь, протікає річка Говірка, яка біля села меандрує незаболоченою долиною, до якої близько підходять ліси. Південніше Заборозновець починається нижня течія Говірки. Тут впадає до річки дві правих притоки і чотири лівих. Вони значно поповнюють її водою. Абсолютна висота рівня води в річці становить — 216,3 м. В районі Заборозновець знаходяться ліси, найбільші з яких: Чорний, Стриїв, Говірський. На Схід від села розташоване урочище Рутка. Північна частина села називається Ковалівкою, яка свого часу була окремим селом.
Символіка
Герб На золотистому фоні щита зображено млин білого кольору з жовтим колесом посередині, який й досі є на території села. У нижній частині хвилястою синьою смужкою позначено водойма. Прапор Прямокутне полотнище жовтого кольору. Нижня частина прапора поділена синьою смужкою, яка символізує водойми на території села. Жовтий колір – достатку, родючості та могутності.
Демографія Дані щодо кількості населення мають суперечливий характер. Згідно статиситичних даних Центрального статистичного комітету, що опубліовані 1885 року, в Заборознівцях проживало 420 осіб. Скоріше за все, не було враховано населення Ковалівки.
Згідно даних опублікованих у «Географічному словнику Королівства Польського», що видавався у Варшаві у 1880—1902 роках, населення Заборозновець, разом з Ковалівкою становило 685 осіб. Автори в своїй праці посилалися на попередників, вони не вказують статистику якого періоду використовуть.
У випуску газети "Подільські єпархіальні відомості" №27 від 2 липня 1894 року вказано, що населення Заборозновець становить більше 600 осіб.
Згідно з переписом населення, який проводився в Російській імперії в 1897 році, у Заборознівцях (разом з Ковалівкою) проживало 964 людини. З них чоловіків — 480, а жінок — 484.
Згідно Всеукраїнського перепису населення, що проводився у 2001 році в Заборознівцях проживало 386 осіб.
Згідно даних Новоушицької селищної об'єднаної територіальної громади, населення села на даний час становить 305 осіб.
Історія
Від заснування до XX століття На сьогодні точно не відомо коли з'явилося село, однак, Заборознівці вперше згадуються у 1467 році. 1889 року польський історик Олександр Яблоновський видав свою працю «Волинь і Поділля», в які посилається на податкові списки 15-17 століття. Заборознівці згадуються в податковому списку датованому 1565 роком, який було вивлено в монастирі міста Пйотркув. Заборознівці в той час відносилися до зовсім малих сіл, оскільки платили невеликий податок. Так 1565 року з селян які жили в Заборознівцях було стягнено податок в розмірі двох плугів. Податок збирав пан Незабитовський на користь Барського староства:"Dni capitan Barensis aratr 2 per dnum Niezabitowski solutum".В той час Заборознівці належали до Великого Заміхівського маєтку (Заміхівського ключа), саме подільські шляхтичі Незабитовські були першими власниками Заміхівського ключа, відповідно і Заборозновець.
За переказами старожилів раніше поселення знаходилося поблизу урочища Рутка, а пізніше люди переселилися звідти. Ці свідчення претендують на достовірність, так як Заборознівці позначені на «Генеральній карті України», або ж «Загальному плані Диких Полів, простіше кажучи Україна, з незалежними провінціями» («Generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina. Cum adjacentibus Provinciis») французького інженера Гійома Боплана(був на службі у польського короля, будував фортифікаційні споруди) виданій у 1648 році у Данцигу. На ній Заборознівці позначені не на березі річки Говірки, дещо віддаленими на схід(саме там сьогодні знаходиться Рутка), поряд знаходиться великий ліс(очевидно Говірський). Цікаво, що село фігурує під назвою Забродениці (Zabrodenice), можливо Боплан обмовився, а можливо йому було важко вимовити назву. Те, що це Заборознівці немає сумніву, так як поряд позначені Гулі (Hulie), Говори (Howoru) та Жабенці, які записані як Забенці (Zabince). Поряд з Заборознівцями, як окреме село, на карті позначено Ковалівку (Kowol).
В Кам'янецьких земських книгах село (історично фігурує в латинському та польському написанні як Zaboroznowce) офіційно та послідовно згадується у записах за 1604, 1610, 1636 роки.
З запису 1604 року ми дізнаємося про поділ Заміхівського ключа між представниками роду Незабитовських. Новий власник отримав Заборознівці та Ковалівку з правом збирати мито з купців, що їхали дорогою через село (саму дорогу називають старим торговим шляхом).
Запис 1610 року стосується втечі селян до іншого пана.
З запису 1636 року ми дізнаємося, що пан Незабитовський заклав Заборознівці та Ковалівку під заставу, в обмін на гроші. Новий власник отримав право користування ставками, бортничими угідддями (дике бджільництво) та водяним млином. Селяни Заборозновець були зобов'язані відпрацьовувати панщину, в той час як ковалі та інші ремісники Ковалівки зобов'язувалися платити виробами від свого промислу.
Точно не відомо як саме(скоріше за все Незабитовські втратили село через борги), але у XVII столітті Заборознівці перейшли у власність великих магнатів Гумецьких. У другій половині XVIII століття село спочатку стає власністю графів Малаховських (спадкоємиця роду Гумецьких стала дружиною графа Малаховського ), а пізніше графів Стадницьких (купили Заборознівці, разом з іншими селами у Малаховських).
В «Географічному словнику Королівства Польського», Заборознівці описуються так:"село на річці Жван (Говірка), лівій притоці Дністра, повіт Ушицький, волость Заміхівська, парафія католицька в Заміхові, відстань 7 верст, віддалені до 15 верст від Ушиці(найближча пошта). Разом із присілком Ковалівка має 176 будинків (з них 41 у власності), 685 мешканців, 547 десятини селянської землі, 685 десятин землі, що належить до маєтку. У ньому є православна церква св. Михайла, філія Пилипковець. Власність графів Стадницьких. Відповідно до рекруту, у Подільському воєводстві Барському старостві з 1665 року".
В цей час основним промислом селян було землеробство.
Заборознівці були власністю родини Стадницьких, родове помістя яких знаходилося у сусідньому селі Говори. Після відміни кріпацтва в Російській імперії у 1861 році, родина Стадницьких зберігала формальний вплив на село, адже, їхня родина у Заборознівцях володіла значною частино землі. Можливо, у Заборознівцях також був маєток Стадницьких, бо і в наш час в селі є місце, що називається панським горбом, де на сьогодні збереглися лише деякі сільськогосподарські споруди.
У 1885 році у Заборознівцях було 2 водяних млини (один з них — Порохівський млин) та заїжджий будинок.
Першим власником із роду Стадницьких був Ксаверій Стадницький, після нього селами володів Владислав Стадницький. Тривалий час на цих землях господарем був Ігнатій Стадницький(1834—1895). Усе своє майно він заповів єдиній доньці Марії Розі, яка у 1893 році вийшла заміж за графа Олександра Миколайовича Тишкевича. Господарською діяльністю керувала саме графиня. Родина Тишкевичів-Стадницьких володіла 4259 десятинами землі у Заборознівцях, Ковалівці та ще деяких селах повіту. Під час революції 1905—1907 років проти Тишкевичів виступили жителі сіл де були їхні помістя, Заборознівці не стали винятком. Однак, селянські заворушення, як і революцію, було придушено. Після Лютневої революції 1917 року графська родина, очевидно вже навчена досвідом, продає селянам за копійки свої землі та назавжди їх покидає.
У XIX столітті у Заборознівцях було розвинене землеробство, крім того, село славилося тонкорунним вівчарством.
В радянський період У XX ст. село жило насиченим життям, перенесли: кілька революцій та Громадянську війну, дві Світових війни, колективізацію,Голодомор та інші події.
У лютому 1920 року поблизу Заборозновець базувалися війська білогвардійців, які відступали на територію Польщі. В цей час серед білогвардійців була епідемія тифу, від якої постраждало і місцеве населення. В квітні 1920 року біля села проходили бої між армією Польщі і червоноарміцями. З 9 по 13 жовтня 1920 року поблизу Заборозновець та навколишніх сіл точилися запеклі бої між військами УНР та червоноарміцями.
Після поразки національно-визвольних сил село стало частиною СРСР. Встановлення радянської влади супроводжувалося ламанням існуючого устрою.
Колективізація, як і в інших куточках України, супроводжувалася розкуркулюванням, голодом та застосуванням сили. Населення було не в захваті від політики радянської влади. Завідувач сектору інформації Вінницького обкому КП(б)У в доповідній записці про «волинки» та терористичні акти в районах області писав:«1 лютого 1932 року в с. Заборознівцях розкуркуленим куркулем спалено комору колгоспу, де згоріло 250 пудів насіння. Згодом у цьому ж селі спалено колгоспівську конюшню, де згоріло 24 коней та збруя».Невід'ємною складовою колективізації були сильний голод, що був штучно створений радянською владою, та репресивні дії. Однак, точно не відомо скільки людей померло в цей час. За даними різних джерел в селі Заборознівці в 1932—1933 роках загинуло близько 8 чоловік. На сьогодні документально зафіксовані імена 2: Коваль Іван Олексійович 1870 р.н. та Постерчук Савка Миронович 1865 р.н. Обоє померли в 1933 році, причина смерті не вказана. Мартиролог укладений на підставі поіменних списків жертв Голодомору 1932—1933 рр., складених Пилипковецькою сільською радою. Поіменні списки зберігаються в Державному архіві Хмельницької області.
Після колективізації у Заборознівцях створено колгосп імені Щорса. З 22 вересня 1937 року Заборознівці стали частиною Новоушицького району, Кам'янець-Подільської області.
Трагічною сторінкою в історії села є Німецько-радянська війна. Заборознівці були окуповані в липні 1941 року. Новий порядок, встановлений німецькими окупантами супроводжувався вивезенням частини працездатного населення для робіт до Німеччини та Австрії. В довоєнні часи в Заборознівцях проживала єврейська община, яка займалася торгівлею, але з приходом нацистів частина євреїв покинула село, а частина була вивезена.Визволено Заборознівці силами 183-ї стрілецької дивізії 38-ї армії 26 березня 1944 року близько 18.00, звільнення Заборозновець та найближчих населених пунктів супроводжувалося потужними перестрілками між нацистами та червоноармійцями, про що свідчить доповідь заступника начальника штабу 38-ї армії генерал-майора Сосєдова. Командував 38-ю армією генерал-полковник Москаленко.