Міхаель Стріхарж (, 11 квітня 1946, Відень) — всесвітньо відомий європейський скрипаль, діяч культури, музичний педагог. Учень скрипаля-віртуоза Генрика Шерінґа. Професор скрипки Гамбурзької академії музики. Учасник оркестру Ваґнерівського оперного фестивалю в Байройті, Стокгольмської філармонії, Рейнського камерного оркестру Кельна, Люксембурзького камерного оркестру Solistes Européens, Державного філармонічного оркестру та оркестру Державної Гамбурзької опери, академік Міжнародної академії наук і мистецтв ООН у Нью-ЙоркуБерестюк І. ЛУЦЬК МУЗИЧНИЙ: ПОЧАТОК ЧЕРВНЯ — ФЕСТИВАЛЬНИЙ / Ігор Берестюк // Сайт Волинської філармонії. — 2018. — 8 червня., почесний член Львівської Національної філармонії і Львівської Національної опери ім. С. Крушельницької, почесний професор Львівської Національної музичної академії ім. М. Лисенка, відомий у світі меценат музичного мистецтва.
Життєпис
Дитинство 11 квітня 1946 року народився у Відні, у пологовому будинку на Карлсплятц. Сам будинок було зведено на території колишнього старого міського цвинтаря, в землі якого й досі покояться останки геніального італійського композитора та скрипаля-віртуоза Антоніо Вівальді. У 1949 році батьки, як військовослужбовці, змушені були повернутися на терени СРСР, в Україну. Батько Аркадій Стріхарж народився поблизу Києва, в багатодітній сім'ї, а мама Серафима походила з родини Грінбергів і народилася в Умані. Напередодні Другої світової війни сім'ї Стріхаржів довелося пережити страшний час голодомору. Тоді вижити вдалося тільки завдяки фінансовій допомозі рідного брата глави сім'ї, який ще у двадцятих роках виїхав у США, де став відомим голлівудським актором під іменем Даніель Стар. Після повернення з Австрії оселились у Львові у будинку, що на вулиці Пісковій, 14Данилюк В. Діаманти музичної корони / Володимир Данилюк // Волинська газета..
Львівська музична школа-десятирічка З 5 років Міхаель відвідував приватні уроки по класу скрипки соліста-концертанта, камераліста, композитора і педагога, одного із фундаторів Львівської скрипкової школи, учня Станіслава Барцевича у Варшавській консерваторії, згодом Л. Ауера, М. Безекирського у Петербурзі і М. Ерденка, професора Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка, колишнього директора (1944—1945) Львівського музичного училища Осипа Москвичіва. У музичну школу батьки віддали випадково, сусід, відомий у Львові доктор Акс (син якого, Емануїл Акс, народжений у Львові, є в наші дні один з найвідоміших у світі піаністів, проживає в Америці) почув, як Міхаель співав, і порадив батькам віддати його в музичну школу-десятирічкуШурин В. «Про одруження з іноземкою знали лише батьки. Дізналися б у консерваторії — не отримав би диплома» / Валентина Шурин // Високий Замок. — 2018. — 24 червня. при Львівській державній консерваторії ім. М. Лисенка (нині Львівський державний музичний ліцей ім. С.Крушельницької), де Міхаель займався у класі одного із засновників української скрипкової школи, композитора і педагога Вадима Стеценка (син Кирила Стеценка), а згодом у класі викладачів школи Дмитра Колбіна, Олександра Вайсфельда, Олександра Єгорова[Мазепа Л. Шлях до музичної Академії у Львові / Лешек Мазепа, Тереса Мазепа. — Львів: Сполом, 2003. — Т.1.]. У 1964 році голова випускних іспитів, професор Львівської консерваторії, відомий скрипаль і педагог Дмитро Лекгер відзначає Міхаеля, як одного із найздібніших випускників школи.
Студентські роки Новосибірська державна консерваторія ім. М. Глінки Після закінчення школи Міхаель вирішив продовжити навчання в Новосибірській державній консерваторії ім. М.Глінки, яка була щойно відкритою, а тому вважалася наймолодшою в усьому СРСР[Мистецтво України: Біографічний довідник. К., 1997.]. На той час ректором консерваторії був відомий український органіст та музикознавець Арсеній Котляревський, проректором — випускник Львівської консерваторії, тромбоніст, педагог і мистецтвознавець Володимир Гузій, а цикл музично-теоретичних дисциплін викладав випускник Львівської консерваторії, син видатного українського композитора-авангардиста Всеволода Задерацького — Всеволод Всеволодович Задерацький. Студент М.Стріхарж займався по класу скрипки у відомого учня одного із основоположників радянської скрипкової школи Лева Цейтліна — професора Олександра Амітона. Після другого курсу навчання у Новосибірську вирішив продовжити свій вишкіл у Львівській державній консерваторії ім. М. Лисенка.
Львівська державна консерваторія ім. М. Лисенка Навчався у класі відомої віртуозної скрипальки, професорки консерваторії Олександри Деркач. Як студент відзначався високою інтелектуальною обізнаністю в історії світового мистецтва, його оригінальним світобаченням та підкресленою активністю у студентсько-громадському житті консерваторії. Був учасником камерного оркестру Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка.
У 1968 р. сторінки мистецьких видань СРСР зарясніли повідомленнями про блискуче виконання музикантом семи номерів з балету-пантоміми Ігоря Стравинського «Історія солдата» (диригент Юліан Балух) — твору, який був поставлений у Львові під художнім керівництвом видатних музикантів, професорів Львівської консерваторії Стефанії Павлишин і Анджея Нікодемовича. У Києві прем'єра відбулася під егідою видатного українського диригента Стефана Турчака[Сторінки історії Львівської державної музичної академії ім. М. Лисенка: До 150-річчя заснування Академії. — Львів: Сполом, 2003.]. Твір був вперше виконаний як на теренах усього СРСР, так і Східної ЄвропиБалет, театр і музика. Легендарну «Історію солдата» Вінниця побачить вже 18 березня // Music-review Ukraine. — 2018. — 4 березня..
Випускник Стріхарж 1969 року був удостоєний ексклюзивної честі отримати посвідчення «Почесного студента Львівської державної консерваторії ім. М. В. Лисенка». Подібного статусу за всю історію цього навчального закладу були удостоєні усього троє його осіб.
Сімейне життя Під час туристичної поїздки в Польщу зустрів Ельжбету Едель, родинне коріння якої походило з Львівщини: мама народилася у Стрию, а батько був львів'янином. З цього роду виходець — один із творців львівської математичної школи першої половини двадцятого століття — вчений зі світовим ім'ям Генрік Едель-Кринський, котрий згодом став ректором Гданської політехніки. Батько Ельжбети — Кароль Едель, львів'янин, інженер, один із найвідоміших діячів тогочасної економіки Польщі, який обіймав посаду генерального директора енергетичного комбінату міста Катовіце. Дружина за своїм фахом була економістом. У 1969 р. Міхаель та Ельжбета узаконили свої стосунки. Після укладення шлюбу з іноземкою у Міхаеля почалися проблеми з радянською бюрократією. Йому вдалося переїхати до дружини в Польщу тільки за два роки після одруження, аж у 1971 році, тоді зміг побачити сина, якому було уже 8 місяців.
Дружина Ельжбета, сини Данієль (1970) і Філіп (1978), що стали в Німеччині відомими адвокатами, шість онуків. Одна з невісток Міхаеля Стріхаржа походить з давнього гамбурзького роду Бартольдів, який тісно дотичний до постаті великого німецького композитора, диригента і музично-громадського діяча Фелікса Мендельсона, рівно ж як і до походження одного із найвизначніших поетів та журналістів Німеччини ХІХ століття Генріха Гайне та до родоначальника німецької класичної філософії Еммануїла Канта. Племінник і племінниця Міхаеля Стріхаржа посідають одні з найвищих постів в урядах США і Швеції.
Творчість У травні 1971 року, приїхавши в Катовіце, Стріхарж виграє конкурс-прослуховування на посаду концертмейстера симфонічного оркестру Шльонської філармонії м. Катовіце (Польща) та, водночас, обіймає посаду викладача по класу скрипки в Академії Музичній. У вересні 1971 року подружжя переїжджає на постійне місце проживання до Швеції, де мешкала сестра дружини Барбара. Після прискіпливого прослуховування обдарованому музикантові вдається отримати перемогу у конкурсі на посаду концертмейстера оркестру в одному із найвідоміших серед симфонічних оркестрів світу — Королівському філармонічному оркестрі Стокгольма. Наприкінці 1971 року на ім'я музиканта надходить нове запрошення, на цей раз від одного із найвідоміших оркестрів Європи — Рейнського камерного оркестру в Кельні (Німеччина). Після проведеного конкурсу скрипаль стає першим концертмейстером оркестру (1972—1974). Сім'я переїхала до Німеччини.
У 1972 році, музиканта запросили до Швейцарії, в Женеву, на приватний концерт, присвячений пам'яті Стравинського Ігоря Федоровича, який мав відбутися в домі Теодора Стравинського — відомого європейського художника, одного з синів композитора. В програму цього особливого концерту творів Ігоря Стравинського була включена й опера-балет «Історія солдата»// Music-review Ukraine. — 2018. — 4 березня.. Разом з Міхаелем у цьому незвичайному мистецькому дійстві грали провідні музиканти найвідоміших європейських оркестрів. А серед слухачів були такі відомі постаті, як композитор Святослав Стравинський (другий син Ігоря Стравинського), всесвітньовідомий американський балетмейстер Джордж Баланчин, великий англійський композитор Бенджамін Бріттен, геніальні французькі актори Ів Монтан з дружиною Симоною Сіньоре (до шлюбу Шимона Камінкер, її дідусь жив у Львові), великий комік ХХ століття Луї де Фюнес, неповторний актор-мім і художник Марсель Марсо (справжне прізвище — Мангель). Його родина по мамі мала галицьке коріння та походила з села Яблунів (нині Коломийський район Івано-Франківської області), геніальний художник Марк Шагал, чарівна актриса Марина Владі, неперевершений актор Мішель Пікколі, улюбленець цілого світу — відомий французький композитор Мішель Легран та інші видатні діячі культури і мистецтва. Коли ж усі вони довідались, що Стріхарж зі Львова, то, зокрема, Симона Сіньоре з Марселем Марсо, а також Марк Шагал цілий вечір присвятили бесіді з Михайлом після концерту — польською і російською мовами, за келихом шампанського. За роки після цього Михайло ще не раз зустрічатиметься з Симоною Сіньоре, Мішелем Пікколі і Мариною Владі, зокрема, і під час Вагнерівського фестивалю в Байройті.
У 1974 році Михайло Стріхарж отримав листа, в якому музиканта запросили посісти місце заступника концертмейстера, з правом займати одне із найпочесніших місць в легендарному Фестивальному Вагнерівському Оркестрі м. Байройт, що у Баварії. Лист був підписаний власноручно самим директором Вагнерівського фестивалю — внуком великого Ріхарда Вагнера — Вольфгангом. Від часу самого Ріхарда Вагнера для участі у Фестивалі запрошуються у позаконкурсному форматі найкращі, на думку дирекції Фестивалю, музиканти світу. А тому, сам факт запрошення на цей Фестиваль є доконаним свідченням найвищого визнання виконавця. За усю історію його проведення у ньому взяло участь усього двоє артистів українського походження, а саме, один із найвідоміших басів ХХ століття — житомирянин Олександр Кіпніс і уродженка Станіславова (нині Івано-Франківськ) Ірина Маланюк, котра своїм неперевершеним меццо-сопрано тріумфувала в операх Вагнера під час Фестивалю з 1951 по 1953 роки, а Міхаелеві Стріхаржу випало стати третім у переліку вихідців з України. Маестро Стріхарж прислужився до організації та участі у цьому знаковому Фестивалі аж 26 років поспіль. Саме за великий вклад у мистецький літопис Фестивалю Стріхаржа було нагороджено однією із найпрестижніших відзнак мистецтва Німеччини — «Золотою Вагнерівською Медаллю».
У 1974 році його запрошують на посаду першого концертмейстера симфонічного оркестру міста Вупперталь (Німеччина). У цьому оркестрі Стріхаржу випала честь посісти місце, яке ще наприкінці 19 століття обіймав неперевершений майстер Віденської оперети, видатний угорський композитор Франц Легар.