Хресто́ві похо́ди () — серії релігійних війн у середньовіччі ініційованих, підтримуваних, а іноді й керованих Римо-католицькою церквою.Релігійна політика стародавніх і середньовічних держав // Омельчук Володимир Васильович, Ліснича Вікторія Миколаївна, ББК 67.2я73 0-57 УДК 322(091)
У вузькому значенні — військові експедиції християн, для відвоювання Святої Землі у мусульман, що тривали з 1095 (початок першого хрестового походу) по 1291 рік (втрата хрестоносцями Акри).Хрестові походи і їх наслідки // Дистанційна підтримка освіти школярів Походи оголошувалися через проповідь і передбачали єднання усіх християнських правителів і народів під егідою Святого Престолу. Кожен учасник-доброволець складав обітницю і отримував знак хреста на одяг з рук папи або його легатів. Хрестоносці мали право на індульгенції та тимчасові привілеї: непідсудність світській владі, недоторканість особи та майна тощо.
У широкому значенні — усі військові кампанії християн, які заприсяглися боротися проти «невірних»: мусульман, язичників, єретиків та інших супротивників. Найбільш значні: Реконкіста — військові кампанії християн Піренейського півострова проти маврів (XI—XVI ст.), північні хрестові походи проти балтійських язичників (пруссів, литовців), гуситські війни, походи проти альбігойців. У ХІІІ столітті Римські Папи закликали на проповідях до хрестових походів проти відлучених від Церкви короля Англії Іоанна Безземельного та імператора Священної Римської імперії Фрідріха ІІ. У християнській літературі пізніших століть хрестовими походами інколи переносно називали будь-які війни релігійного характеру, як то ірано-візантійська війна (602—628) чи саксонські війни Карла Великого.
Історичні обставини Історична Юдея або Свята земля для християн має дуже важливе релігійне значення, як місце народження Ісуса Христа, його діяльності, розп'яття, смерті та Воскресіння.
У 63 до н. е. римляни захопили Юдею, яка невдовзі стала регіоном, де зародилося християнство. У 380 імператор Феодосій Великий проголосив християнство офіційною релігією Римської імперії. Юдея стає переважно християнською«HISTORY: Foreign Domination ». Після розділу Римської імперії у 395 році на Західну і Східну частини, Свята земля, лишилася у складі Східної Римської імперії, в історіографії відомої, як Візантія. У 634—638 під час арабо-візантійських воєн відбулося мусульманське завоювання Леванту включно із захопленням Єрусалима у 637 році.
У 1009 році халіф фатимідів Аль-Хакім бі-Амар Алах наказав зруйнувати Храм Гробу Господнього. В 1039 р. його наступник після отримання великої суми дозволив візантійцям відбудувати йогоDenys Pringle «Architecture in Latin East» in The Oxford History of the Crusades ed. Jonathan Riley-Smith (New York: Oxford University Press,1999) 157. Прочан впускали до Святої Землі до і після відбудування храму, але іноді їх захоплювали і деяких священників вбивали. Мусульманські правителі з часом зрозуміли, що Єрусалим багатіє від золота паломників, після цього факти переслідування припинилисяMadden, p. 5.
У 1073 році турки-сельджуки захоплюють Єрусалим. Після здобуття міста відбулася різня та пограбування християнського та юдейського населення міста. Більшість палацової архітектури Єрусалима знищилиThe History of Jerusalem… 1996, p. 73.. Страти і руйнування міста, тривали до 1077 року, коли проти їхнього панування спалахнуло повстанняThe History of Jerusalem… 1996, p. 34. Результатом цих подій стало зростання ненависті до сельджуків серед християн, зокрема в Європі.Madden, p. 8.
Ситуація у християнському світі
Витоки Хрестових походів сягають подій раннього Середньовіччя в Західній Європі і в погіршенні становища Візантійської імперії на сході, що спричинило нову хвилю візантійсько-сельджуцьких війн. Падіння Імперії Карлонгів наприкінці IX ст. і стабілізування кордонів в Європі після християнізації вікінгів, мадярів і слов'ян сприяли появі великої кількості озброєних воїнів, які вбивали одне одного і тероризували місцеве населення. Церква намагалася стримувати насильство, інколи це вдавалося, але треновані воїни все одно шукали виходу для своєї агресії.
У 1063 р. Папа Римський Олександр II благословив християн на відвоювання Іспанії, а також гарантував тим, хто загине, відпущення всіх гріхів. Проханнями візантійських імператорів, яким загрожували сельджуки, почали цікавитися. Прохання приходило від імператора Михайла VII Папі Римському Григорію VII в 1074 р. і в 1095 р. від імператора Олексія I Комніна Папі Римському Урбану II.
Ще 1074 року папа Григорій VII виступив із закликом розпочати на сході війну проти сельджуків. Він навіть збирався особисто очолити військо й вирушити з ним за море, однак, втягнувшись у виснажливу боротьбу за інвеституру з імператором Священної Римської імперії Генріхом IV, не встиг здійснити свої грандіозні плани.
Передвісники хрестових походів З середини XI ст. відбулось кілька успішних військових виправ армій християнської Європи проти мусульман, які надали європейцям впевненості у своїх силах і розглядаються багатьма істориками як передвісники хрестових походів. Одним з найважливіших з них був успішний напад на Махдію у 1087 р. — атака об'єднаної флотилії морських республік Пізи та Генуї на північноафриканське місто Махдія, столицю Іфрікії (сучасний Туніс) під владою берберської династії Зірідів. Історик хрестових походів Карл Ердманн вважає напад на Махдію прямим попередником Першого хрестового походу ("ganz als Kreuzzug ausgeführt ")Erdmann 1977 (1935)., який відбувся через вісім років після цієї події, оскільки:
він проводився під прапором Святого Петра; проти демонізованого мусульманського правителя; певний вид індульгенцій надано учасникам бойових дій Папою Віктором III.
Хрестові походи
Перший хрестовий похід
1095 року — на Клермонському соборі Римський Папа Урбан ІІ закликав воїнів-християн здійснювати похід у Святу Землю, щоб відвоювати Гріб Господній і захистити паломників та визволити Палестину.
Селяни-паломники Перший ешелон хрестоносців склали селяни й бідні містяни. Заклик Папи знайшов у них досить гарячий відгук. З вигуками «Deus vult» (латиною «Господня воля») тисячі хрестоносців вирушили у тривалий похід на Схід. Найпершими рушили на Єрусалим юрми погано озброєних простолюдинів під керівництвом Петра Ам'єнського (на прізвисько Пустельник) та Вальтера Незаможного.
Весною 1096 року, не дочекавшись лицарів, у похід рушили загони селян Франції, Німеччини та Італії. Вони були погано озброєні й недосвідчені у військовій справі. Зазнавши на шляху втрат, у першому ж бою під столицею Нікейського султанату їхню армію знищили турки. Тільки десята частина врятувалася втечею.
Похід лицарів Весною 1097 року в столиці Візантії зосередилися загони лицарів-хрестоносців. Головну роль у Першому Хрестовому поході грали феодали Франції — граф Раймонд Тулузький, граф Роберт Фландрський, Роберт Нормандський (син Вільгельма Завойовника), єпископ Адемар. У поході також брали участь граф Готфрід Буйонський — герцог Нижньої Лотарингії, його брати Балдуїн і Євстахій, граф Боемунд Тарентський з племінником Танкредом Тарентським та Гуго Великий (граф Вермандуа) — син французького короля Генріха I та Анни Ярославни, доньки Великого князя Київського Ярослава І Мудрого.
Лицарі під проводом досвідченого нормана Боемунда Тарентського зібралися восени 1097 року та наступного року захопили Нікею, Едесу, а пізніше Кілікію і у 1099 році Єрусалим.
Після взяття Єрусалиму хрестоносці створили чотири держави: Єрусалимське королівство, Князівство Антіохії, Триполійське графство і Графство Едеса. Крім того, тут були організовані духовно-лицарські ордени госпітальєрів, тамплієрів і тевтонців.
Другий хрестовий похід
Спочатку мусульмани не становили загрози для держав хрестоносців через внутрішні конфлікти, але згодом вони об'єдналися навколо Імада ед Дін Зенгі. Використовуючи ідеї священної війни проти невірних («джихаду»), мосульський емір Імад ед Дін Зенгі 1137 року розгромив війська Триполійського графства і почав загрожувати захопленням прикордонних держав королівства, зокрема Едесського графства. Його тодішній правитель — Жослен ІІ не мав достатньо військ, щоб захистити свої землі та місто. Провівши розвідку, 1144 року Зенґі розпочав облогу Едесси. Облога міста тривала 28 днів і Едесса була захоплена 25 грудня 1144 року. Антіохійський князь Раймунд де Пуатьє не лише відмовився допомогти в біді своєму сусідові, але під різними приводами затримував загони, які йшли на допомогу Жослену. Він розпочав із захоплення Едеси у 1144 році. Це було перше місто, покорене хрестоносцями, та перше місто, відвойоване мусульманами. Це змусило Папу Римського оголосити Другий хрестовий похід.
Успіх джихаду становив загрозу існуванню всіх держав хрестоносців. Після смерті свого батька Зенгі Махмуд Нур ад-Дін (Нуреддін) об'єднав сирійських емірів на боротьбу проти хрестоносців, також використовуючи гасла джихаду.
Третій хрестовий похід
В 1187 р. султан Салах ад-Дін розбив хрестоносців і захопив Єрусалим. Відбивати святе місто у третьому поході вирушили зі своїми військами король Франції Філіп II Август, король Німеччини Фрідріх I Барбаросса і король Англії Річард I Левове Серце.
У березні 1190 року війська Фрідріха I Барбаросса переправилися в Азію, рушили на південний схід і, після страшних втрат, пробилися через усю Малу Азію, але несподівано після переходу через Тавр імператор потонув у річці Салефе. Частина його війська розійшлася, багато загинули, інших герцог Швабії Фрідріх VI привів в Антіохію, а потім до Акри. У січні 1191 р. він помер від морової виразки. Навесні прибули французький король Філіп II Август, англійський король Річард I Левове Серце і герцог Леопольд Австрійський. По дорозі Річард I Левове Серце переміг імператора Кіпру Ісака Комніна, який змушений був здатися. Його ув'язнили в сирійському замку, де тримали майже до самої смерті, а Кіпр потрапив під владу хрестоносців. Облога Акри йшла погано внаслідок розбрату між французьким і англійським королями, а також між Гі де Лузіньяном і маркграфом Конрадом Монферратським, який заявив по смерті дружини Гі претензії на єрусалимську корону й одружився з Ізабеллою Єрусалимською, сестрою й спадкоємницею померлої Сибілли.
Тільки 12 липня 1191 року Акра здалася після майже дворічної облоги. Конрад і Гі примирилися вже після узяття Акри; перший був визнаний спадкоємцем Гі й одержав Тір, Бейрут і Сидон. Незабаром після цього відплив на батьківщину Філіпп II із частиною французьких лицарів, але Гуго Бургундський, Генріх Шампанський і багато інших знатних хрестоносців залишилися в Сирії. Річард Левове Серце завдав Саладіну поразки в битві при Арзуфі, але через брак води та постійні сутички з мусульманськими загонами армія християн не зуміла відвоювати Єрусалим — англійський король двічі підходив до міста і обидва рази не наважився на штурм.
Річард знову розбив Саладіна в битві при Яффі, але незабаром до нього дійшли чутки про захоплення молодшим братом Іоанном влади в Англії, а королем Філіппом — його земель у Франції. Нарешті, у вересні 1192 року Річард Левове Серце і Саладін уклали перемир'я: мусульманський лідер визнавав узбережжя від Тіра до Яффи володіннями хрестоносців, але Єрусалим залишився у владі мусульман, християнам було лише дозволено відвідувати святе місто. Після цього англійський король відплив на батьківщину для повернення владиМихаил Кубеев. 100 великих монархов и правителей. — Litres, 2018-05-23. — 257 с. — ISBN 978-5-457-42634-4. Архивировано 2 мая 2021 года.«Иоанн, король Англии. Самый коварный монарх средневековой Европы» автора Эплби Джон Тейт — RuLit — Страница 22. www.rulit.me. Дата обращения: 31 мая 2020. Архивировано 2 мая 2021 года..