Воли́ця — село в Україні, у Хмельницькій міській територіальній громаді Хмельницького району Хмельницької області. Населення становить 464 особи.

Історія Перша згадка. 5 липня 1441 року польський король Владислав III записав кам'янецькому каштеляну Бедриху 100 гривень на селах Остапківці (Stapkowscze) над річкою Смотрич і Плоска (Ploska) над річкою Плоска у Смотрицькому повіті Подільської землі [1; с.256]

Протягом століть у ході національно-визвольних війн село на деякий час зникало, а потім знову відроджувалось. Так, у 1661 році разом з сусідніми Малиничами було повністю спалене і розорене. Іоан Чарзовський, служник Маріани (з) Богужова, приніс присягу про розорення сіл Малиничі і ВолицяПрисяжные показания о селах впоєне разоренных в Подольском старостве по случаю взымания подымной подати 1661 году // Архив Юго — Западной Росии. — ч.7.-Т.ІІ. — С.644..

За радянських часів село мало назву Плоскове. Постановою Верховної Ради України від 5 травня 1996 року селу повернено історичну назву — Волиця.

У 2017 — 2020 у складі Шаровечківської сільської територіальної громади.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 727-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Хмельницької області», увійшло до складу Хмельницької міської територіальної громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Хмельницького району (1923—2020), село увійшло до складу новоутвореного Хмельницького району.

Населення Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська45197.20%російська112.36%білоруська10.22%інші/не вказали10.22%Усього464100%

Герб Затверджений 30 грудня 2015 року рішенням сесії сільської ради. Автор — О. С. Підгурський.

У зеленому щиті з золотим правим перев'язом і лазуровою шиповидною базою Архистратиг Михаїл із вогняним мечем.

Церкви У царські часи в податкових реєстрах значиться як приписне до Малашовець село. З писемних джерел відомо про заснування у 1833 році церкви Чуда архистратига МихаїлаПриходы и церкви Подольской епархии // Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета — 1901 г. — т. 9.-С.863. [3; с.863] (у 1982 році зруйнована танком за сприяння голови колгоспу ім. Димитрова В. А. Вельського — Прим.авт) та дерев'яної церкви Покрови у 1848 р.Слободян В. Каталог існуючих дерев'яних церков України і українських етнічних земель // Вісник ін-ту Укрзахідпроектреставрація — 1996 р.-т. 4.- С.139. (До наших часів не збереглась — Прим. авт). Тепер у селі існує католицький костел (службу правлять Григорій Цимбала, Януш Новак та Петро Франків) і новозбудована православна церква Московського патріархату.

Пам'ятники села В часи Другої світової війни на території свинарника було розташоване гетто (місце, де окупаційна німецька адміністрація утримувала євреїв). Полонені та місцеві жителі були змушені важко працювати на будівництві траси Хмельницький — Львів. У листопаді 1942 року близько 800 євреїв було розстріляно руками місцевих вбивць у яру за селом. На місці загибелі нині встановлений пам'ятник — надгробок, огороджений стовпчиками і дротом. Імена загиблих і катів не відомі.

В центрі височіє обеліск в пам'ять про односельчан, загиблих у роки війни та постраждалих від Голодомору 1932—1933 років.

Відомі люди Бондар Олексій Станіславович — поет, журналіст. Член НСЖУ. Удостоєний звання «Почесний громадянин міста Сокиряни».

Михайло Васильович Стаховий (2 жовтня 1987 року, с. Волиця, Хмельницька область — † [дата загибелі 18.04.2024], с. Новобахмутівка, Донецька область) — український військовослужбовець, командир штурмової групи Збройних сил України, доброволець, учасник російсько-української війни. Один із перших, хто став на захист Батьківщини у найтяжчі дні повномасштабного вторгнення. Загинув героїчно, очоливши штурм у районі Новобахмутівки на Донеччині.

Біографія

Михайло Васильович народився 2 жовтня 1986 року в селі Волиця Хмельницької області. Згодом проживав у мікрорайоні Гречани міста Хмельницького. З дитинства вирізнявся рішучістю, відповідальністю та глибоким почуттям обов’язку.

До початку війни працював водієм-далекобійником на міжнародних рейсах, зокрема часто виїжджав до Польщі. Колеги та близькі згадують його як людину щиру, надійну та завжди готову допомогти.

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року Михайло одним із перших добровільно вступив до лав Збройних сил України. Служив у складі одного з штурмових батальйонів на посаді старшого водія, а згодом — командира штурмової групи.

Пройшов пекло передової, неодноразово брав участь у боях на найгарячіших напрямках, зокрема на Донеччині. Завжди діяв рішуче, злагоджено, беручи на себе відповідальність за побратимів і за долю бойових операцій.

У своєму останньому бою очолив штурм позицій противника в районі села Новобахмутівка. Під час виконання бойового завдання загинув унаслідок скиду з ворожого дрону. Його самовідданість і мужність врятували життя побратимів та дозволили виконати бойову задачу.

Пам'ять

Ім’я Михайла Васильовича стало символом відваги, жертовності й любові до України. Його подвиг навіки вписано в історію спротиву українського народу російській агресії.

Фотогалерея

Примітки

Посилання Погода в селі Волиця