Кли́нове (до 1968 - Скотиняни) — село в Україні, у Сатанівській селищній територіальній громаді Хмельницького району Хмельницької області. Населення становить 2364 осіб.
Символіка Герб У лазуровому щиті з бази, хвилясто перетятої зеленим і срібним, виростає золота церква з трьома куполами, середній вищий, супроводжувана справа золотим шістнадцятипроменевим сонцем, зліва – золотою підковою вушками догори, з вписаним в неї золотим колесом. Щит вписаний у декоративний картуш і увінчаний золотою сільською короною. Унизу картуша напис «КЛИНОВЕ» і рік «1565».
Прапор Квадратне полотнище поділене горизонтально на три смуги – синю, зелену і хвилясту білу – у співвідношенні 4:1:1. На верхній смузі жовте колесо.
Пояснення символіки Церква і колесо в підкові – символ храму пророка Іллі, сонце – символ Поділля, хвиляста база – символ ріки Жванчик.
Історія Стара назва Скотиняни. Поселення під назвою «Скотиняни», або «Скотінци». Вперше згадується у 1565 році в документах. Клинове на той час належало Миколі і Мартину Гербуртам, тут було 4 «плуги землі» чи лана- дві частини, які орендував — пан Карабчовський, в 1569 році було 3 «плуги». В 1578—1583 році було 2 частини: Малинского і Германовського 4 «плуга». Також згадується вперше про священика.
У 18 столітті село було поділене на багато частин, кожна з яких мала свого власника. В 1545 році в Клинове було поділено поміж таких поміщиків: Лісовський, Рознятовський, Радиєвський, Коревіцький, Лещ, Ядловський, Гумовський, Пржеборовський.1879 року були – Подвмсоцький, Лісовський, Коревіцький – мали 4 плуга, Тарнавський, Вітвицький, Яницький, Ядловський і Малуй. Також згадується про 29 єврейських сімей, що проживали в Клиновому. Їх було 87 «Душ».
Зберігся контракт продажу частини села, що датується 14 грудня 1785 року між власником частини села Миколою Кастеллі (нурський чесник) і його дружиною Людвікою Коревицькою з одної сторони та Йозефа Вітвицького (Жидачівський скарбник): "цей Вельможний Пан Миколай Кастеллі, маючи у селі Скотинянах свою спадкову частку, в Подільському воєводстві, землі Кам'янецької, тобто в половині цього села Скотинян шістнадцяту, а в четвертій частині восьму, набутий від Вельможного Пана Йозефа Коровицького, войського червоногородського, за правом спадкування, одну частку, а іншу подібну частку Вельможної Людвіки з Коровицьких Кастеллі, дружини зазначеного Вельможного Кастеллі, в половині цього села Скотинян шістнадцяту, а в четвертій частині цього села восьму, по колись Святої Пам'яті Вельможної Пані Розалії з Рознятівських Коровицької, своєї матері, спадкову частку села Скотинян, яка спадком перейшла по праву і природному спадкуванню на інших спадкоємців, давно від своїх предків спадково і спокійно володіла, , Тим самим Вельможному Пану Йозефу Вітвицькому, скарбнику Жидачівському, та його спадкоємцям обидві згадані частки, як Вельможного Миколая Кастеллі, так і Вельможної Людвіки з Коровицьких Кастелліної, спадкові, з усіма належними до цих часток підданими, нерухомістю і їх обов'язками, податками, будинками, полями, лісами, орними землями, чагарниками, сіножатями, жниварнями, пасовищами, садами, городами, ставками, млинами, корчмою, виноградником, котлом моїм власним і з іншого виноградника в середині четвертої частки села Скотинян, що належать до котла, дерев і начиння з виноградника, ставками, річками, річечками, чагарниками, двором на частці Вельможного Кастеллі, збудованим ним самим cum Omnibus Circum ferentys (всіма частинами навкруги) та частками чи власністю старого двору з п'яти часток, що належать мені, а саме першою часткою, придбаною у Вельможного Йозефа Коровицького, другою часткою, що власне належить мені, третьою і четвертою частками у Вельможних Тарновських, п'ятою часткою, придбаною у Вельможного Пана Ігнація Коровицького, і сплавними землями, за згаданим Вельможним Кастеллі, Etiam cum Jure Patronatus Praesentandi Parochi Rithu- Graeci Latina Unitt, і з усіма належними до цієї частки належностями в спадкову і актуальну посесію, і це за суму, добровільно узгоджену, справедливу і адекватну ціну, п'ятнадцять тисяч польських злотих за згадані дві частки, а також особливо за новозбудований двір Вельможного Кастеллі, власний на його частці, з усією потрібною і зручною будівлею Вельможний Пан Йозеф Вітвицький платить півтори тисячі польських злотих безпосередньо Вельможному Кастеллі." ЦГІАК Фонд 782 Оп. 1 Спр. 5204
В 1818 в Клиновому налічували 12 дідичів, кожний з яких мав своїх людей, населення на той час рахувалось тільки чоловіче, а жінок та дітей не враховували. Загалом на 1818 рік у селі проживало 426 чоловік, що були поділені між такими поміщиками: — Беліцкий — 29 чол. — Домбровський — 25 — Єдловський 64 — Коревіцький — 14 — Малуй- 37 — Модзеловський- 36 — Перятиткевич — 26 — Двоє Роговських-119 — Стржалковський- 46 — Жельський 46 .
Про життя села в 1 світову війну є стаття в журнале Православная Подолия "Австрийцы в с. Скотынянах Каменецкого уезда 4-го минувшего августа. Из донесения Его Преосвященству благочинного 4-го Каменецкого округа, священника с. Скотынян Диомида Крыжановского".
Є цікаві дані і про розміри землі у поміщиків, які вони мали у володіннях. Зокрема: — Товкач Аполон Ф.-383 дес. Землі і 9 дес. лісу — Товкач Леон Ф- 389 дес. землі і 11 дес. лісу — Елеонора А. Товкач- 137 дес. землі — А. М. Ведліх 751 дес. землі, 38 дес. лісу — В. Малуй- 135 дес — А.Коревіцький -60 дес — Пржелуський -119 дес.
Загальна кількість землі у селян становила 1172 дес., а в церкви -55 дес.
Загалом на той час було 338 господарств, де проживало 2054 жителі.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 727-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Хмельницької області», село увійшло до складу Сатанівської селищної територіальної громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Городоцького району, село увійшло до складу новоутвореного Хмельницького району.
Історія церкви села Клинове
Церква у Клиновому вперше згадується у 1583 році, коли згадується про священика. Місцезнаходження її не відоме. Загалом історія свідчить, що у нашому селі було 3 церкви:
1) Свято-Михайлівська церква, що існувала до 1824 року, побудована 1731 року, освячена Симеоном Артамовським, деканом Сатанівським. Існують цікаві факти про землю, яку мала в користуванні церква. Зокрема: в 1801 році землі орної було 23 «шнура», сінокоса на 15 «косарів». Прихожани: — 1747 - 50 чол. Стільки ж в 1759 році. В 1787 році були до сповіді — 206 чоловік, не були - 77 чол., дворів - 48.
Священики: Василь Камінський (1730—1748). Василь Грушковський (1748-1859). Іоан Мартикевич (до 1786) Микола Монастирський (з 1786).
2) Назва другої церкви в документах про 18 століття доволі різниться, в одних джерелах вона згадується як Різдва Христового (1739—1759), а в інших вона іменується як імені Собору Пресвятої Богородиці (1747 р.), інші джерела свідчать про «Бегтства Пресвятой Марии в Єгипет» — 1787 р. В 1796 році відбулось освячення церкви в пам'ять Положення ризи Богоматері-1872 рік. Побудована вона була на кошти громади, за сприяння священика. Закладку і освячення здійснював Симеон Адамовський, декан Сатанівський, пахорь Іванківський. В 1779—1781 була побудована нова церква — дерев'яна. Вона також мала свої землі, сіножаття. Священики: — Микола Баліцкий- 1725 р. — Іосиф Горський 1725—1759 рр. — Стефан Сидорський з 1767 року, який добровільно залишив сан і залишився в унії, а не ввійшов до церковного православ'я.
В 1868 році в селі побудована нова кам'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці, яку пізніше за радянщини розібрали на побудову школи. Зараз на її місці стоїть сучасна церква св. Іллі.
Цікаві факти:
Існують цікаві факти про ікону Воскресіння Господнього, яка була перенесена з церкви Положення ризи Богоматері в церкву Пресвятої Богородиці, ця ікона була перенесена з дому «причетника» після того, як з нею почали відбуватись дива. Священиками на той час були Микола Ксен Фігурський – 1888-1894, леонтій Ятушевський – з 1894 року — пан Товкач А. Товкач Л. (брати) — маєтки були в районні сучасного центру села. Тримали у власності Лісоводський ліс (стара назва Товкачів). — пан К. А. Ведліх (найбагатший серед усіх панів)- район Кіровського колгоспу. Відомо, що його дружина була медиком і лікувала селян. Пан мав двох синів, які тримали землі у селі. Їх звали пан Казьмір та Адольф Ведліхи. Збереглись топонімічні назви територій села, що пішли від імен власників землі: - Казьмірівка – долина поблизу Бандрах Ганни. — Адольфчина або ж «ферма»- поле, що за вулицею Г. Повха. — пан Беліцкий — маєток знаходився приблизно де зараз проживають О.Атаманюк та Г. Харченко. — пан Малуя- район Калінінського колгоспу.
Відомо, що пани, які проживали в селі, перед приходом більшовиків до влади почали масово розпродувати землю. Вдалось знайти підтверджуючий документ про купівлю землі. Пізніше з приходом Радянської влади землю селянам виділяли безкоштовно.
Відомо, що у 1905 році відбувся страйк сільськогосподарських робітників. Очолив його Трапезун Олександр, якого у 1936 році було вислано у Казахстан.
Відомо, що першим сільським головою (старостою) був А. Трапезун. Про що свідчить документ, який зберігся з його підписом.
У 1934 в село прийшла колективізація, яка далась важким випробуванням для селян. Багато заможних господарів не бажали віддавати у колгосп зароблене важкою працею майно. Були і такі, які поплатилися за це свободою, а деякі і життям. Зокрема відомо про Григорія Цівака, якого за непокору тодішній владі, КГБ вивезло у невідомому напрямі - додому він більше не повернувся. З приходом колективізації на території села утворилося три колгоспи: ім. Кірова, ім. Петровського, ім. Калініна.
Головами колгоспів були: — ім. Кірова — Мурава Федір, Самбор Філімон, Мурава Михайло; — ім. Петровського — Надопта Микифір, Маланчій Василь; — ім. Калініна — Смик Станіслава, Маланчій Іван, Лавріщев Василь.
У період окупації в колгоспі ім. Кірова головував Галюк Мефодій, у колгоспі ім. Петровського Фурман Тихон, у колгоспі ім. Калініна Перчишен Казимир.
З'єднання колгоспів відбулося в 1950 році. Головою колгоспу був Свідерський П. Ф., потім Маланчій В. І. З 1960 р. по 1977 р. колгосп очолював Скочеляс І. П., з 1977 р. по 1996 р. — Петричко М. М. Потім наступниками були Гиляка С. І., Метлінський А. А.
В 1960 році до села Скотиняни було приєднано село Зверхівці. Від'єднання відбулося в 1970 році.
В 1968 році село перейменоване на Клинове. Населення Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 99,62% російська 0,38%
Школа До революції в селі була лише початкова школа. Спочатку це була церковна школа в якій навчалося до 30 дітей разом в одній класній кімнаті — 1864 рік. Пізніше — церковно-приходська - 1888 рік. В 1934 році побудована калінінська школа, директором школи був Руденко, а в 1934—1935 роках — Васільєв.
В 1938 р. розпочато, а в 1939 р. введено в дію двоповерхову школу в центрі села. Директорами школи були: Цвях Мартіян Михайлович, Кармеліта, Крамар О. Г. Іщенко М. К., Думний А. С.
В 1989 році розпочато будівництво нового приміщення школи, в 1995 році школу було відкрито. В 2005 р. — газифіковано.
Сільський клуб (Будинок культури)побудовано в 1934 році. Сьогодні він діє. Завдяки наполегливій праці художнього керівника Клімової О. С. танцювальному колективу «Барвінок» с. Клинове присвоєно звання «Народного». Працює сільська бібліотека.
Дитячий садок існує з 1962 року. Сьогодні його газифіковано, забезпечено проточною водою. Відвідують садок до 60 дітей. В 1996 році відкрито Клинівську лікарську амбулаторію , 466 відвідувань на 100 жителів, газифіковано. В 1991 році в селі відкрито новозбудовану церкву, а в 1994 році — костьол. З 1967 року в селі працює млин. Є на території села топова майстерня по ремонту сільськогосподарської техніки, пилорама. В селі є перукарня, сім торгових точок, чотири водопроводи.